Наш університет 30 років тому назад (відзначенню річниці незалежності України присвячується): Мова – серце народу

     З нагоди відзначення 30-ої річниці незалежності України ми, бібліотекарі, вирішили започаткувати серію публікацій про те, яким був наш університет 30 років тому назад за матеріалами, опублікованими в університетській газеті «За сільськогосподарські кадри» протягом 1991 р. І перша наша публікація присвячена мові, адже видатний український вчений і державний діяч Іван Огієнко сказав: «Мова – серце народу: гине мова – гине народ».

Мовне питання завжди є актуальним, адже мова забезпечує єдність, вільний і культурний розвиток національної спільноти та стоїть на варті збереження національної ідентичності, здорового духовного та ментального розвитку.
     У номері № 2, за 29 січня 1991 року газети «За сільськогосподарські кадри» студент (студентка) 5 курсу факультету агрохімії та ґрунтознавства Т. Мельничук, у статті «Що це – «мова українська», піднімає проблему використання української мови в Українській сільськогосподарській академії, зауважуючи: «Про яку інтелігентність, культуру майбутнього спеціаліста сільського господарства можна говорити, якщо замість чистої літературної мови він спілкується з місцевим населенням «російсько-українським суржиком». Водночас, піднімає питання «Чому ж мовою Тараса Шевченка і Панаса Мирного, Івана Франка і Лесі Українки викладають в окремих вищих учбових закладах навіть зарубіжних країн, але не в українських» та наголошує «….без мови немає народу – істина незаперечна. Мова вмирає – народ вмирає. Людина, яка тривалий час живе на Україні, але не бажає знати українську і тим самим хоче продемонструвати свою «вищість» над іншими, не заслуговує поваги. Треба задуматись над тим, як швидше українізувати українське ж населення. І свій вклад повинна зробити наша академія, яка перші кроки в цьому напрямку починає здійснювати».

     У іншій публікації, в рубриці газети «Уроки духовності» під назвою статті «Гостя – Катерина Мотрич» за 26 листопада 1991 р., № 17, голова осередку товариства «Просвіта» УСГА, доцент Ю. Манько, ділиться своїми враженнями від зустрічі, що відбулася в актовій залі Української сільськогосподарської академії з відомою українською письменницею Катериною Мотрич, творчість якої спрямована на духовне відродження нашого народу, повернення людям історичної пам’яті та відзначає: «Катерина Мотрич звернула увагу на ту жорстокість, з якою влада за часів сталінщини нищила українську мову, та культуру. Вона закликала всіх схаменутися, прокинутися і відчути кожному свою причетність до великої справи воскресіння України».

     На цьому ж вечорі привітали студентів Петра Колодзінського, Олега Тимківа, Михайла Стецюка, які були в лавах голодуючих, виборюючи незалежність України. Цей вечір, як наголошує автор статті Юрій Манько, переконав багатьох, що «за синєє небо, за жовте колосся боротися треба, щоб краще жилося».

     В іншому номері, а саме у №4, від 26 лютого 1991 р., доцент Микола Потоцькийу публікації «Батьківське, материнське», порушує питання культури мовлення та наводить багато прикладів із життя, як ми, українці спілкуємося між собою, і ситуації, коли знаючи українську мову за вимовою та інтонацією, можна без великих труднощів вирізнити, в якому регіоні України мешкає людина, а також пише: «Мова – це частина загальної культури людини. Можна одягнути людину в найкращий одяг, модерний, дорогоцінний, але яка б то не була мантія, відразу ж можна впізнати, хто є хто, коли почуєш слово. Мова засвідчить інтелект людини. В цьому ключі мова несе духовну цінність народу», та додає: «….за допомогою мови люди довідуються про минуле і сучасне, близьке і далеке. З рідного слова беруть витоки розуміння себе й світу навколо нас». 

     У цій же статті надруковано чудовий вірш доцента Л. Тищенко:

Заглянеш в паспорт – українець,
А мови рідної не зна.
У домі батьківськім чужинець.
А гордість, гордість! Де вона?!
Нащадок славного Тараса
Говориш на усі лади,
А мови рідної окраса,
Її подів ти куди?
Якби ти знав, о як любили
Цю мову прадіди твої,
Життя за неї не жаліли,
Мабуть, не зрадив би її!
(доцент Л. Тищенко)

     Протягом 30 років незалежності українська мова, як фактор формування нації є невід’ємним державницьким атрибутом і відіграє важливу роль загальнонаціональної цінності державотворення. Державність української мови є ключовим чинником об’єднання українського суспільства, формування сучасної української нації, символічним уособленням української державності, гарантією збереження національної культури і державної єдності.

Людмила Артюх,
завідувачка сектору
інформаційно-бібліографічного обслуговування
наукової бібліотеки