Вони прославили університет. Борис Іванович Костецький

4 березня 2018 року

     Хіба б могли подумати батьки – земський лікар Іван Євменович і домогосподарка, згодом учителька Олена Кирилівна, що 2 квітня 1910 року в їхній сім’ї народиться майбутній відомий вчений, син Борис? Звичайно ж ні. Тим більше, що в родословній ніхто проблемами тертя та зношування в машинах не займався. А сталось це в м. Тетієві Таращанського повіту Київської губернії.
     Коли сину виповнилось 4 роки, сім’я переїхала до м Києва. Тут він закінчив трудову семирічну школу, а згодом Київський меліоративний технікум. В 13-річному віці Борис став головою сім’ї: помер батько. Упродовж 1930-1933 р.р. працював техніком, старшим техніком в Українському торф’яному об’єднанні (Київська і Чернігівська області). В 1933 р. служив у Робітничо-селянській Червоній армії. Був демобілізований за станом здоров’я. Через голодомор в Україні сім’я переїхала до м. Свердловська на Урал. Там він продовжував роботу інспектором, старшим інспектором по якості торфу на Уралмашзаводі і Першоуральському трубному заводі.

     З цього часу (1935 р.) змінюється напрям діяльності Бориса Івановича. Його все більше захоплює виробнича і науково-дослідницька робота в цехах крупних машинобудівних заводів. Він працює і заочно закінчує Уральський індустріальний інститут, а згодом (1940-1943 р.р.) навчається в заочній аспірантурі Уральського політехнічного інституту на кафедрі «Технологія машинобудування». В 1943 р. захистив кандидатську дисертацію: «Дослідження процесів шліфування у зв’язку з тепловим режимом і структурними змінами, які виникають при шліфуванні загартованих поверхонь».

     З 1941 до 1946 р.р. працював на Уралмашзаводі на посадах старшого майстра, старшого технолога, старшого інженера-дослідника і начальника інструментальної лабораторії. В період війни (1941-1945 р.р.) завод випускав танки Т-34. Борис Іванович запропонував нові методи виготовлення ріжучих інструментів: литого з відходів швидкорізальної сталі і біметалевого – різальну частину (головку) з легованої вольфрамом і ванадієм сталі, а тіло різця – із звичайної вуглецевої. Впровадження цих раціоналізаторських пропозицій дозволило зекономити десятки тонн легованої сталі на мільйон карбованців на рік. У 1944 р. нагороджений знаком «Ударник Наркомата танковой промышленности», а у 1946 р. – медаллю «За доблестный труд у Великой отечественной войне 1941-1945 г.г.».

     Після війни Борис Іванович вирішив повною мірою присвятити себе науково-дослідній роботі. Він пройшов по конкурсу на посаду доцента Уральського політехнічного інституту, а із декількох пропозицій інститутів в Києві, Дніпропетровську, Ленінграді і Ризі перевагу віддав Інституту будівельної механіки АН УРСР на посаду старшого наукового співробітника відділу контактної міцності. Одночасно з 1947 по 1953 роки читає лекції в Київському інституті інженерів цивільної авіації за сумісництвом. У 1950 році видається наукова монографія «Зносостійкість деталей машин». – К. – М.: Машгіз, – 168 с., а у 1951 р. Борис Іванович захистив докторську дисертацію за назвою монографії в Інституті машинознавства АН СРСР.

     Б.І. Костецький вперше класифікував види зношування за ознаками ведучих процесів на основі суті механічних і фізико-хімічних взаємодій. Він вперше дослідив закономірності основних видів зношування і відповідно розробив комплексну методику і машини для дослідження зносу вузлів тертя. Борис Іванович плідно співпрацює з академіком П.А. Ребіндером, професорами М.М. Хрущовим і П.Є. Дьяченком.
     З 1953 до 1954 року Борис Іванович працює на посаді старшого наукового співробітника лабораторії зварювання в Інституті електрозварювання АН УРСР і за сумісництвом завідує кафедрою технології металів Української сільськогосподарської академії (УСГА). У 1954 р. йому було присвоєно вчене звання професора.

    Найбільш повною мірою його талант як науковця і педагога розкрився в Київському інституті інженерів цивільної авіації (КІІЦА) (1954-1966 р.р.) і Українській сільськогосподарській академії (1966-1991 р.р.). У КІІЦА Борис Іванович одночасно працював на посаді завідувача кафедри технології металів і матеріалознавства та керівника створеної ним лабораторії тертя, мащення і зношування в машинах. У нього в аспірантурі в основному навчались спеціалісти з металофізичною освітою. Тут вперше досліджено дислокаційну структуру поверхневих шарів металу при терті, проведено унікальний експеримент з аналізу енергетичного балансу при нормальному терті і пошкоджуваності. Під його керівництвом за період роботи в КІІЦА захистилось близько 40 кандидатських і докторських дисертацій, у тому числі три майбутніх ректори – доктори наук.
     Після створення науково-дослідної бази і підготовки плеяди науково-педагогічних кадрів в КІІЦА, пропрацювавши там більше двадцяти років, у Бориса Івановича з’явились суперечливості і розбіжності з керівництвом навчального закладу, в тому числі з окремими його вихованцями.

