День пам’яті жертв голодомору

Було це в сиву може і не дуже

Але майже сторічну давнину

Коли безвинна наша Україна

Життям дітей своїх платила данину

Страшенно моторошно всім тоді жилося Надії майже не було в людей

Не зрозуміло з чого почалося

Знущання, голод, кривда день у день

Мала худа беззахисна дитина

Заходилася кашлем, як древнина

Солому з стріхи яснами жувала

В сінях лежала і чогось чекала

Чи може Долі, щоб відсортувала

І за безгрішність тихо покарала

Аж тут Хрещена двором шкандибала

Бухи почула і дитя забрала

До себе в хату та й на піч поклала

Сама побігла вишню наламала

Відвар із гілочок приготувала

І цілий день дитину напувала

А як стемніло піснею приспала

Та ранку із молитвою чекала

З мішків пилюки дерті натрусила

Та з того хмизу каші наварила

І пійлом цим дитину обдурила

Нагодувала і заговорила

А мати з батьком під вікном стояли

Зайти до хати совісті не мали

І прощення у господа благали

За гріх якого люди ще не знали

Їх діти вдома не репетували

Вони в надії зелені чекали

Щоб сил лишити на пашню піднятись

І може якось літа дочекатись

Така була весна

Така була в нас доля

То панська

То комунівська неволя