Вони прославили університет. Борис Іванович Костецький
Хіба б могли подумати батьки – земський лікар Іван Євменович і домогосподарка, згодом учителька Олена Кирилівна, що 2 квітня 1910 року в їхній сім’ї народиться майбутній відомий вчений, син Борис? Звичайно ж ні. Тим більше, що в родословній ніхто проблемами тертя та зношування в машинах не займався. А сталось це в м. Тетієві Таращанського повіту Київської губернії.
Коли сину виповнилось 4 роки, сім’я переїхала до м Києва. Тут він закінчив трудову семирічну школу, а згодом Київський меліоративний технікум. В 13-річному віці Борис став головою сім’ї: помер батько. Упродовж 1930-1933 р.р. працював техніком, старшим техніком в Українському торф’яному об’єднанні (Київська і Чернігівська області). В 1933 р. служив у Робітничо-селянській Червоній армії. Був демобілізований за станом здоров’я. Через голодомор в Україні сім’я переїхала до м. Свердловська на Урал. Там він продовжував роботу інспектором, старшим інспектором по якості торфу на Уралмашзаводі і Першоуральському трубному заводі.
З цього часу (1935 р.) змінюється напрям діяльності Бориса Івановича. Його все більше захоплює виробнича і науково-дослідницька робота в цехах крупних машинобудівних заводів. Він працює і заочно закінчує Уральський індустріальний інститут, а згодом (1940-1943 р.р.) навчається в заочній аспірантурі Уральського політехнічного інституту на кафедрі «Технологія машинобудування». В 1943 р. захистив кандидатську дисертацію: «Дослідження процесів шліфування у зв’язку з тепловим режимом і структурними змінами, які виникають при шліфуванні загартованих поверхонь».
З 1941 до 1946 р.р. працював на Уралмашзаводі на посадах старшого майстра, старшого технолога, старшого інженера-дослідника і начальника інструментальної лабораторії. В період війни (1941-1945 р.р.) завод випускав танки Т-34. Борис Іванович запропонував нові методи виготовлення ріжучих інструментів: литого з відходів швидкорізальної сталі і біметалевого – різальну частину (головку) з легованої вольфрамом і ванадієм сталі, а тіло різця – із звичайної вуглецевої. Впровадження цих раціоналізаторських пропозицій дозволило зекономити десятки тонн легованої сталі на мільйон карбованців на рік. У 1944 р. нагороджений знаком «Ударник Наркомата танковой промышленности», а у 1946 р. – медаллю «За доблестный труд у Великой отечественной войне 1941-1945 г.г.».
Після війни Борис Іванович вирішив повною мірою присвятити себе науково-дослідній роботі. Він пройшов по конкурсу на посаду доцента Уральського політехнічного інституту, а із декількох пропозицій інститутів в Києві, Дніпропетровську, Ленінграді і Ризі перевагу віддав Інституту будівельної механіки АН УРСР на посаду старшого наукового співробітника відділу контактної міцності. Одночасно з 1947 по 1953 роки читає лекції в Київському інституті інженерів цивільної авіації за сумісництвом. У 1950 році видається наукова монографія «Зносостійкість деталей машин». – К. – М.: Машгіз, – 168 с., а у 1951 р. Борис Іванович захистив докторську дисертацію за назвою монографії в Інституті машинознавства АН СРСР.
Б.І. Костецький вперше класифікував види зношування за ознаками ведучих процесів на основі суті механічних і фізико-хімічних взаємодій. Він вперше дослідив закономірності основних видів зношування і відповідно розробив комплексну методику і машини для дослідження зносу вузлів тертя. Борис Іванович плідно співпрацює з академіком П.А. Ребіндером, професорами М.М. Хрущовим і П.Є. Дьяченком.
З 1953 до 1954 року Борис Іванович працює на посаді старшого наукового співробітника лабораторії зварювання в Інституті електрозварювання АН УРСР і за сумісництвом завідує кафедрою технології металів Української сільськогосподарської академії (УСГА). У 1954 р. йому було присвоєно вчене звання професора.
Найбільш повною мірою його талант як науковця і педагога розкрився в Київському інституті інженерів цивільної авіації (КІІЦА) (1954-1966 р.р.) і Українській сільськогосподарській академії (1966-1991 р.р.). У КІІЦА Борис Іванович одночасно працював на посаді завідувача кафедри технології металів і матеріалознавства та керівника створеної ним лабораторії тертя, мащення і зношування в машинах. У нього в аспірантурі в основному навчались спеціалісти з металофізичною освітою. Тут вперше досліджено дислокаційну структуру поверхневих шарів металу при терті, проведено унікальний експеримент з аналізу енергетичного балансу при нормальному терті і пошкоджуваності. Під його керівництвом за період роботи в КІІЦА захистилось близько 40 кандидатських і докторських дисертацій, у тому числі три майбутніх ректори – доктори наук.
