Не згасне в пам’яті народній: НУБіП відзначив 71-у річницю Перемоги над нацизмом в Європі, День пам’яті та примирення і День Перемоги

    6 травня. Університет відзначив 71-у річницю Перемоги над нацизмом в Європі, День пам’яті та примирення і День Перемоги. Низько вклонитися ветеранам, віддати шану тим, хто пожертвував своє життя в ім’я нашого світлого майбутнього, на меморіальний комплекс вишу прийшли члени ректорату, викладачі, співробітники, військові та студенти. Як данину поваги і пам’яті вони поклали до підніжжя меморіалу квіти та гірлянду з червоних гвоздик. 

    Під урочисте звучання Гімну України почесна варта внесла Державний Прапор, а ведучі оголосили мітинг-реквієм відкритим.

     Першим до ветеранів та всіх присутніх звернувся ректор університету Станіслав Ніколаєнко. Вітаючи, він зазначив, що ми стоїмо на святому місці, бо тут поховані наші побратими, ті, хто своїми серцями і тілами захищав рідну землю. А дощ, який пройшов перед початком мітингу, став свідченням того, ніби сама природа засумувала. 

      Станіслав Миколайович зауважив, що український народ за період війни зазнав величезних втрат. І в ті лихі часи, коли Україна, а потім і столиця стали аренами бойових дій, колектив вишу не залишався осторонь. З перших днів і викладачі, і студенти стали на захист Батьківщини та організовували оборонні заходи. І заплатили за це своїми життями. У Голосієво, на території університету проходила одна з ліній оборони Києва, де точилися найзапекліші бої. І саме влітку 41-го наш колектив зазнав перших втрат. Серед них – студент лісогосподарського інституту Яків Близнюк. Коли на позиції захисників рухався ворожий танк, він, обв'язавшись гранатами, кинувся під гусениці бронемашини. Ціною власного життя двадцятирічний юнак допоміг товаришам ще тривалий час утримувати бойові позиції. І такі подвиги непоодинокі. Станіслав Ніколаєнко назвав імена й інших, чий героїзм вражає і захоплює не менше. Це – студенти факультету механізації Вільям Давидов, Борис Веремецький, лісогосподарського інституту – Леонід Богуш. А бронзова скульптура воїна-захисника, що на меморіалі, створена за подобою ще одного героя – третьокурсника факультету агрохімії і ґрунтознавства Миколи Скиби. Він своїм прикладом продемонстрував, що ми завжди готові покласти свої життя на алтаррідної країни. За героїзм, проявлений у Другій світовій війні, наголосив ректор, близько двох тисяч викладачів, співробітників і студентів нашого університету нагороджено орденами та медалями. Семеро (один посмертно) мають найвище звання Героя Радянського Союзу, ще двоє є повними кавалерами ордена Слави.

     Прикро, продовжив ректор, що ті, з ким наш народ пліч-о-пліч боровся, вийшли з нами на прю. Та історія і Господь всіх розсудять. І наші хлопці більше не будуть гинути. Від імені ректорату та усього університетського колективу Станіслав Ніколаєнко подякував ветеранам за їхній подвиг та запевнив, що ми завжди пам’ятатимемо, якою ціною дісталася перемога.

     Слова вдячності висловила ветеранам від імені Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації заступник голови адміністрації Олена Єріна.

     Голова Ради ветеранів НУБіП Дмитро Войтюк підкреслив, що наші голосіївські виші проявили неабиякий героїзм та патріотизм і вже з початку війни були мобілізовані на фронт. Чимало студентів і співробітників полягли на полях війни. Тож маємо низько вклонитися ветеранам. На превеликий жаль, зазначив Дмитро Григорович, із чотирьохсот учасників війни залишилося лише четверо: Василь Семенович Клюй, Анатолій Іванович Дьомін, Григорій Максимович Димата Василь Федорович Кондратюк. У нашому колективі є й учасники АТО. Але ми докладемо всіх зусиль, аби більше не було війни та зробимо Україну міцною і великою.

     Шану ветеранам висловило і студентство університету. Мирного неба, міцного здоров’я та усіляких гараздів побажала їм студентка Оксана Вітряк.
Квітами і віршами привітали шановних ветеранів учні еколого-природничого ліцею № 116.

     Пам’ять про мужність своїх захисників береже Голосієво, бережемо і ми – в братських могилах, пам’ятниках, меморіальних комплексах, на стелах з увіковічненими іменами героїв, у серцях. Пам’ять про загиблих загал вшанував ще раз хвилиною мовчання та залпами гвинтівок.

     Згадати про той кривавий танок, що тривав 1418 днів і ночей, прийшов професор, випускник Сільськогосподарського інституту Анатолій Дьомін. Він був членом батальйону, створеного із студентів тодішнього інституту. За його словами, початок війни став надзвичайно драматичним. У перший рік загинули і були взяті в полон півтора мільйона людей. На думку ветерана, причин цьому багато. Серед них – неочікуваний напад загарбників та неготовність до нього прикордонних військ. Оскільки боєприпаси знаходилися далеко в тилу, захищатися фактично було нічим. До цього додалися ще й труднощі зі зв’язком між військовими частинами. Анатолій Іванович пригадав також оборону Києва, участь у ній студентів факультетів механізації і ветеринарного та те, як із 42-го і вже до кінця війни був на фронті і командиром взводу розвідки артилеристів. 

     На честь свята ректорат відзначив грошовими преміями ветеранів Великої Вітчизняної війни, ветеранів праці, учасників бойових дій та миротворчих операцій, дітей війни. 

     А потім настала черга музичних вітань від аматорів кафедри культурології. У виконанні Максима Гненюка звучали «Хустечка», стверджуюча «Перемога» так, що у всіх не один раз наверталися сльози радості і смутку водночас. Жіночий ансамбль «Октава» через пісенну композицію «Полини» прохав, аби зупинилися всі війни на світі. Весь біль за синів українського народу, які відстоюють суверенітет і територіальну цілісність України на її сході (а серед них – і студенти та викладачі НУБіП), виразив Данило Карачевський у пісні «Не твоя війна».

      Продовжилося спілкування з ветеранами, учасниками війни, бійцями АТО на факультетах та інститутах, де вони ділитимуться спогадами про те, як розпочиналася війна і як зустріли Перемогу. Тож пам’ять про подвиг українського солдата, його мужність і звитяги не згасне ніколи.

Ольга Наконечна