Історичні перлини української дипломатії

21 грудня 2020 року
     22 грудня в Україні щорічно відзначається День працівників дипломатичної служби, встановлений Указом Президента від 21.11.05 № 1639/2005. Цього дня в 1917 р. на засіданні Генерального секретаріату Української Центральної Ради було ухвалено «Законопроект про створення Генерального секретарства міжнародних справ».  

     Дипломатичні традиції на українських землях фундувались з найдавніших часів. Кіммерія, кримська Таврика, Велика та Мала Скіфії, Сарматія, давньогрецькі колонії-поліси, Боспорське царство, германська Гетика були першими суспільними та державними утвореннями на території сучасної України, що відіграли помітну роль у міжнародному житті Стародавнього світу. Не будучи етнічно українськими, вони включали до свого складу та тримали в орбіті військово-політичного впливу території з праслов’янським населенням, що значною мірою вплинуло на процеси зародження, формування і розвитку державотворчих процесів у східних слов’ян, слугували єднальною ланкою між ними й спадком близькосхідної та античної цивілізацій.

     У добу Середньовіччя засобом досягнення та ратифікації мирних договорів та військових союзів були династичні союзи. В епоху, коли дипломатія як інструмент здійснення зовнішньої політики ще тільки формувався, такі спілки вважалися найнадійнішими. Таким чином Русь підтримувала активні міжнародні стосунки з Візантією, країнами Західної та Центральної Європи, Скандинавією, Балканами. Розвиваючи й посилюючи західно- та центральноєвропейську орієнтацію своєї геополітики, надаючи перевагу дипломатії, а не силовим засобам, Ярослав Мудрий забезпечив найвищий рівень розвитку Русі та здійснив спробу, можливо не до кінця усвідомлену, вирвати її з-під візантійського впливу та надати Русі нового динамічного імпульсу розвитку, посісти історично важливе місце контактної зони між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією, Скандинавією, швидко ввійти в систему міжнародних відносин Розвиненого Середньовіччя. В означений період Русь посіла особливе місце і в історії Східної Європи, аналогічне тому, що посідала в історії Західної Європи імперія Карла Великого і Людовика І Побожного – пряма попередниця сучасної Франції, Німеччини, Італії, Швейцарії і країн Бінелюксу.

 

Дипломатія на Русі. Мініатюра

     В умовах політичної роздрібненості Русі на зміну загальнодержавній дипломатії приходить сюзеренно-васальна, суть якої полягає у врегулюванні стосунків між князями, а зовнішньо політичні пріоритети стають часом протилежними: для Переяславського та Чернігівського князівств головним було підтримання мирного співіснування з Великим Степом, у той час як Волинське та Галицьке князівства монополізували зносини з Польщею, Угорщиною і Священною Римською імперією. У дипломатичних зносинах звертаються до послуг послів; користаються домовленостями про союз; «хресними грамотами» – коли міжнародний договір затверджувався цілуванням хреста і мав радше моральний характер, ніж реальну гарантію виконання; вдавалися і до заручництва – що забезпечувало і необхідний перебіг переговорів, так і його виконання.  

Дипломатія на Русі. Мініатюра

     Останнім спалахом масштабних міжнародних проектів та шлюбної дипломатії було правління Святослава Всеволодовича (1116-1194 рр.), якому вдалося загальмувати розпад Київської держави та добитись стабілізації під кінець ХІІ століття і про кого зазначається в «Слові о полку Ігоревім»: «Німці і венеціанці, греки і морави оспівують славу Святослава». 

     Помітну роль у просуванні української дипломатії судилося відіграти українському козацтву. Запорізька Січ із самого початку свого існування вела самостійну зовнішню політику. Чим більше козацька вольниця заявляла про себе у всіляких бойових справах, тим більший інтерес вона викликала у близьких і далеких сусідів. Із запорожцями намагалися встановити дипломатичні стосунки і Польща, і Московія, і Крим, і Туреччина, і папа Римський, і німецький імператор. Січ поступово, але впевнено стала суб'єктом і об'єктом міжнародних відносин.  

     Про широку дипломатичну діяльність Запорізької Січі свідчать і функціональні обов'язки козацької старшини. Офіційним представником Січі був кошовий отаман, а пізніше – гетьман. Він входив у дипломатичні стосунки з сусідніми державами. Йому вручалися королівські універсали, царські укази, гетьманські ордери. Обов'язки міністра закордонних справ, канцлера покладалися на військового, а пізніше генерального, писаря. Він вів листування, деколи радячись з ченцями, з різними монархами й вельможами, але завжди від імені всього запорізького війська. Писар приймав на зберігання усі універсали, укази, листи, ордери, цидули після ознайомлення з ними кошового і старшини. Він опікувався всім Дипломатичним архівом. Під його керівництвом працював невеликий штат різного звання канцелярських службовців. 

