Всеукраїнський диктант національної єдності, або Духовне свято в Національному університеті біоресурсів і природокористування України

    З-поміж величних дійств, що гуртують українців у сім’ю «вольну, нову», – Всеукраїнський диктант національної єдності. Цю патріотично-інтелектуальну акцію започаткувала 2000 року Національна радіокомпанія України. Відбувається вона щорічно в День української писемности та мови – урочистість над урочистостями, свята зі свят, які змушують задумуватися над величчю рідного слова, над його героїчно-трагічною долею, незбагненою до кінця таємничістю й неоціненною роллю в нашому земному бутті.

Диктант традиційно складається із 100–120 слів, кожне з яких національно заземлене, огранене самобутніми барвами. Тих, хто напише його без помилок, відзначають призами – грошовими преміями, книжками, компакт-дисками з унікальними записами Українського радіо тощо.

Нубіпівці ось уже 24-й рік активно прилучаються до акції «Радіодиктант національної єдності». 25 жовтня зібралися в ошатних залах студенти різних факультетів, проректори, декани, професори, доценти, викладачі, лаборанти й інші працівники університету, щоб через цю знакову всеукраїнську акцію засвідчити свою незрадливу українськість, українськомовність й українолюбство. Вони вслухалися в кожне слово тексту, який писали, задумувалися на орфограмами та пунктограмами.

 Диктант із назною «Магія голосу», що його підготувала відома письменниця Оксана Забужко, а озвучив письменник, музикант, військовий Павло Вишебаба, не можна вважати простим. Сутнісне інше – від майстерно скомпонованого дискурсу про «наш голос, якого нікому й ніколи не вимкнути й не заглушити», віяло теплом та щирістю, правдою й довгожданим миром.

Усі старалися, намагалися не допустити помилок, а ще – кожен по-своєму – висловлював серцем і душею любов та шану до нашої гідної подиву духовної спадщини, материнсько-батьківської мови. Багато з «учнів» «вічного вчителя» – Мови – зголосилися оприявнити свої роботи . Важлива не перемога, а радість від справи, якої трепетно торкнулися чутливі струни серця й душі.

У День української писемности й мови нубіпівці одностайно, гідно й твердо заявили, що у «своїй хаті своя й правда … І сила, і воля», що «немає другого Дніпра», що «Крим – наш», що згинуть усі «воріженьки, як роса на сонці», а ми неодмінно «запануєм … у своїй сторонці». Про лихе й не мріємо, воно судилося не українцям, а тим, хто прагне поневолити їх. Так було, так є й так буде!

Слава Україні! Героям слава!