Живопис Василя Моісєєва – терапія для військових

 Серед численних відвідувачів виставки Василя Моїсєєва «Я намалюю мирну Україну», присвячену Збройним силам України, був і військовослужбовець, який нещодавно повернувся із зони бойових дій – Олексій Толстопятенко. Війна залишила на ньому свій відбиток, принісши в життя відчуття тривоги та втрати. Відвідування виставки стало для нього своєрідною реабілітацією. Адже автор картин Василь Моісєєв у своїх роботах зобразив світ, наповнений кольорами та світлом, де кожен мазок на полотні відображав гармонію і спокій. Військовослужбовець, прогулюючись між картинами, почав відчувати, як напруження поступово залишає його. Він заглибився у кожне полотно, відчуваючи, як кожна картина розповідає власну історію, здатну зцілити душу.

Найбільше Олексій зосередив свою увагу на картинах, де було зображено сонце. Проте одна з них особливо вразила військовослужбовця. Вона зображала захід сонця, відображеного у водах озера, оточеного лісом, – це видовище, яке запам'ятовується назавжди. Останні промені сонця, здавалося б, запалюють небо, перетворюючи його в палітру неймовірних кольорів: від ніжно-рожевого до глибокого багряного. Це магічне світло м'яко спускається на тиху поверхню озера, ніби золотий пил, роблячи воду мерехтливою та чарівною. Сонце, ніби величезний вогняний диск, повільно опускається за обрій, фарбуючи небо у теплі відтінки. Його відбиток на воді створює ілюзію подвійного заходу – один у небі, інший у воді. Вода в озері настільки спокійна, що відображення сонця виглядає майже досконало, розділяючи озеро на дві половини: одна мерехтить від сонячного світла, а інша вже поглинута вечірнім сутінком. Навколо озера розкинувся ліс, який також стає учасником цієї картини. Дерева, зі своїми темними контурами, наче силуети на фоні заходу сонця, створюють відчуття спокою та умиротворення. Листя дерев відловлює останні промені сонця, граючи кольорами від золотистого до мідно-червоного, додаючи глибини та текстури краєвиду. Звуки вечірнього лісу доповнюють картину: далеке щебетання птахів, шелест листя, ледь чутний шум вітру, що пробігає серед дерев. Усе це створює неповторну атмосферу спокою та гармонії з природою, запрошуючи кожного відчути єдність з цим чарівним моментом переходу дня в ніч.

Ця картина нагадала йому про мирне життя, котре чекає попереду, про красу природи, яка завжди тут, незважаючи на всі бурі.

Відвідування виставки стало для Олексія не просто культурним відпочинком, а шляхом до внутрішнього зцілення. Він знову відчув зв'язок зі світом, що оточує його, відкрив для себе нові перспективи та надію на майбутнє. Художня творчість виявилася потужним інструментом, який допоміг йому відновити душевну рівновагу і знайти гармонію після пережитого стресу.