Після створення науково-дослідної бази і підготовки плеяди науково-педагогічних кадрів в КІІЦА, пропрацювавши там більше двадцяти років, у Бориса Івановича з’явились суперечливості і розбіжності з керівництвом навчального закладу, в тому числі з окремими його вихованцями.
Фінішний період науково-педагогічної діяльності Бориса Івановича пов’язаний з Українською сільськогосподарською академією. Спочатку (1966-1969 р.р.) він працює на посаді професора кафедри експлуатації машинно-тракторного парку, а згодом (1969-1976 р.р.) – організатором і завідувачем кафедри надійності і довговічності машин сільськогосподарського виробництва. За станом здоров’я у 1976 р. він перейшов на посаду професора кафедри технології конструкційних матеріалів і працював на ній до лютого місяця 1991 р.
В УСГА знову майже з нуля було створено чотири науково-дослідні лабораторії з необхідними приладами, установками, новітнім електронним мікроскопом напругою до 100 кВт (УЭМБС-100) і дозвільною здатністю близько 100А , який давав можливість досліджувати взаємодію і вплив дислокацій на реальну структуру поверхонь тертя.
У 1965-1975 р.р. на факультеті механізації сільського господарства УСГА відчувалась гостра потреба в науково-педагогічних працівниках вищої кваліфікації. Навіть переважною більшістю кафедр завідували кандидати наук, доценти. Борис Іванович сприяв залученню д.т.н., проф. Брауна М.П. і Суторіхіна В.М. з Свердловська (Росія) на завідування відповідно кафедрами технології металів, деталей машин і ПТМ та д.т.н., проф. Кожевнікова С.М. – опору матеріалів.
Поруч з аспірантами минулих років, в УСГА було оголошено додатковий прийом до аспірантури при кафедрі експлуатації машинно-тракторного парку. До професора Костецького цього разу поступали в основному інженери-механіки зі стажем роботи в сільському господарстві. Саме таким вступаючим до аспірантури був і я.
Згадую далекий вже вересневий день 1967 року. Я, успішний інженер-механік, після відпрацювання трирічного терміну за направленням в районному об’єднанні «Сільгосптехніка» на Тернопільщині вирішив здійснити свою давню мрію – стати науково-педагогічним працівником через аспірантуру. Доля завела мене на кафедру експлуатації машинно-тракторного парку Української сільськогосподарської академії. Чому саме на цю кафедру і цей навчальний заклад? Тому, що дипломний проект я захищав на такій же кафедрі, але в Мелітопольському інституті механізації сільського господарства, а в УСГА у свій час не рішався вступати. Це ж Академія! До того ж я народився в Києві, був біженцем (війна – не мати рідна). І ось у 1967 році знову ступив на цю прекрасну землю, на якій знаходжусь і дотепер.
На кафедрі мене привітно зустрів доцент Савченко Микола Зиновійович – учасник бойових дій, бувший виробничник-аграрник. Він рекомендував мені з приводу вступу до аспірантури звернутись до професора Костецького Бориса Івановича, який перейшов на кафедру з Київського інституту інженерів цивільної авіації. Професор тоді здійснював набір до аспірантури інженерів-аграрників з метою створення групи, яка займатиметься надійністю сільськогосподарської техніки. На жаль, прізвище мого майбутнього керівника дисертаційної роботи я почув вперше, а отже, не був знайомий з його науковими працями. Якось боязко було підходити до Бориса Івановича. Та дарма. Він виявився напрочуд привітною і толерантною людиною. Коли дізнався про мою трудову діяльність, раціоналізаторські пропозиції в майстерні по ремонту тракторів у Теребовлянському районному об’єднанні «Сільгосптехніка» і публікацію в журналі «Техника в сельском хозяйстве», він сказав: «Ви гідні бути моїм аспірантом. Готуйте документи». Я успішно склав вступні іспити і 15.11.1967 р. був зарахований до аспірантури. Спільно з Борисом Івановичем вирішили закріпити для дослідження процесів зношування і пошкоджуваності групу ґрунтообробних, посівних і саджальних машин, яка співзвучна з моїм прізвищем.
