Вітаємо з ювілеєм радника директора ННІ ЛіСПГ, академіка ЛАН України ОЛЕКСІЯ ІВАНОВИЧ ПИЛИПЕНКА
Дорогий наш, Олексію Івановичу! Прийміть найщиріші вітання з нагоди Вашого Ювілею. Від усього серця зичимо Вам міцного здоров’я, родинного благополуччя і довгих-довгих років життя. Ми Вас дуже поважаємо і дуже любимо за Вашу людяність і філософську мудрість. Бажаємо аби у Вашому домі було завжди тепло та світло у прямому і переносному значенні. Вітаючи Вас з днем народження ми дякуємо Вам за усе те добре, що Ви для нас робили, робите і будете робити ще довго-довго, бо ми того хочемо, а все те, що Ви робите з душею, нехай повертається до Вас сторицею! Нехай доля буде прихильною до Вас, нехай радують Вас діти та онуки своїми успіхами, а засіяні Вами зерна знань щедро колосяться нивою талановитих учнів!
Бажаєм надалі Вам світлої долі,
Оптимізму, запалу, сили доволі.
Творчого вогнику, віри й наснаги,
Щедрості серця, людської поваги.
На довгих стежках Вашої ниви
Будьте завжди здорові й щасливі!
Тисячі випускників лісогосподарського факультету УСГА (УДАУ, НАУ, НУБіПУ), щиро вдячні доктору, професорові, академіку Олексію Івановичу Пилипенку за науку, за життєву мудрість, за талант педагога. Збагатити молодих людей спеціальними знаннями – стверджує народна мудрість – це тільки пів справи. Набагато важливіше, аби твої учні стали справжніми людьми, патріотами Батьківщини. Таке дано тільки Педагогу, який навчає вихованців на прикладі своїх чеснот, своїх переконань і дій. Саме таким і є професор О. І. Пилипенко.
Народився Олексій Іванович 27 січня 1939 р. на Київщині, в с. Гулі Миронівського району. Батько, Іван Сергійович, загинув на фронті, мати, Тетяна Максимівна, все життя пропрацювала в колгоспі. Спочатку, протягом 1946–1953 рр., О. І. Пилипенко закінчив семирічку в рідному селі, а десять класів – у 1956 р., у районному центрі, в середній школі ім. Т. Г. Шевченка.
У 1959 р. Олексій Іванович поступає до Таращанського технікуму механізації сільського і лісового господарства, який закінчив з відзнакою в 1962 р. Того ж року стає студентом лісогосподарського факультету УСГА і потрапляє під осінній призов на дійсну службу до лав Радянської армії. Після демобілізації, протягом 1965–1970 рр., завершує навчання в академії, отримує диплом інженера лісового господарства з відзнакою і працює в Черкаському філіалі «Укрземпроекту».
У 1971 р. стає аспірантом проф. В. О. Бодрова. Навчання закінчує достроковим захистом дисертації у 1973 р.
До виходу на пенсію, працює на кафедрі лісової меліорації: асистентом (1973), доцентом (1981), професором (1992) і завідувачем кафедри (1995–2004). У 1992 р. Олексій Іванович захищає докторську дисертацію і отримує атестат професора по кафедрі лісової та гідротехнічної меліорації, а в 1998 р. стає академіком ЛАНУ.
За трудові звитяги Олексія Івановича нагороджено галузевими знаками Відмінника народної освіти та Відмінника аграрної освіти і науки, орденом «Знак Пошани» Міністерства аграрної політики України та іншими нагородами.
Після виходу на пенсію О. І. Пилипенко не пориває з університетом і рідним інститутом. Він довічний професор-консультант кафедри і радник директора інституту, активно працює у складі двох (в Києві та Львові) докторських спеціалізованих рад.
Чеснотами, якими так щедро він ділиться зі своїми учнями та колегами, Олексія Івановича наділили батьки та прекрасна природа рідної Київщини, а розвинули і примножили їх – вчителі та його непересічна працездатність й постійне бажання до самовдосконалення.
Кажуть, що справжнім педагогом треба народитися, оскільки ним має керувати природжений такт, а його, як і толерантності, у Олексія Івановича вистачає сповна. При цьому він, як справжній корифей лісомеліорації, вміє створити і постійно покращувати «клімат середовища», у якому він живе, сформувати умови, сприятливі для розвитку і росту своїх учнів, дозволяючи їм дивувати себе своїми відкриттями та перемогами.
До чеснот О. І. Пилипенка належить і така риса як обов’язковість. Його слова не розходяться з ділом. Якщо пообіцяв – виконає неодмінно, незалежно кому давав слово: керівникові чи підлеглому, колезі чи студенту.
Окремо варто згадати про педантичність Олексія Івановича, яка разом з його дисциплінованістю, добрим володінням німецької мови та неабиякою любов’ю до поезії Вольфганга Гете зробили його європейцем задовго до підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС.
А ще О. І. Пилипенко вміє уважно слухати, чути і бути почутим. Для педагога надзвичайно важливі риси. Можливо тому на долю професора випала надзвичайно відповідальна місія стати «місточком», який з’єднав науковців-меліораторів різних часів – корифеїв-класиків: професора А. В. Бодрова, доцентів І. М. Сазонова і П. І. Герасименка, з нинішнім творцями та законодавцями кафедральної атмосфери – професором В. Ю. Юхновським і доцентом В. М. Малюгою, без сумніву з прекрасним майбутнім кафедри – доцентами С. М. Дударцем, О. В. Соваковим, старшим викладачем Г. О. Лобченко та іншими.
Його діяльність, на перший погляд, була не дуже помітною, але вона слугувала запорукою того, що у повсякденному житті правого крила третього поверху першого корпусу ніколи не буде, як любив казати один із наших учителів професор П. Г. Кальной, комедії (коли є молоді із запалом викладачі, а поряд з ними нема їхніх досвідчених наставників зі сріблом на скронях) та ніколи не розіграється трагедія (коли залишилися вчителі із досвідом, а за ними нема їхніх честолюбних учнів). У цьому О. І. Пилипенку допомагають передусім такі його риси як миролюбність і неконфліктність, якими він відрізняється від багатьох колег, які роблять його непересічним дипломатом. Він, як мало хто інший, може посварити словами, які часто сприймаються як похвала та хвалити прикладами, які змусять краще працювати.
Цим умінням відмінно володів наш улюблений декан, доцент В. С. Наконечний. Усім ветеранам інституту добре відома бувальщина, коли на засіданні Вченої ради факультету Василь Степанович попросив у ректора академії дозволу його покритикувати. Коли ж дозвіл було отримано, Василь Степанович зауважив, що на засідання ради лісогосподарського факультету Ректорові треба приходити з особистими нагородами: орденами, медалями та відзнаками. Повірте, Олексій Іванович вміє це робити не менш дипломатично, не гірше свого Учителя, Василя Степановича.
Нехай красень кипарис Вам, Олексій Іванович, душу зігріває, а роси ранкові безмежно і щиро, щоденно дарують наснагу і силу!
