Народний театр «Березіль» відзначив день кіно

     Сьогодні важко уявити світ, у якому немає кіно. А все починалося з того, що 28 грудня 1895 року в підвалі «Гранд кафе» на бульварі Капуцинок у Парижі відбувся перший публічний платний сеанс «сінематографа», винайденого братами Люм’єр. Вишукана публіка дивилася «Прибуття поїзду на вокзал Ла Сьота». Побачене справило на людей величезне враження – вони зіскакували з місць і в цілковитій паніці намагалися залишити приміщення, гадаючи, що ось-ось потраплять під потяг, що стрімко наближався. Ніхто з присутніх навіть уявити не міг, що через якихось 100 років кіно – наймолодше з усіх відомих мистецтв – стане наймасовішим і найпопулярнішим. І від «картинок що рухаються», кіно еволюціонує до таких високотехнологічних штучок, про які годі й говорити.
     Отже, спочатку був рух (1895), потім – звук (1927), за ним колір (1934, хоча експерименти з кольором відбувалися ще раніше), а плівку, зрештою, замінила цифра.

     У Києві перший кінотеатр було відкрито 1897 року. Ввечері 3 січня в клубі Київського дворянського зібрання відбувся пробний «сеанс рухливих живих картин кінематографа Люм’єра». «Члени клубу та їхні сім’ї входять безкоштовно, гості – з платою 1 крб.», – йшлося в анонсі газети «Життя і мистецтво». Перші фільми «крутили» в орендованому театрі Бергоньє на вулиці Фундуклеївській (нині приміщення театру російської драми ім. Лесі Українки).
     В Україні ігрові стрічки з’явилися 1907 року, з 1909 почали випускати комедії, драми, водевілі з репертуару та у виконанні акторів українських театрів: «Шельменко-денщик», «Москаль-чарівник», «Ніч перед Різдвом». Існували невеликі студії в Катеринославі (Дніпро), Одесі, Києві. Потім були по-справжньому «революційні» для українського кіно 20-ті роки ХХ століття, коли з’явилися фільми Олександра Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930).
     З появою звуку український кінематограф отримав нове дихання. У 30-х роках Іван Кавалерідзе знімає «Коліївщину» (1933), «Прометея» (1935), «Наталку Полтавку» (1936), «Запорожця за Дунаєм» (1937). Сучасний український кінематограф після багатьох років занепаду починає відроджуватись.

     Творча команда народного театру «Березіль» вітає унікальний світ кіно: тих, хто його створює і тих, хто його дивиться! Бажаємо побільше всім нам цікавих фільмів, які змінюють світ на краще і роблять нас світлішими!

Наталія Тітенко,
старший викладач кафедри культурології,
керівник народного театру «Березіль»