До 150-річчя Михайла Грушевського Микола Томенко: пам’ятаймо нашу історію
29 вересня 2016 року до 150-річчя великого українця Михайла Грушевського для студентів гуманітарно-педагогічного факультету лекцію «Феномен Михайла Грушевського як державного діяча, науковця, громадянина» прочитав доктор політичних наук Микола Томенко.
Друга проблемна позиція – військова. Грушевський вважав, що сформувати армію можна через систему української міліції. Йому не вистачило часу. Але ми в сучасній Україні фактично повторили цю ж систему, коли розпочалася війна, яку назвали АТО. Нашій державі в силу її географічного положення і природних багатств необхідна професійна системна армія, яку зараз і створюємо.
Ми зібралися, аби вшанувати велику постать, керівника держави, розпочав Микола Томенко. І дуже добре, що разом ми спромоглися захистити викладання історії для студентів всіх факультетів нашого університету. Адже війна за український світ, яка йде сьогодні, важливіша за все інше. Колись ще студентом я починав свою громадську кар’єру саме з Грушевського, коли сказав на студентському мітингу, що мусимо перетворити університети Вишинського (якого тоді як видатного випускника згадували в Київському університеті імені Тараса Шевченка) на Грушевського.
Взагалі у нас, українців, є така «хвороба» – ми розумні заднім числом. І сьогодні мене обурюють слова, що Грушевський був слабким політиком, що потрібно було агресивніше боротися за українську державу. Хотілося б подивитися на цих критиків у ті часи, коли навіть пропагування української ідеї переслідувалось. Треба оцінювати те, що було зроблено, а не те, що не встигли. І не слід забувати, якою тяжкою була тоді геополітична ситуація у світі. Не знаю, хто б у тих умовах зміг втримати українську державність. Але, не зважаючи на велику кількість політичних сил, на вибори вони все ж пішли українським блоком партій і отримали 50-70 % (в різних регіонах по різному) підтримки. Тобто українську ідею активно пропагували. І саме такої пропаганди не вистачає сучасній Україні, адже ми в ХХІ столітті програємо інформаційну війну в тих же Ізраїлі, Болгарії, Греції.
Для мене, як історика за фахом, Михайло Грушевський – історик №1, підкреслив Микола Томенко. Він вибудував концепцію української історії. Це він ввів термін Україна-Русь, який відображає, що наша історія йде з Київської Русі – могутньої і освіченої держави. І авторитет Михайла Грушевського був незаперечним. Уявіть, щоб сьогодні у Верховній Раді України обрали головою людину, яка відсутня. Причому одноголосно! А його обрали!
У Української народної республіки було дві проблемні позиції. Перша – земельна: влада була соціально-демократичною і Грушевський побоювався приватної власності на землю. Тому частина селян його не підтримувала. Але будьмо об’єктивними: це питання настільки складне, що ми не вирішили його й досі.
Друга проблемна позиція – військова. Грушевський вважав, що сформувати армію можна через систему української міліції. Йому не вистачило часу. Але ми в сучасній Україні фактично повторили цю ж систему, коли розпочалася війна, яку назвали АТО. Нашій державі в силу її географічного положення і природних багатств необхідна професійна системна армія, яку зараз і створюємо.
Серед позитивних ідей, які ми могли б використати і сьогодні, підкреслена Грушевським важливість громади. Він писав, що національно-територіальна автономія розірве Україну. Саме з цим ми стикнулися зараз на Донбасі, коли переговірники заговорили про якийсь особливий статус для нього. Потрібна самостійність саме на рівні громад чи адміністративно-територіальних дільниць. При цьому можна і треба йти назустріч культурним потребам народів, які живуть на нашій території. Якби ми спромоглися побудувати цивілізоване місцеве самоврядування, то позбулися б потреби утримувати величезну кількість чиновників.
Ще один момент – емоційний. Доля Михайла Грушевського фантастична і трагічна. І ці трагедії його змінювали, тому і по життю він ішов так нерівно, переконаний Микола Томенко. Він пережив власну трагедію, коли зрозумів, що з Росією домовитися цивілізовано неможливо і так просто Україну вона не відпустить. У 1918 році Муравьев обстрілював Київ і думаю навмисне поцілив у будинок вченого: згоріли всі архіви, а мати Михайла Сергійовича не пережила цього потрясіння і невдовзі померла. Тоді і з’явився IV Універсал, у якому вже чіткіша риторика, бо він зрозумів: ніхто крім нас не збудує Українську державу! Нам сьогодні потрібно проаналізувати помилки та на світовому рівні донести, хто такі українці і чого вони прагнуть. Пам’ятаймо нашу історію, шануймо Михайла Грушевського!
Ірина Білоус