     Фінішний період науково-педагогічної діяльності Бориса Івановича пов’язаний з Українською сільськогосподарською академією. Спочатку (1966-1969 р.р.) він працює на посаді професора кафедри експлуатації машинно-тракторного парку, а згодом (1969-1976 р.р.) – організатором і завідувачем кафедри надійності і довговічності машин сільськогосподарського виробництва. За станом здоров’я у 1976 р. він перейшов на посаду професора кафедри технології конструкційних матеріалів і працював на ній до лютого місяця 1991 р.
     В УСГА знову майже з нуля було створено чотири науково-дослідні лабораторії з необхідними приладами, установками, новітнім електронним мікроскопом напругою до 100 кВт (УЭМБС-100) і дозвільною здатністю близько 100А , який давав можливість досліджувати взаємодію і вплив дислокацій на реальну структуру поверхонь тертя.

     У 1965-1975 р.р. на факультеті механізації сільського господарства УСГА відчувалась гостра потреба в науково-педагогічних працівниках вищої кваліфікації. Навіть переважною більшістю кафедр завідували кандидати наук, доценти. Борис Іванович сприяв залученню д.т.н., проф. Брауна М.П. і Суторіхіна В.М. з Свердловська (Росія) на завідування відповідно кафедрами технології металів, деталей машин і ПТМ та д.т.н., проф. Кожевнікова С.М. – опору матеріалів.

    Поруч з аспірантами минулих років, в УСГА було оголошено додатковий прийом до аспірантури при кафедрі експлуатації машинно-тракторного парку. До професора Костецького цього разу поступали в основному інженери-механіки зі стажем роботи в сільському господарстві. Саме таким вступаючим до аспірантури був і я.
     Згадую далекий вже вересневий день 1967 року. Я, успішний інженер-механік, після відпрацювання трирічного терміну за направленням в районному об’єднанні «Сільгосптехніка» на Тернопільщині вирішив здійснити свою давню мрію – стати науково-педагогічним працівником через аспірантуру. Доля завела мене на кафедру експлуатації машинно-тракторного парку Української сільськогосподарської академії. Чому саме на цю кафедру і цей навчальний заклад? Тому, що дипломний проект я захищав на такій же кафедрі, але в Мелітопольському інституті механізації сільського господарства, а в УСГА у свій час не рішався вступати. Це ж Академія! До того ж я народився в Києві, був біженцем (війна – не мати рідна). І ось у 1967 році знову ступив на цю прекрасну землю, на якій знаходжусь і дотепер.

     На кафедрі мене привітно зустрів доцент Савченко Микола Зиновійович – учасник бойових дій, бувший виробничник-аграрник. Він рекомендував мені з приводу вступу до аспірантури звернутись до професора Костецького Бориса Івановича, який перейшов на кафедру з Київського інституту інженерів цивільної авіації. Професор тоді здійснював набір до аспірантури інженерів-аграрників з метою створення групи, яка займатиметься надійністю сільськогосподарської техніки. На жаль, прізвище мого майбутнього керівника дисертаційної роботи я почув вперше, а отже, не був знайомий з його науковими працями. Якось боязко було підходити до Бориса Івановича. Та дарма. Він виявився напрочуд привітною і толерантною людиною. Коли дізнався про мою трудову діяльність, раціоналізаторські пропозиції в майстерні по ремонту тракторів у Теребовлянському районному об’єднанні «Сільгосптехніка» і публікацію в журналі «Техника в сельском хозяйстве», він сказав: «Ви гідні бути моїм аспірантом. Готуйте документи». Я успішно склав вступні іспити і 15.11.1967 р. був зарахований до аспірантури. Спільно з Борисом Івановичем вирішили закріпити для дослідження процесів зношування і пошкоджуваності групу ґрунтообробних, посівних і саджальних машин, яка співзвучна з моїм прізвищем.
     До складу аспірантів з дослідження процесів зношування деталей і надійності сільськогосподарської техніки приєднались інженери-механіки Бондарук В.Є., Роговський Л.Л., Демко А.А., Анопа В.Д., Дацишин О.В. і Кохановський С.П. На допомогу шести аспірантам нашої групи другим науковим керівником було призначено проректора академії Сагача М.Ф., він же особисто ще й керував дисертаційною роботою Кахановського С.П. Всього ж у «піковий період» (1968-1971 р.р.) у Бориса Івановича нараховувалось до 30 аспірантів і пошукачів. Тільки в чотирьох лабораторіях УСГА одночасно виконували дослідження до 20 аспірантів. Новизна і широкий діапазон наукових досліджень школи Б.І. Костецького притягували багатьох дослідників-початківців від заводів, інститутів та наукових закладів. Він нікому не відмовляв, безкорисливо надавав консультації і поради. Згодом вони, як правило, ставали аспірантами і пошукачами. По четвергам, а інколи й частіше, в УСГА проходили семінари, на яких заслуховувались проміжні і закінчені наукові дослідження. На семінарах були також присутні аспіранти заочної форми навчання, пошукачі та всі бажаючі.

