З днем народження академіка ЛАН України, доктора сільськогосподарських наук, професора О. І. Пилипенка!

   Тисячі випускників-лісівників вдячні професору Олексію Івановичу Пилипенку за фахову науку, життєву мудрість і талант педагога. Збагатити молодих людей знаннями – стверджує народна мудрість – це тільки пів справи. Набагато важливіше, аби твої учні стали справжніми людьми, патріотами Батьківщини. Таке дано тільки Педагогу, який навчає вихованців на прикладі своїх чеснот, своїх переконань і дій. Саме таким і є академік ЛАН України, доктор сільськогосподарських наук, професор О. І. Пилипенко, якому сьогодні, 27 січня виповнюється 81 рік.
   Народився Олексій Іванович на Київщині, в с. Гулі Миронівського району. Батько, Іван Сергійович, загинув на фронті, мати, Тетяна Максимівна, все життя пропрацювала в колгоспі. Спочатку, упродовж 1946–1953 рр., О. І. Пилипенко закінчив семирічку в рідному селі, а десять класів – у 1956 р., у районному центрі, в середній школі ім. Т. Г. Шевченка. Після закінчення школи працював на шахті у Луганській області та кочегаром паровоза депо Фастів-ІІ.
   У 1959 р. Олексій Іванович поступає до Таращанського технікуму механізації сільського і лісового господарства, який закінчив з відзнакою в 1962 р. Того ж року стає студентом лісогосподарського факультету УСГА і потрапляє під осінній призов на дійсну службу до лав Радянської армії. Після демобілізації завершує навчання в академії і у 1970 р. отримує диплом інженера лісового господарства з відзнакою та починає працювати в Черкаському філіалі «Укрземпроекту».
   У 1971 р. стає аспірантом проф. В. О. Бодрова. Навчання в аспірантурі закінчує достроковим захистом дисертації у 1973 р.
До виходу на пенсію, працює на кафедрі лісової меліорації: асистентом (1973), доцентом (1981), професором (1992) і завідувачем кафедри (1995–2004). У 1992 р. Олексій Іванович захищає докторську дисертацію і отримує атестат професора по кафедрі лісової та гідротехнічної меліорації, а в 1998 р. стає академіком ЛАН України.
   За трудові звитяги Олексія Івановича нагороджено галузевими знаками Відмінника народної освіти та Відмінника аграрної освіти і науки, орденом «Знак Пошани» Міністерства аграрної політики України та іншими нагородами.
   Після виходу на пенсію О. І. Пилипенко не пориває з університетом і рідним інститутом. Він довічний професор-консультант кафедри і радник директора інституту, активно працює у складі двох (в Києві та Львові) докторських спеціалізованих рад.
   Чеснотами, якими так щедро він ділиться зі своїми учнями та колегами, Олексія Івановича наділили батьки, а розвинули і примножили їх – вчителі школи, педагоги технікуму і академії та його непересічна працездатність й постійне бажання до самовдосконалення.
   Кажуть, що справжнім педагогом треба народитися, оскільки ним має керувати природжений такт, а його, як і толерантності, у Олексія Івановича вистачає сповна. При цьому він, як справжній корифей лісомеліорації, вміє створити і постійно покращувати «клімат середовища», у якому він живе, сформувати умови, сприятливі для розвитку і росту своїх учнів, дозволяючи їм дивувати себе своїми відкриттями та перемогами.
    В основі педагогічного таланту професора О. І. Пилипенка – вміння навчити своїх учнів думати, думати і ще раз думати, завдячуючи не владі, не силі, не зверхності над ними, а насамперед завдяки своєму непохитному авторитетові.
   До чеснот О. І. Пилипенка належить і така риса як обов’язковість. Його слова не розходяться з ділом. Якщо пообіцяв – виконає неодмінно, незалежно кому давав слово: керівникові чи підлеглому, колезі чи студенту.
   Окремо варто згадати про педантичність Олексія Івановича, яка разом з його дисциплінованістю, добрим володінням німецької мови та неабиякою любов’ю до поезії Вольфганга Гете зробили його європейцем задовго до підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС.
А ще О. І. Пилипенко вміє уважно слухати, чути і бути почутим. Для педагога надзвичайно важливі риси. Можливо тому на долю професора випала надзвичайно відповідальна місія: стати місточком, який з’єднав науковців-меліораторів різних часів – корифеїв-класиків: професора А. В. Бодрова, доцентів І. М. Сазонова і П. І. Герасименка, з нинішнім меліоративним крилом кафедри – професором В. Ю. Юхновським і доцентом В. М. Малюгою та його прекрасним майбутнім – доцентами С. М. Дударцем, О. В. Соваковим, старшим викладачем Г. О. Лобченко та іншими.
  Його діяльність завжди слугувала запорукою того, що у повсякденному житті правого крила третього поверху першого корпусу ніколи не буде, як любив казати професор П. Г. Кальной, комедії (коли є молоді із запалом викладачі, а поряд з ними нема їхніх досвідчених наставників зі сріблом на скронях) та ніколи не розіграється трагедія (коли залишилися класики, а за ними нема їх честолюбних учнів). У цьому проф. О. І. Пилипенку допомагають передусім такі його риси як миролюбність і толерантність, якими він відрізняється від багатьох колег, які роблять його непересічним дипломатом. Він, як мало хто інший, може посварити словами, які часто сприймаються як похвала та хвалити прикладами, які змушують працювати ще краще.
   Дорогий Олексію Івановичу, 81-ий ювілей додав Вам мудрості та життєвого досвіду і прийшов до Вас, мабуть як і усі попередні, зненацька. Ви і нині випромінюєте бадьорість, любов до життя, радуєте нас своїми творчими планами і бажанням робити добро. Ми переконані, що у Вас попереду ще багато радісних, щасливих, наповнених змістом років життя, що у книзі Вашого буття ще багато чистих аркушів, на яких знайдеться місце і для наступних яскравих ювілеїв.
   Нехай Вас радують рідні, а друзі, колеги та учні повертають Вам сторицею добро і душевне тепло, дароване Вами оточуючим Вас людям упродовж яскраво прожитих років!
   Нехай Ваш друїд, красень кипарис, Вам душу зігріває, а роси ранкові безмежно і щиро, щоденно дарують наснагу і силу!