Марина КЛЕВЧЕНКО: «Професія лікаря ветеринарної медицини для мене є найповажнішою та найважливішою»

Приємно бачити випускників, які досягли успіху в улюбленій справі. Їх знання і вміння та велика відданість професії викликає величезну повагу у колег, друзів, пересічних громадян та, особливо викладачів, які колись формували цих юних людей як майбутніх фахівців. Нині це ті фахівці, що мають величезний вплив на життя людей і суспільства в цілому, бо присвячують себе повністю професії ветеринарної медицини. І такою успішною випускницею факультету ветеринарної медицини Національного аграрного університету 2004 року, а нині Національного університету біоресурсів і природокористування України, є Марина КЛЕВЧЕНКО.

— Розкажіть про себе, пані Марино.

— Після закінчення школи у 1999 році вступила до Національного аграрного університету на ветеринарний факультет, бо з дитинства мріяла бути лікарем. Цю професію обрала тому, що любила тварин і прагнула присвятити своє життя турботі про їхнє здоров’я та благополуччя. Пригадую, що у бабусі і дідуся завжди було велике господарство. Вони тримали корову з телятком, кілька овець, кіз і свиней, чимало курей, індиків, гусей, кролів, а також собаку і кота. Я змалечку спостерігала як дідусь чи бабуся піклувалися про кожну тваринку, що були у їхньому господарстві. Як ніжно з ними розмовляли та цілували корівку за її смачне молочко. Тому вибір моєї професії не був випадковим. У 2004 році я успішно завершила навчання та здобула кваліфікацію ветеринарного лікаря. Як же я тішилася диплому лікаря, бо це було моє величезне досягнення, що давало неймовірні можливості у житті. Звичайно, як і у кожної людини, були у мене злети і падіння та я ніколи не розчаровувалася у професії, бо знала, для мене вона є найповажнішою та найважливішою у житті.

— Що запам’яталося Вам за роки навчання в університеті?

— Пройшло 22 роки, коли я була студенткою. Чимало забулося, але, незнаю чому, студентські роки залишили у пам’яті багато теплих і приємних спогадів. Щось погане і не пригадаю. Найбільше запам’яталися цікаві заняття з профільних дисциплін, практична підготовка, особливо у господарствах «Великоснітинське» та «Агрономічна дослідна станція», спілкування з цікавими викладачами та дорогими серцю однокурсниками. Саме в університеті були закладені мої міцні професійні знання, які стали основою для подальшої діяльності. Особливо ціную дружні стосунки та досвід, отриманий під час навчання на ветеринарному факультеті. Найкращі друзі однокурсники стали моїми кумами і ми дружимо тепер сім’ями, часто зустрічаємося, бо кожен із нас став нині поважною, високопрофесійною, упевненою у собі людиною.

— Як склалося Ваше життя?

— Після закінчення університету моя професійна діяльність була тісно пов’язана з ветеринарною медициною. Я працювала ветеринарним лікарем у комунальному підприємстві «Київська міська ветеринарна лікарня», де набула величезного практичного досвіду роботи за фахом. Згодом працювала у приватній компанії, яка займалася реалізацією ветеринарних препаратів, що дозволило розширити професійні знання з ветеринарної фармації, фармакології та аптечної справи. Тому відкрила свій власний зоомагазин, де поєднала підприємницьку діяльність із любов’ю до тварин. Нині працюю ветеринарним лікарем у Держпродспоживслужбі та продовжую служити обраній професії. Мені дуже імпонує лабораторна практика, яка дозволяє визначати якість продукції, особливо рослинного походження, що поступає на стіл споживачам. Розумію, що виконую досить важливу місію — збереження життя та поліпшення якості здоров’я людей.

— Чого досягли в улюбленій справі і своєму житті?

— Нині вже добре розумію, що професія лікаря ветеринарної медицини досить складна. Для того щоб стати хорошим, а точніше високопрофесійним лікарем, потрібно довго та сумлінно вчитися, проходити постійно практику, бувати на різнопланових конференціях, семінарах, круглих столах, майстер-класах. Та крім набутих знань, ця професія вимагає співчуття та емпатії, оскільки часто лікар ветеринарної медицини і є свідком найважчих моментів у житті чотириногих пацієнтів. Це не просто робота, це місія допомагати іншим і бути опорою у найважчі моменти для кожного власника хворої тварини. І ось тепер вважаю своїм головним досягненням те, що упродовж багатьох років залишаюся відданою ветеринарній медицині. За цей час вдалося набути різнопланового професійного досвіду — від лікування тварин до роботи у сфері ветеринарних препаратів, підприємницької діяльності та державної служби. Усі ці етапи допомогли мені стати більш компетентним спеціалістом і продовжувати працювати на благо здоров’я тварин та безпеки людини і суспільства в цілому.

Що стосується мого життя, то воно прекрасне, бо одне у мене. Я щаслива мама, бо маю майже дорослих дітей — сина Михайла 17 років, студента коледжу будівництва, архітектури та дизайну і доньку Марічку 15 років, школярку, яка мріє стати лікарем ветеринарної медицини. Я впевнена, що її мрія збудеться і колись вона буде найкращим лікарем ветеринарної медицини.

— Що побажаєте нинішнім і майбутнім студентам та викладачам і співробітникам університету?

— Студентам нинішнім і майбутнім бажаю наполегливості, любові до обраної професії та постійного прагнення до нових знань. Не бійтеся труднощів, адже саме вони формують з вас справжніх фахівців. Викладачам і співробітникам університету бажаю міцного здоров’я, натхнення, професійних успіхів і вдячних студентів. Нехай наш рідний університет і надалі залишається місцем, де народжуються знання, професіоналізм і відданість своїй справі.

Дякуємо Вам, пані Марино за цікаву розмову.

Дякуємо нашим Захисникам і Захисницям Збройних Сил України за можливість жити, вчитися і працювати.

Перемоги нам і Миру!