До складу аспірантів з дослідження процесів зношування деталей і надійності сільськогосподарської техніки приєднались інженери-механіки Бондарук В.Є., Роговський Л.Л., Демко А.А., Анопа В.Д., Дацишин О.В. і Кохановський С.П. На допомогу шести аспірантам нашої групи другим науковим керівником було призначено проректора академії Сагача М.Ф., він же особисто ще й керував дисертаційною роботою Кахановського С.П. Всього ж у «піковий період» (1968-1971 р.р.) у Бориса Івановича нараховувалось до 30 аспірантів і пошукачів. Тільки в чотирьох лабораторіях УСГА одночасно виконували дослідження до 20 аспірантів. Новизна і широкий діапазон наукових досліджень школи Б.І. Костецького притягували багатьох дослідників-початківців від заводів, інститутів та наукових закладів. Він нікому не відмовляв, безкорисливо надавав консультації і поради. Згодом вони, як правило, ставали аспірантами і пошукачами. По четвергам, а інколи й частіше, в УСГА проходили семінари, на яких заслуховувались проміжні і закінчені наукові дослідження. На семінарах були також присутні аспіранти заочної форми навчання, пошукачі та всі бажаючі.
Квартира професора Б.І. Костецького часто була заповнена його учнями. Я також двічі побував там. Познайомився з бібліотекою і звичайно ж вченим секретарем – дружиною Клавдією Михайлівною. Вона добровільно виконувала функції шофера, координатора і надійного помічника, особливо з організаційних питань.
Борис Іванович разом з аспірантами і науковцями вперше теоретично і практично обґрунтував процеси окислювального спрацювання, утворення і руйнування вторинних структур. В багатьох роботах по дослідженню ролі кисню при терті була побудована теорія окислювального зношування, яка дозволила впровадити важливі інженерні рішення. Отримано більше 30 авторських свідоцтв з управління процесом окислення при терті. Було введено поняття «Окислювальне зношування» в ГОСТ 16424-70. Протягом багатьох років тривала боротьба двох напрямів теорій зношування – механістичної (московської) і структурно-енергетичної (київської). В останні роки Костецький Б.І. захопився розробкою і реалізацією теорії термодинаміки відкритих систем в аспекті процесів тертя і зношування. Він особливо цінив дружбу з академіком П.А. Ребіндером, професорами М.М. Хрущовим, Ю.С. Термінасовим, А.І. Петрусевичем, А.С. Ахматовим, С.В. Венцелем, В.Т. Трощенком, Е.М. Натансоном, М.П. Брауном та ін.
Підготовлені професором Костецьким Б.І. учені працюють в десятках країнах світу, зокрема Україні, Росії, Казахстані, Туркменистані, Польщі, Угорщині, Єгипті, Сирії, Ізраїлі та ін. Він підготував біля 160 кандидатів наук і 12 докторів наук, з них 24 науковці для нашого навчального закладу.
Мої колеги по аспірантурі, кандидати технічних наук успішно працювали, стали доцентами і професорами на кафедрах ремонту машин, експлуатації машинно-тракторного парку, технології конструкційних матеріалів, виробничого навчання, механізації тваринництва, нарисної геометрії, деталей машин і ПТМ та ін. Чимало вихованців проф. Костецького Б.І. успішно проявили себе на різних посадах за межами Української сільськогосподарської академії. Важливо те, що аспірантура, виконання і захист дисертацій сприяли майбутньому науковцю опануванню основ наукових досліджень, здатності аналізувати, систематизувати отримані результати і приймати обґрунтовані рішення.
Костецьким Б.І. опубліковано більше 500 друкованих праць, у тому числі 25 монографій, частина з них видавалася за кордоном. Борис Іванович був членом декількох учених рад, заступником голови Ради надійності і довговічності машин та споруд при Президії АН УРСР, членом Ради фізико-хімічної механіки АН УРСР, членом редколегій науково-технічних журналів та наукових збірників, приймав участь у підготовці багатотомної української радянської енциклопедії.
Б.І. Костецький нагороджений медалями «За трудовую доблесть», «Ветеран труда», «В память 1500-летия Киева», «Отличник Аэрофлота». Крім того він нагороджений 15 грамотами, у тому числі «Почетной грамотой Президиума Южного отделения ВАСХНИЛ». Йому присвоєно звання «Заслуженный изобретатель СРСР» (1975 р.) і «Заслуженный деятель науки УССР» (1980 р.).
Борис Іванович працював в УСГА упродовж 25 років до останнього дня (15 лютого 1991 р. – християнського свята – Срітення Господнього). Його життєвий шлях у науці – наочне втілення того, чого може досягти талановита і цілеспрямована людина, що є прикладом для прийдешніх поколінь. Людина живе доти, поки про неї пам’ятають… Таку людину, як професор Костецький Борис Іванович, забути неможливо.
Володимир Гречкосій,
кандидат технічних наук, доцент,
заслужений викладач НУБіП України