     Квартира професора Б.І. Костецького часто була заповнена його учнями. Я також двічі побував там. Познайомився з бібліотекою і звичайно ж вченим секретарем – дружиною Клавдією Михайлівною. Вона добровільно виконувала функції шофера, координатора і надійного помічника, особливо з організаційних питань.
     Борис Іванович разом з аспірантами і науковцями вперше теоретично і практично обґрунтував процеси окислювального спрацювання, утворення і руйнування вторинних структур. В багатьох роботах по дослідженню ролі кисню при терті була побудована теорія окислювального зношування, яка дозволила впровадити важливі інженерні рішення. Отримано більше 30 авторських свідоцтв з управління процесом окислення при терті. Було введено поняття «Окислювальне зношування» в ГОСТ 16424-70. Протягом багатьох років тривала боротьба двох напрямів теорій зношування – механістичної (московської) і структурно-енергетичної (київської). В останні роки Костецький Б.І. захопився розробкою і реалізацією теорії термодинаміки відкритих систем в аспекті процесів тертя і зношування. Він особливо цінив дружбу з академіком П.А. Ребіндером, професорами М.М. Хрущовим, Ю.С. Термінасовим, А.І. Петрусевичем, А.С. Ахматовим, С.В. Венцелем, В.Т. Трощенком, Е.М. Натансоном, М.П. Брауном та ін.

     Підготовлені професором Костецьким Б.І. учені працюють в десятках країнах світу, зокрема Україні, Росії, Казахстані, Туркменистані, Польщі, Угорщині, Єгипті, Сирії, Ізраїлі та ін. Він підготував біля 160 кандидатів наук і 12 докторів наук, з них 24 науковці для нашого навчального закладу.

     Мої колеги по аспірантурі, кандидати технічних наук успішно працювали, стали доцентами і професорами на кафедрах ремонту машин, експлуатації машинно-тракторного парку, технології конструкційних матеріалів, виробничого навчання, механізації тваринництва, нарисної геометрії, деталей машин і ПТМ та ін. Чимало вихованців проф. Костецького Б.І. успішно проявили себе на різних посадах за межами Української сільськогосподарської академії. Важливо те, що аспірантура, виконання і захист дисертацій сприяли майбутньому науковцю опануванню основ наукових досліджень, здатності аналізувати, систематизувати отримані результати і приймати обґрунтовані рішення.
     Костецьким Б.І. опубліковано більше 500 друкованих праць, у тому числі 25 монографій, частина з них видавалася за кордоном. Борис Іванович був членом декількох учених рад, заступником голови Ради надійності і довговічності машин та споруд при Президії АН УРСР, членом Ради фізико-хімічної механіки АН УРСР, членом редколегій науково-технічних журналів та наукових збірників, приймав участь у підготовці багатотомної української радянської енциклопедії.

     Б.І. Костецький нагороджений медалями «За трудовую доблесть», «Ветеран труда», «В память 1500-летия Киева», «Отличник Аэрофлота». Крім того він нагороджений 15 грамотами, у тому числі «Почетной грамотой Президиума Южного отделения ВАСХНИЛ». Йому присвоєно звання «Заслуженный изобретатель СРСР» (1975 р.) і «Заслуженный деятель науки УССР» (1980 р.).

     Борис Іванович працював в УСГА упродовж 25 років до останнього дня (15 лютого 1991 р. – християнського свята – Срітення Господнього). Його життєвий шлях у науці – наочне втілення того, чого може досягти талановита і цілеспрямована людина, що є прикладом для прийдешніх поколінь. Людина живе доти, поки про неї пам’ятають… Таку людину, як професор Костецький Борис Іванович, забути неможливо.

Володимир Гречкосій,
кандидат технічних наук, доцент,
заслужений викладач НУБіП України

Регіональні навчальні заклади (синій)Захисти дисертаційНабір на навчання (синій)_2015