100 років бою під Крутами: пам’яті героїв присвячується...

 

 

Ці рядки присвячені подвигу української молоді – студентам і гімназистам – які 29 січня 1918 р. прийняли нерівний бій з більшовицькою навалою біля станції Крути та поклали найдорожче на вівтар свободи – власні життя.

 

5 січня 1918 р. було створено студентський курінь Січових стрільців. Він нараховував дві сотні добровольців, в основному студентів київських університетів. Керівництво загоном взяв на себе старшина Андрій Омельченко.

 

Добровольці почали тренування, які продовжувались не більше тижня, до 26 січня. Звісно, про жодну адекватну військову підготовку не могло йти і мови. У той же день загін підпорядковується Аверкію Гончаренко, переправляється під Бахмач, де разом з чотирма сотнями курсантів 1-ї Київської юнкерської школи імені Богдана Хмельницького має стати на захист Києва.

 

Вранці 28 січня 1918 р. сотні студентського куреня прибули на станцію Крути та почали рити окопи, займаючи позиції. Озброєння катастрофічно бракувало – загін мав лише 16 кулеметів, невеликий бронепоїзд та обмаль патронів.

 

Бій під Крутами розпочався 29 січня 1918 р. о дев’ятій ранку з бойового зіткнення захисників з передовим загоном матросів, які намагалися взяти станцію одним ударом. Більшовики мали значну чисельну перевагу, їхній трьохтисячний загін намагався взяти захисників в кільце. З тилу крутян підтримував бронепоїзд з гарматою, який обстрілював нападників.

 

У запеклому п’ятигодинному бою захисники понесли значні втрати, але змогли відбити перші атаки ворога. Аж ось почали закінчуватись патрони, замовкла і гармата, відстрілявши весь боєзапас. Омельченко запросив підтримки, але штаб не відповів. Як з’ясувалося потім, штабісти кинули бійців напризволяще, втікаючи на потязі назад до Києва. Так поспішали, що навіть забули відчепити вагони з боєкомплектом…

 

В цій ситуації юнкери та студенти почали відступати. У бійців Омельченка позаду була відкрита місцевість, тож старшина прийняв рішення багнетною атакою деморалізувати ворога, щоб мати змогу відступити з меншими втратами. Зіткнувшись в рукопашному бою з професійними військовими, крутяни понесли великі втрати, загинув і старшина Омельченко. Тільки резерв, який вчасно прийшов на допомогу, зашкодив більшовикам взяти бійців у полон.

 

Приблизно о 17 годині розрізнені частини захисників зібралися разом. З’ясувалося, що відсутня одна чота. Розвідувальний загін, приблизно 30 бійців, загубив орієнтир та потрапив у полон. За розповідями очевидців, «червоні» жорстоко знущалися над полоненими, потім всіх розстріляли. Ідучи на страту, Григорій Піпський, учень сьомого класу, почав співати «Ще не вмерла Україна», решта його підтримали.

 

 

Так закінчилася битва під Крутами. За різними джерелами, українська сторона втратила вбитими від 300 до 400 чоловік, але змогла затримати більшовицьку армію, вигравши для УНР трохи часу. Ця затримка дала змогу Центральній Раді заключити Берестейський мир 9 лютого 1918 р. та зберегти молоду Українську Державу.

 

Подвиг студентів-крутян став символом мужності та беззастережної любові до власної Батьківщини. За часів радянської влади, про бій під Крутами забули на довгих 70 років, до отримання Україною незалежності. Тільки в останні роки історики почали активно вивчати наявні матеріали. І хоча зараз виникає більше питань, ніж відповідей, незмінним залишається один факт: битва під Крутами – одна з визначних сторінок історії України, яку ми маємо пам’ятати.

 

Михайло Грушевський вперше звернувся до культивування цієї історичної події на офіційному владному рівні ще в далекому 1918 р., а перше звернення до битви під Крутами на офіційному політичному рівні у незалежній Україні відбулось за часів президентства Леоніда Кучми.

 

24 січня 2003 р. на 85-ту річницю бою було видано розпорядження «Про вшанування пам’яті Героїв Крут». Розпорядження передбачало організацію виставок, проведення тематичних вечорів та конференцій, забезпечення широкого висвітлення цих заходів у засобах масової інформації.

 

Проте комплексний та повноцінний культ «Героїв Крут» у незалежній Україні був вироблений лише за часів президентства Віктора Ющенка. У 2005 р.. за ініціативи президента розроблюється проект меморіально-музейного комплексу «Пам’яті Героїв Крут», розташованого на місці битви біля села Пам’ятного Чернігівської області.

 

 

 

2008 р. на державному рівні відзначалася 90-та річниця битви під Крутами. Відзначенню передувало видання указу Президента «Про відзначення 90-ї річниці подвигу героїв Крут». У 2008 р. виходить найбільш ґрунтовна збірка документів і досліджень битви під Крутами – «Крути. Січень 1918 року. Документи, матеріали, дослідження, кіносценарій». Її вихід передбачався указом Президента «Про відзначення 90-ї річниці подвигу героїв Крут».

 

29 січня 2018 р. в Україні на загальнодержавному рівні відзначатиметься 100 років бою під Крутами в контексті постанови Кабінету Міністрів України щодо вшанування 100-річчя Української революції – першого досвіду українського державотворення у ХХ столітті.

 

Битва під Крутами – один із важливих сюжетів сучасної української історичної пам’яті, який вже давно перестав сприйматись як рядова історична подія. Міф битви під Крутами є історичним образом, що має важливе значення для української колективної пам’яті та української ідентичності.