Створення нового клубу, це завжди дуже приємно, тим паче, коли біля витоків молодого колективу стоїть легендарний гравець і відома не лише в Україні, а й у Європі баскетболістка. Зараз її прізвище Євтушенко і вона працює на кафедрі фізичного виховання Національного університету біоресурсів і природокористування України, а у вісімдесятих вона була лідеркою київського Динамо і уся баскетбольна Європа знала її як Ірину Цюлюпу. Вона виводила киянок на матчі Кубку Ронкетті у якості капітана, а зараз готує до старту сезону новий баскетбольний клуб на базі НУБІП.

- Ірино Михайлівно, розкажіть про новий клуб, як виникла ідея заявитися із університетською командою до Вищої ліги?

- Одразу скажу, що НУБіП – це найбільший аграрний заклад вищої освіти країни, котрий входить до п’ятірки кращих ЗВО України. У нашому університеті є давні традиції розвитку жіночого баскетболу, адже команда нашого вишу уже виступала у всеукраїнських змаганнях і навіть у міжнародних турнірах, а зараз склалися хороші передумови для відродження цих традицій, тому ми і вирішили спробувати сили у змаганнях серед команд Вищої ліги.

- Що за передумови ви маєте на увазі?

- Дуже важко розпочинати такий масштабний проект в наш нелегкий час, проте ми заручились підтримкою ФБУ в особі Михайла Бродського, а також розраховуємо на підтримку з боку університету. Ректор НУБіП України Станіслав Миколайович Ніколаєнко, в минулому студент нашого вишу, систематично займається спортом та веде здоровий спосіб життя, усіляко підтримує спортсменів, створюючи комфортні умови для тренувань, тому він також позитивно відреагував на цю ідею. Ми докладаємо максимум зусиль, аби створити умови для дівчат. Вирішуємо питання з проживанням (орендували для них квартиру), гостро стоїть питання з оплатою за навчання, а також необхідно організувати їм здорове харчування.

- Для спортсменів, також важливим є і медичне забезпечення…

- Маєте рацію, дуже велику підтримку ми отримуємо від Інституту Спортивної травми в особі Михайла Ригана. Все лікування та реабілітація лягає на їхні плечі.

- Скажіть, у вас буде суто студентська команда чи будете залучати гравців, які мають досвід виступів у Вищій лізі?

- Основу команди складають дівчата, котрі цього року вступили до нашого університету. Це випускниці Київського спортивного ліцею-інтернату, яких тренувала Тетяна Зоренко, а також гравці КДЮСШ «Чемпіон». Наша команда – молода, але, дуже перспективна. Наша мета – прокласти місток між дитячим та дорослим баскетболом. Граючим тренером у нас буде досвідчений гравець, майстер спорту Аліса Назаревич, яка в свій час виступала за національну збірну і за кордоном. У нас є велике бажання передати свій досвід і вміння молодим гравцям, навчити їх любити баскетбол, розуміти його, вийти на більш високий рівень майстерності, а ще виховати здорових, освічених, впевнених в собі людей.

- Якісь завдання для нового колективу перед вами ставлять?

- Ми налаштовані перемагати в кожній грі і це будуть не лише матчі Вищої ліги, ми хочемо заявитися на Кубок України, студентські змагання, а ще маємо підготувати команду для виступів на ХІV літній Універсіаді, яка буде відбуватися 2019 року.

- Не можу Вас не спитати і про Вашу кар’єру гравчині, адже цього року виповнилося 30 років з тих пір як Динамо Київ здобув Кубок Лілан Ронкетті.

- 1988 року киянки, яких союзне керівництво не хотіло відпускати для участі у міжнародних змаганнях, створили справжній фурор. Ми були дебютантками турніру і розпочали змагання із першого кола кваліфікації, але пройшли усю дистанцію і у фіналі поклали на лопатки маститий італійський Мілан, який у півфіналі розібрався із ленінградським Спартаком.

- Ви були капітанкою тієї команди, як можете її охарактеризувати?

- У нас був потужний колектив, який складався із сильних особистостей і добре підготовлених гравців, багато хто з дівчат потім досягли успіхів на рівні збірних, успішно грали за кордоном, у нас був хороший тренер. До Динамо, я потрапила одразу після спортивного ліцею-інтернату, фактично уся моя кар’єра і пройшла у цьому клубі, я гадаю, що тим складом ми могли виграти євро кубок і наступного року, але у Москві вирішили не пускати нас другий рік поспіль для участі у тому турнірі. Якщо пригадати, які команди ми тоді переграли:  югославську Іскру, угорський Печ, італійський Лібертас, і чехословацьку Славію, зрештою у фіналі Мілан. Я хотіла б, що б ті дівчата, які зараз лише розпочинають свій шлях у дорослий баскетбол у складі БК НУБІП, пережили такі ж незабутні миті у своїй кар’єрі.