Я воскрес, щоб знову з вами жити (До 85–річчя від дня народження Василя Симоненка)

8 січня 2020, 10:51

 

Ти знаєш, що ти – людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої одні.

Більше тебе не буде
Завтра по цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди –
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе –
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!

   Слова ці вічні. У поезії Василя Симоненка кожен для себе знайде живильну силу і сонячну енергію, яка вселяє оптимізм, бажання жити, працювати, любити.
   Народився поет 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району Полтавської області. Виховували його мати Ганна Федорівна та дід Федір Щербань.
Навчався у Бієвицькій початковій школі, потім п’ятий клас Єньківської семирічки, а з 1947-1952 роки – Тарандинцівська середня школа, яку закінчив з золотою медаллю. Того ж літа вступив на перший курс факультету журналістики Київського державного (сьогодні національного) університету ім. Т. Г. Шевченка.
   Навчаючись в університеті він веде рубрику «На літературному Парнасі» в університетській багатотиражці. Перші літературні спроби Василя Симоненка припадають на студентські роки. В 1956 році Василь – на переддипломній практиці в редакції газети «Черкаська правда». Після захисту диплома він працює в Черкасах літпрацівником культури. Тут він одержав бойове хрещення як журналіст і поет. Та не пориває зв'язок з Києвом, де в часи так званої Хрущовської «відлиги» був організований Клуб творчої молоді «Сучасник». Членами клубу були Лесь Танюк, Алла Горська, Василь Стус, Євген Сверстюк та інші, тоді їх називали «шістдесятники». Серед них був і Василь Симоненко.
   Одного літнього дня 1962 року він разом з колегами Аллою Горською та Лесем Танюком поїхали в Биковню. Там виявили місця поховання жертв масових розстрілів українців енкаведистами. Про жахливу знахідку повідомили у міськраду, але замість слідства, усіх трьох почали переслідувати. Василя Симоненка декілька раз жорстоко побили.
   Та він не здався. В свої віршах поет нещадний до ворогів рідної України. Україна для Симоненка мати, святиня, що надає крила та наснагу. Смерть 28-річного Василя Симоненка стала надзвичайно трагічною подією в культурі української нації. Бо, якби доля відвела поету більше років, можливо українці мали б ще одного письменника такого масштабу, як Тарас Шевченко.
   Його вірш «Лебеді материнства», в якому є такі слова: « Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину», звучить як заповіт для кожного патріота своєї країни.


Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
У хмільні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.
Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
(Весна 1962)


    Понад 30 поезій Василя Симоненка покладені на музику. Широко відома пісня «Синові» у виконанні народного артиста УРСР Анатолія Пашкевича та «Лебеді материнства», музику для якої написав Платон Майборода.
    До 85-річниці від дня народження Василя Симоненка співробітники інформаційно-бібліографічного відділу склали 3 літературні сценарії:
«Лебеді материнства» , «Життя мов спалах блискавки», «Поборник правди і добра»

 

Співробітники інформаційно-бібліографічного відділу

Набір на навчання (синій)_2015Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)