Конституційні положення щодо прав власності на землю потребують вдосконалення

12 листопада 2019 року
     Конституція України як Основний Закон є невід'ємним атрибутом держави та ознакою її суверенності. Конституція врегульовує відносини між людиною та суспільством, з одного боку, і державою – з іншого, встановлює засади організації самої держави та її відносин зі світовим співтовариством. Учасники круглого столу, що відбувся минулого тижня на факультеті землевпорядкування, спробували детально розтлумачити конституційні засади щодо реалізації прав власності на землю, а також вказати на ті положення, які реалізуються не повною мірою і потребують особливої уваги.

     Насправді сучасна земельно-правова доктрина не є досконалою, тому даний захід викликав неабияку зацікавленість як у науковців, так і серед практиків. Понад 40 учасників семінару намагалися з’ясувати чи є коректними положення статті 13 Конституції, в якій зазначено, що земля є об’єктом права власності Українського народу.

 

 

     З вітальним словом до учасників звернувся декан факультету землевпорядкування Тарас Євсюков. Він наголосив на важливості та актуальності даного зібрання, а також зазначив, що наразі положення статей 13, 14, 41 та 142 Основного Закону України, будуть детально проаналізовані і розтлумачені експертами. Голова правління ВГО «Асоціація фахівців землеустрою України» Анатолій Полтавець як співорганізатор додав, що тема семінару є особливою і дійсно окремі положення Закону вимагають перегляду та актуалізації відповідно до сучасних соціально-економічних реалій. Андрій Кошиль підтримав думку співорганізаторів семінару та побажав його учасникам плідного обговорення і жвавої дискусії.

     Першого з експертів запросили до слова завідувача кафедри аграрного, земельного та екологічного права ім. В.З. Янчука Володимира Єрмоленка. У своєму виступі він намагався розвінчати модель "права власності народу України на землю" (прибічником якої є його колега – професор кафедри земельного та аграрного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Носік). На думку доповідача, «народ» – це абстрактне поняття, а для визначення права власності край необхідно, щоб був чітко визначений його суб’єкт. Оскільки, з юридичної точки зору суб’єкт права власності має бути чітко персоніфікований. Наразі право власності Українського народу лежить скоріш у моральній площині, водночас його потрібно перевести в юридичну та економічну. Ще одним аргументом проти вищезгаданої моделі є те, що найважливішу правомочність права власності – право розпоряджатися своєю власністю – народ безпосередньо не може виконати. Повноваження щодо розпорядження власністю делеговані органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Таким чином, виконуються конституційні положення щодо об’єктів права власності Українського народу. 

  

     Віктор Кобилянський, директор ТОВ «Центр земельного права OPEN Knowledge», погодився з думкою Володимира Єрмоленка, що необхідно розмежовувати юридичний і економічний аспект власності. Разом з тим, експерт зазначив, що ст. 13 Конституції України є основним аргументом противників скасування мораторію на землю. Але крім землі в цій статті згадані атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, надра, які не заборонено видобувати. Більш того, у ст. 13 Основного Закону земля згадується як об’єкт права власності народу. Після чого він додав, що право власності виникає не на «землю», а лише на «земельну ділянку», адже саме вона, згідно ст. 79 Земельного кодексу України, виступає об’єктом права власності. Оскільки право власності можливо зареєструвати лише на земельну ділянку, а не на землю, то напрошується висновок, що ст. 13 Конституції України носить суто декларативний характер. Проте позбавитися цієї декларативності непросто, у зв’язку зі складним шляхом внесення змін до Основного Закону.

     Головний юридичний радник проекту USAID «Підтримка аграрного і сільського розвитку» Павло Кулинич, також поділився своїми думками щодо коректності положень ст. 13 Конституції України. На його переконання вищезгадана стаття не регулює питання права власності на землю, а колізії в законодавстві можна вирішувати одним з трьох способів: 1) орган, який прийняв Конституцію, може внести зміни до окремих положень; 2) орган, який прийняв Конституцію, може роз’яснити як вирішувати колізію; 3) орган, який прийняв Конституцію, може прийняти інший нормативно-правовий акт, який регулює правовідносини. Павло Федотович переконаний, що кращий шлях вирішення суперечностей щодо права власності на землю – це внести зміни щодо вилучення ст.13.

     Наступним спікером був завідувач кафедри землевпорядного проектування Андрій Мартин. Він проаналізував походження ст. 13 Конституції України і з’ясував, що вона стала віддзеркаленням Декларації про державний суверенітет України. Наразі ж фраза «земля є об’єктом права власності Українського народу» потребує уточнення. Наступне, на що звернув увагу експерт, це те, чого не вистачає в Конституції України, зокрема в частині прав на землю, для більшої ефективності законодавства. Наприклад, прописати питання, які порушують права власності, а саме: реквізиція майна, консолідація земель, реалізація спільної власності на землю, використання занедбаних територій.

     Професор кафедри земельного та аграрного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка Анатолій Мірошниченко в цілому погодився з думкою попередніх виступаючих, але не підтримав позицію щодо вилучення ст.13 із Конституції України, оскільки це потягне за собою створення десятків альтернативних документів. Хоча вищезгадана стаття і належить до невдалих положень, але важко уявити ситуацію, коли вона може бути застосована. Зашкодити неправильне трактування ст.13 Основного Закону може лише при спробі законодавчого вирішення проблеми земель, які використовуються на праві постійного користування. Загалом не можна тлумачити положення ст. 13 щодо права власності в той спосіб, що на рівні з фізичними та юридичними особами, територіальними громадами, державою є ще й український народ як суб’єкт права власності. Інакше наслідки будуть катастрофічні і безглузді. Тлумачення цієї статті є наступним: в 1917 р. Декретом про землю було скасовано приватну власність, потім землі були визнані власністю трудового народу, далі трудовий народ плавно трансформувався в державу, і уже у визначенні «народ» слід розуміти державну власність. Найбільш привабливе тлумачення те, яке повністю заперечує будь-який регулятивний вплив ст. 13 Конституції України. Решта питань можуть бути вирішені і без внесення змін до Основного Закону.

     До дискусії та обговорення долучилися заступник голови Глевахівської ОТГ Володимир Полтавець, юрист Глевахівської ОТГ Яна Братішко, доцент кафедри земельного кадастру НУБіП України Ольга Тихенко та ін.

     Семінар транслювався у прямому ефірі в соціальній мережі Facebook (відеозапис доступний за адресою: 

https://www.facebook.com/afzukr/videos/538418990288197/?epa=SEARCH_BOX).

Людмила Гунько,
доцент кафедри землевпорядного проектування

 

Захисти дисертаційНабір на навчання (синій)_2015Регіональні навчальні заклади (синій)

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook