"З журбою радість обнялась": Слово подяки від Заслуженого діяча науки і техніки України, професора С. Кіраля

CЛОВА ВДЯЧНОСТІ

24 січня 2017 року мав честь на засіданні вченої ради із рук ректора університету, чл.-кор. АПН України Станіслава Ніколаєнка та заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, чл.-кор. НААН України Івана Кириленка отримати високу державну нагороду – почесне звання  «Заслуженого діяча науки і техніки».

Якби мене запитали, які почуття сповнювали мою душу на той момент, відповів би словами видатного українського поета Олександра Олеся, який, нарешті, повернувся в Україну,  –  «з журбою радість обнялась».

Журба, бо із висоти свого віку свідомо сприймаєш те, що доля не раз випробовує  людину, але водночас розумієш, що попри все треба завжди йти вперед, вірити у перемогу Добра над Злом, як вірять у це найкращі наші  воїни, захищаючи на Донбасі Україну від знавіснілого й підступного ворога.

     А радість, бо все-таки переступив поріг свого 60-річчя. Геніальний Олександр Довженко свого часу прорік дуже мудрі й глибокі слова: «Поспішаймо творити добро, бо життя дуже коротке». Недавно, їдучи в університет, уперше звернув увагу на кам’яну брилу, що на проспекті Науки, до якої пригвинчено металеву пластину з надписом: «Кожен може творити добро». І я подумав, що, на жаль, не кожен: зло – так, а от добро – ні, не кожен. І в контексті сказаного хочу згадати документ від 06.02.2006 року, вихідний номер 1/10—2402, що зберігся в моєму архіві. Це ксерокопія бланку Міністерства освіти і науки України за підписом міністра, голови колегії С.М.Ніколаєнка: вміщено тут клопотання на ім’я Президента України В.Ющенка про (цитую документ) «присвоєння почесного звання «Заслужений працівник освіти України» Кіралю Сидору Степановичу – деканові Національного авіаційного університету за багаторічну сумлінну працю, особистий внесок у підготовку висококваліфікованих спеціалістів, плідну науково-педагогічну діяльність» (перепрошую за мою нескромність). Однак, цього звання тоді не удостоївся, бо насправді я відмовився від нагороди: не захотів йти на компроміс зі своїми переконаннями. З відстані часу пересвідчився, що вчинив правильно. 

Отож, я хочу щиро подякувати Станіславу Миколайовичу за те добро, яке він робив на посаді міністра освіти та й  далі робить на посаді ректора нашого університету. Зокрема, за людську й матеріальну підтримку, коли у квітні минулого року опинився на межі життя і смерті. За волею Долі цю високу державну нагороду, до якої мене представляв Міністр С. Ніколаєнко,  не знаючи тоді особисто, я таки отримав через 11 років саме з його рук.

Я хочу також подякувати проректорові акад. С. Кваші, вченому секретареві доц.  О. Барановській, деканові ГПФ, проф. В. Шинкаруку, голові профкому доц. Р. Тарасенку, проф. П. Лузану, усім членам рідної мені кафедри української та класичних мов та її завідувачеві проф. Н. Костриці, усім моїм студентам, а також моїм близьким і рідним  за підтримку та довіру.

Глибоко переконаний, що Доля завжди розставляє все на свої місця! Бажаю всім миру, любові, добра, міцного здоров’я, а головне – цінуймо кожну мить життя, бо воно неповторне за будь-яких обставин, є найвищою цінністю, найкращим дарунком Бога, а все інше – це минущі декорації нашого земного буття. А завершити своє подячне слово хочу рядками в’язня сталінських таборів, поета Леоніда Тереховича (1941–1992), якого часто називають «чернігівським Стусом». Він заповідав усім нам, українцям,

Рости і зростати до чистих висот,

В повен зріст ми вставати покликані,

Ми – народ. Ми – великий народ.

І пора почуватись великими!

 Слава Україні!

З повагою та любов’ю у серці до Вас проф. Сидір  Кіраль