Учасники Євроклубу у Карпатах
Вода, повітря, гори, р. Черемош, краєвиди, готельний комплекс, доброзичливість карпатців, смачна кухня, чани, рафтинг, екскурсії, басейн, Косівський базар, сувеніри, карпатський нічний неймовірно гучний грім, дощ та блискавка, сонце та покрапування легенького дощу заполонили наші серця, дозволили відволіктись від сьогодення та вкарбували в пам'ять неймовірні враження!!!
6 км до них та 6 км назад... Цей шлях вартував того, щоб його пройти, витримати, піднятись, доторкнутись, побачити. Дійшли не всі, але хто дійшов… Неймовірний екскурсовод Тарас мужньо допоміг спуститись та перейняти враження в печері розмальованих височезних скель: в такій схованці Олексу Довбуша віднайти було неможливо, а їх було багато.
Дощі та повінь підтопили Карпати до нашого приїзду. Рівень води у ріках піднявся від 1 до 3 метрів. Бурхливий потік Черемоша насторожував. Іноді лякав. За 3 дні вода не просто зійшла, вона стала чистіша та прозоріша, і ми спробували… Неймовірні відчуття. Заздрю тим, кому поталанило двічі пропливти від місця призначення до пункту висадки (мені теж це вдалося)…8 чоловік у човні + інструктор, там своя методика управління веслами, там свої перешкоди, краєвиди, вир, потік, швидкість Черемоша, місця для екстриму та релаксу – то круто, то вартує спробувати, а хто незрозумів методики, той натрапляв на перешкоди. І хатина на березі ріки, багато порогів та островів, і місце для купання, і стрибання в 4-метрову глибину…І потік, потік ріки…
У планах мала бути ГОВЕРЛА. Найвища гора рідної України, висотою 2061 м над рівнем моря. Ми готувались до підйому. Взимку виходили на гірський перевал Німчича 550 м. над рівнем моря, влітку печера Олекси Довбуша, а отже робили спроби, розраховували свої сили, готувались до найбільшого підйому. Це найголовніша мета, яку ми поставили перед собою. Була домовленість, а коли справа дійшла до екскурсовода, нам повідомили, чи підготовлені ми до пішої ходи 9 км до підніжжя гори та 4 км на саму Говерлу??? На жаль, зруйнована дорога від перевалу до підніжжя унеможливила рух автобуса, на жаль…
Рішення відмовитись прийняти було надважко, ми до останнього в думках намагались спробувати… Можливо, наступного разу, але обов’язково… Щось придумаємо…
Коли відмовляєшся від мрії, погоджуєшся на щось інше, не очікуєш тих вражень, на які сподіваєшся – отримуєш їх СПОВНА!!! І це про ВОДОСПАДИ!!! Легкість у ході, затишок від сонця, потік струмка, шум води, долання перешкод, і частково класична музика – таким був наш незабутній шлях. Водоспадів багато, кожен різний та особливий по-своєму: Протяті каміння, Ковбер, Нижній Гук, Середній Гук, Верхній Гук почергово зустрічали нас. Гадаю, світлини та відео можуть більше сказати за слова…
Кожної екскурсії запитую студентів, що сподобалось найбільше. На моє здивування – ЧАНИ!!! Так, чани… По-перше, «поваритися» в них – це здоров’я, а особливо, коли пірнаєш в холодний басейн по кілька разів і кров максимально насичуєш киснем, то відчуття неймовірні. По-друге, особливістю наших чанів було те, що вони розташовані на самому березі річки Білий Черемош, з краєвидами на неї, гори, природу. По-третє, шум Черемоша – він заспокоює, релаксує. По-четверте, чистий та неглибокий Білий Черемош дозволяв і скупатися в ньому… Декому поталанило перебувати в чанах під час карпатського дощу і це свої, особливі відчуття.
Людмила Радченко,
координаторка Євроклубу HistoryEU
