Пам’яті Миколи Шикули – видатного українського вченого-ґрунтознавця

     На стіні 2-го навчального корпусу з’явилася ще одна меморіальна дошка – професорові Миколі Шикулі, який чверть віку віддав нашому університету і ім’я якого увійшло до сузір’я видатних українських вчених-ґрунтознавців.

     Церемонію відкривали ректор університету Станіслав Ніколаєнко, який підкреслив, що цим ми продовжуємо серію кроків, спрямованих на вшанування тих, хто закладали підмурок вишу і зводили на ньому міцну споруду, та відомий політик, народний депутат багатьох скликань Іван Кириленко.

     Народився Микола Кіндратович 6 січня 1925 року – у Святвечір перед Різдвом (!) – у селянській родині неграмотних батьків, та ще й був тринадцятою дитиною. Щоправда, діти отримали у спадщину гени, які виділяли їх з-поміж оточення. Так, брата за розсудливість у селі прозвали «професором», але справжнім іменитим професором став не він, а молодший – Микола. Йому довелося перенести голод, у вісім років стати сиротою, важко працювати, заробляючи на життя, пережити окупацію, з пораненнями пройти війну – та зберегти при цьому оптимізм і життєлюбність.
     У тринадцять років хлопець, потайки, втік з села на навчання до Нікопольського сільськогосподарського технікуму агролісомеліорації. На той час у нього навіть не було взуття, аби ходити на заняття. Але ж і це не завадило юнакові черпати знання, до яких так прагнув. Та все ж навчання довелося перервати – війна: копав окопи, пішов на фронт, був поранений, після госпіталю знову діюча армія, з якою дійшов до Німеччини. По війні екстерном склав випускні іспити у технікумі, отримав диплом з відзнакою, згодом з відзнакою ж закінчив і Тимірязєвську сільськогосподарську академію та її аспірантуру. А чого вартує ранній студентський шлюб і авантюра з переїздом з дружиною до Москви, яка, як відомо, сльозам не вірила, а молодий науковець все ж зміг її підкорити своєю наполегливістю.

     Протягом 1974-1999 років професор Шикула очолював кафедру ґрунтознавства і охорони ґрунтів Національного аграрного університету. За більше як 50 років наукової та педагогічної діяльності створив наукову школу ґрунтозахисного і біологічного землеробства: 14 докторів та більше 50 кандидатів наук. До неї належить і декан агробіологічного факультету Оксана Тонха, яка часто супроводжувала вчителя у наукових відрядженнях і бачила його в різних життєвих ситуаціях. Тож цілком закономірно, що саме вона разом з першокурсником Едуардом Крамаренком відкривала меморіальну дошку.

     Одним з основних ініціаторів встановлення меморіальної дошки Миколі Шикулі став його соратник – Семен Антонець, колишній керівник господарства «Агроекологія» Шишацького району Полтавщини, де вчений впроваджував свої технології органічного землеробства, котрими пишається сьогодні НААН України. У свої поважні роки він згадує час спілкування зі своїм товаришем як найкращі хвилини життя. На жаль, він не зміг приїхати на урочистості. Але в них взяли участь люди, які добре знають їх обох, – директор Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки Віктор Вергунов, випускники університету – голова Органічного руху України Євген Милованов, академік НААНУ Олександр Тарарико та інші.

     Для прийдешніх поколінь професор Шикула залишив здобутки своєї наукової школи і понад 650 наукових праць. Не кожен академік може похвалитися подібним творчим доробком. І нині кафедра ґрунтознавства та охорони ґрунтів носить його ім’я і успішно продовжує дослідження, розпочаті Миколою Кіндратовичем.

Валентин Обрамбальський