     Про широкі контакти Січі з іноземцями свідчить наявність на Запоріжжі посади військового товмача. Це перекладач, який був зобов'язаний знати мови сусідніх держав, і не лише сусідніх. Товмач мусив знаходити спільну мову з поляками, турками, татарами, греками, вірменами, молдованами, які проїжджали запорозькими землями або до яких треба було надсилати листи. Послів на Січі любили і приймали пишно, як і належить самостійній, впевненій у собі державі. 

     У 1594 р. Запорозька Січ, за підтримки папи Римського Климент VIII та німецький імператор Рудольф II, вперше за свою історію стає повноправним учасником міжнародної коаліції, уклавши договір зі «Священною лігою» про спільну боротьбу проти Османської імперії. Про те, що козакам у цій коаліції відводилася серйозна роль, свідчить приїзд восени 1593 р. на Січ папського посла хорватського священика Комуловича, який привіз із собою 12 тисяч золотих дукатів як задаток козакам за їхню участь у війні з турками.  

     Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик – ті, хто вписали кращі сторінки в історію української дипломатії.

Переговори Б.Хмельницького з польським послом Я. Смяровським в Замості

     Наступний шанс в української дипломатії з’явиться тільки у добу національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., коли активно розбудовується національна зовнішньополітична служба, розширюються та примножуються дипломатичні контакти України. 

     Голова Директорії УНР Симон Петлюра (у центрі), керівник дипломатичної місії УНР у Швецарії Микола Василькр (ліворуч) та співробітник дипломатичної місії УНР у Будапешті генерал Василь Сікеви. 1921 р.

     Одночасно, вже починаючи з липня 1917 р., відбувалося формування державних структур Радянської України. Кардинально ситуація змінилася після утворення в грудні 1922 р. Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Всі зовнішньополітичні, економічні, торговельні зв’язки України невдовзі перейшли у підпорядкування союзного центру, а УРСР була позбавлена права на власну зовнішньополітичну діяльність. Міжнародна діяльність України в 1944-1990 рр. була здебільшого зорієнтована на участь в роботі Організації Об’єднаних Націй (ООН).

Делегація УРСР на Установчій сесії ООН. Сидять: О. Палладін, Д. Мануїльський, І. Сенін. Сан-Франциско (США), 1945 р.

     Новий історичний етап у розвитку української дипломатії розпочався 16 липня 1990 р., коли Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Після прийняття Акту про незалежність України 24 серпня 1991 р. перед Міністерством закордонних справ постали нові завдання, пов’язані з визнанням України міжнародним співтовариством, встановленням дипломатичних відносин, створенням ефективної мережі власних дипломатичних і консульських представництв, перебудовою повноцінних двосторонніх відносин із зарубіжними країнами, придбанням членства і ствердженням у провідних міжнародних організаціях. 

     Досягнення позитивних результатів на цих ділянках, а також закладення основних концептуальних принципів зовнішньої політики України є головним досягненням української дипломатії за роки незалежності. За цей час Україна стала учасником понад 100 міжнародних організацій, членом глобальної антитерористичної коаліції. Україна – активний учасник миротворчих операцій Організації Об'єднаних Націй, контрибутор глобальної і регіональної безпеки. Вона визнана стратегічним та особливим партнером Європейського Союзу і НАТО, є стороною близько 4 тис. міжнародно-правових документів, має розгалужену мережу дипломатичних та консульських установ. 

    Згідно опитування Ради зовнішньої політики «Українська призма» було визначено топ 5 дипломатичних здобутків та 5 дипломатичних прорахунків України за роки незалежності:  

Здобутки Української дипломатії


Прорахунки української дипломатії

     Серед порад та рекомендацій, які на думку експертів, в майбутньому дозволять уникати провалів на зовнішньополітичному напрямі, передусім варто виділити наступні:

  • необхідно реформувати кадрову політику МЗС та посилити кадровий потенціал зовнішньополітичного відомства України, а також забезпечити його належне фінансування, посилити незалежність МЗС від Адміністрації Президента;
  • вкрай важливо сформувати стратегію зовнішньої політики України з урахуванням сучасних реалій міжнародної системи;
  • варто чітко виокремити діяльність торгово-економічних місій, з визначенням пріоритетів, завдань і допомоги українським експортерам;
  • доречно запровадити практику регулярних консультацій з експертним середовищем та використовувати потенціал публічної дипломатії;
  • слід посилити діджиталізацію зовнішньої політики, оновити її інструментарій відповідно до вимог часу шляхом активного використання провідних інформаційних технологій;
  • більша увага має приділятися регіону Центрально-Східної Європи, Балтії, а також необхідно посилювати роботу в напрямі Близького Сходу, Азії, Африки та Латинської Америки;
  • настав час повністю переглянути «російський вектор» зовнішньої політики України, переговорний процес з врегулювання конфлікту на Сході України варто переформатувати за рахунок залучення до нього inter alia підписантів Будапештського меморандуму
  • проактивність у зовнішній політиці має домінувати над реакційністю.

 Наталія Кравченко,
доцент кафедри міжнародних відносин
і суспільних наук

 

 

 

Набір на навчання (синій)_2015Регіональні навчальні заклади (синій)Захисти дисертацій

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook