З питаннями про людину до людей: досвід публічної лекції

7 квітня 2019 року
     У світі діється багато чого дивного. Але заклопотана людина, як правило, цього не помічає. Суєта перебирає на себе практично усю увагу. А між тим, час від часу трапляється так, що елітарне стає надбанням мас. І потому, здавалося б, мало відійти в небуття. Проте поступово всяке елітарне має властивість відроджуватися, природно, у дещо іншому вигляді та масштабах.

     Наприклад, мистецтво боротьби, хай-то із застосуванням холодної зброї чи без і, навіть, з вогнепальної перезарядної втратило свою актуальність разом з тим, як Семюел Кольт, як прийнято вважати, першим винайшов револьвер. З цього моменту, кожен, хто тримав подібну зброю в руках, мав усі шанси нанести шкоду суперникові попри його майстерність. Та з часом стрільба з вогнепальної зброї, як і всяке використання зброї та мистецтво боротьби загалом знову набрали рис елітарності, щонайменше в обличчі спортсменів.

     Винахід братів Люм’єр на якийсь час майже відправив у забуття театр. Тепер практично кожен громадянин міг собі дозволити відвідати той чи інший сеанс кіно. До того ж кіно виявилося значно сприймабельнішим для пересічної людини, аніж безпосередня акторська гра в театрі, що сама по собі створювала певну атмосферу, яку далеко не кожна людина готова була сприйняти. І все ж театр «омолодився», ожив і повернув собі широке визнання. 

     Світова павутина значно розширила доступ до інформації пересічного громадянина, створила умови для налагодження віртуального спілкування. Відтак роль лектора як носія та ретранслятора систематизованої інформації помітно втрачає свою актуальність. Здається, мають відійти у минуле і лекції. А надто публічні лекції. На перший погляд, у них немає жодної потреби у наш наскрізь «поінформований» світ. І все ж, публічні лекції як форма безпосереднього донесення ідей за посередництва відповідно створеної атмосфери в аудиторії мають всі шанси відродитися та зайняти належне місце під «сонцем пізнання і спілкування». Адже лекція щонайменше дозволяє вдаватися до живого обговорення предмету інтересу та супутніх питань. А також обмінюватися емоційними зарядами, породженими внаслідок сприйняття лекційного матеріалу. 

     Тож квітнева публічна лекція на тему «Людина в системі координат і поза їх межами», очевидно, додала і свою дещицю у відродження живого, по-суті, елітарного у наш технологізований вік спілкування. 

     Проблеми, що складали канву спілкування, стосувалися природи, становища та ситуації людини. Відтак, на горизонті осмислення сформувалися досить нетривіальні питання, про які, як на диво, виявляється незручно публічно говорити. Кого формують та з ким мають справу соціальні інститути? Яким чином відбувається (цілеспрямоване) виховання і яка його кінцева мета (в контексті конкретної людини та у масштабах спільноти чи й людства загалом)? Що ж стосується зворотної сторони поставлених питань, то вони певним чином могли, навіть, бути причиною для когнітивного мікрошоку окремих представників аудиторії. Зокрема, поставало питання, чим є кожен сам по собі та/або чим є ті, хто поряд або перебувають у сфері сприйняття?

     Важливим для схоплення контексту поставлених питань у даному разі, окрім іншого, виявився професійний досвід та практика доктора Джеймса Роджерса, котрий у своєму передсмертному листі у 1965 р. висловив, як мінімум, цікаві, а, насправді, досить показові висновки про ситуацію людини: «Ви надто звиклися з думкою, що всі сприймають світ однаково… Якщо ви зберетеся разом і спробуєте переповісти одне одному найпростіші і найочевидніші для вас речі, то зрозумієте, що ви живете в абсолютно різних світах. І лише комфорт визначає рівень вашого психічного спокою. Не важливо, якими привидами ви населяєте ваш світ. Поки ви у них вірете – вони існують, поки ви з ними не боретеся – вони залишаються безпечними»

     Зрештою, на стільки цікавою виявилася лекція, на стільки затребуваним серед студентства, колег та спільноти загалом є огляд і осмислення питань, безпосередньо пов’язаних з людиною та її існування і діяльністю, покаже час. І вивірити цей момент можна буде досить легко, запропонувавши у майбутньому до уваги широкого загалу чергову публічну лекцію.

 Володимир Калуга,

професор кафедри міжнародних відносин і суспільних наук

Регіональні навчальні заклади (синій)Захисти дисертаційНабір на навчання (синій)_2015

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook