Пам’ятати заради майбутнього

    За декілька днів світ буде вшановувати пам’ять мільйонів тих, хто став жертвами Другої світової війни. 8-9 травня 2017 р. в Україні відзначаються День пам’яті та примирення і 72-а річниця перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

     Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії людства та причина найбільших трагічних подій ХХ століття. У війні взяли участь близько 80% людства, бойові дії велися 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 р. із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945 р. із беззастережною капітуляцією Японії. 
     Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства, а також вперше і востаннє використана в бою атомна зброя. До армій ворогуючих сторін було залучено понад 110 млн. солдат, загальні втрати військових та цивільного населення складають від 50 до 85 млн. осіб.

     Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати один одного. За українську територію воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння на українських землях намагалася продемонструвати свою прихильність до українства, але єдиним справді українським суб’єктом у роки війни був визвольний рух – передовсім, Українська повстанська армія.
     З різних причин на німецькому боці воювало до 250 тис. українців та до 50 тис. було мобілізовано до армій союзників Третього Рейху.

     Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок війни. Під час бойових дій та в полоні загинуло 3-4 млн. військових і підпільників, понад 5 млн. цивільних загинуло через окупаційний терор та голод в тилу, до 5 мільйонів жителів були евакуйовані або примусово вивезені до Росії та Німеччини, значна частина з яких не повернулася. Загалом безповоротні втрати України (українців та інших народів) склали 8–10 млн. осіб. Матеріальні збитки становили 285 млрд. радянських рублів. Внаслідок бойових дій постраждало понад 700 міст та містечок, 5,6 тис. мостів, 28 тис. сіл, 300 тис. господарств.

     Наш університет зазнав лихої воєнної долі зповна… 
     22 червня 1941 р. … День, коли завирувало полум’я Другої світової війни на території нашої держави. Удару зазнала й столиця Радянської України – Київ. Голосіївський ліс, де розташовувались сільськогосподарський, ветеринарний, лісотехнічний виші, став свідком жорстоких боїв радянських військ та ополченців із ворогом.
     У перші дні війни до лав Червоної Армії вступили понад 1000 студентів, викладачів та співробітників нашого університету, більше 400 – увійшли до загонів захисту важливих об’єктів Голосієва, мобілізовані на роботи по зведенню укріпрайонів навколо Києва. 
     У перших числах липня, за директивою штабу оборони Києва, був сформований винищувальний загін. У корпусі ветеринарного інституту (нині 3-й навчальний корпус університету) знаходився штаб винищувального батальйону. 
     У Голосіївському лісі, на території нашого університету, пролягала 3-тя лінія оборони столиці, точилися запеклі бої. 
     5 серпня 1941 р. під час виконання бойового завдання героїчно загинув третьокурсник факультету агрохімії і ґрунтознавства, староста групи, голова студентського профкому сільськогосподарського інституту Микола Скиба. Він був бійцем-розвідником штурмового загону. Разом з другокурсником факультету механізації Миколою Громовим вони пішли у розвідку, з якої Микола Скиба уже не повернувся. За його образом і створено центральну фігуру меморіалу пам’яті в університетському містечку – бронзову скульптуру студента-захисника, який в одній руці тримає гвинтівку, а іншою притискає до грудей колосся пшениці.

Пам'ятник загиблим студентам

     При обороні Києва, яка тривала з 11 липня по 19 вересня 1941 р., поряд з бійцями Південно-Західного фронту брали участь близько 200 студентів, випускників, викладачів та співробітників голосіївських вищих навчальних закладів. Не випадково сьогодні головна магістраль студентського містечка має назву Героїв Оборони. Прізвищами захисників Голосієва названо ряд вулиць: Потєхіна (С. К. Потєхін – полковник, командир 147-ї стрілецької дивізії), Родімцева (О. І. Родімцев – полковник, командир 5-ї повітряно-десантної бригади), Затєвахіна (І. І. Затєвахін – полковник, командир 212-ї повітряно-десантної бригади).
     Багато студентів та викладачів відзначилися в боях під Москвою, Ленінградом, Сталінградом, на Курській дузі, при визволенні України, Білорусії, Прибалтики, Румунії, Угорщини, Чехословаччини, при штурмі Берліна.
     У тилу, не шкодуючи сил, продовжували роботу евакуйовані: до Казахського сільськогосподарського інституту – Київський сільськогосподарський інститут, до м. Воронежа, а пізніше – до м. Совєтська Кіровської області – Київський лісогосподарський інститут, до Свердловського сільськогосподарського інституту – Київський ветеринарний інститут. В архіві Казахського національного аграрного університету зберігаються матеріали про КСГІ в евакуації: заяви про зарахування на відповідні посади кафедр викладачів КСГІ та накази про зарахування контингенту студентів КСГІ до КазСГІ.
      У квітні 1944 р. КСГІ і КЛГІ відновили свою роботу в м. Києві. 

Студенти-фронтовики КСГІ

     Береже Голосієво пам’ять про мужність та героїзм своїх захисників. 6 травня 1965 р. з нагоди 20-річчя Великої Перемоги силами колективу сільськогосподарської академії було споруджено пам’ятник на братській могилі воїнів Червоної Армії та народних ополченців, які полягли в боях при обороні Києва у 1941 р.
     6 листопада 1979 р. на місці братської могили було зведено меморіальний комплекс. Прізвища захисників Голосієва занесені на стелу меморіального комплексу.

     Центральна фігура меморіалу – бронзова скульптура студента. Здається, ніби на мить він зупинився, щоб ще раз, можливо, востаннє, подивитись на рідний інститут. У відкритті меморіалу брав участь двічі Герой Радянського Союзу, легендарний ватажок народних месників-партизан генерал Олексій Федоров.
     Героїзм багатьох студентів та викладачів на фронтах війни відзначений урядовими нагородами (понад тисячу сто). Семеро осіб (один посмертно) мають найвище звання Героя Радянського Союзу, двоє – повні кавалери ордена Слави. 
     У повоєнні роки в голосіївських ВНЗ працювали понад 300 учасників бойових дій, які зробили неоцінений внесок в організацію навчальної, наукової та виховної роботи, відбудову інститутів. Сьогодні їх в наших рядах, на жаль, залишаються одиниці.

Білан С.О., Лановюк Л.П., Хвіст В.О.,
Кафедра історії і політології