До 100-річчя початку забудови кампуса НУБіП України. Загальні зауваги

1926 рік — рік початку будівництва навчальних, житлових та господарських приміщень Київського сільськогосподарського інституту в Голосієво. Музей історії НУБіП України ініціює у 2026 році низку заходів, пов’язаних із актуалізацією цієї події. Насамперед — це інформування про перебіг подій 100- річної давнини через дописи на сайті НУБіП України, далі — підготовка плакатної виставки, яка наочно продемонструє зміни у архітектурі перших навчальних корпусів, що були спроєктовані архітектором Дмитром ДЯЧЕНКОМ у стилі українського необароко та конструктивізму; і, як підсумок — звернення уваги на окремі аспекти інституційної історії, які з огляду на історичні обставини залишалися поза увагою попередніх поколінь дослідників.

Нагадаємо, що Київський сільськогосподарський інститут, який історично виділився з Київського політехнічного інституту, функціонував у приміщеннях КПІ. Організація ефективної роботи КСГІ вимагала розширення матеріально-технічної бази, і в першу чергу нових навчальних, лабораторних та виробничих приміщень. Саме тому в середині 1920-х рр. було прийняте рішення про переміщення КСГІ до Голосієва.

У 2026 році для історії нашого навчального закладу важливими є кілька дат:
08-11 лютого 1926 року — відбулося звернення заступника наркома освіти УСРР Яна РЯППО до Київського окружного виконавчого комітету про необхідність розпочати будівельні роботи для КСГІ, і в першу чергу для Лісового факультету; прийнято постанову київської міської влади про передачу території Голосіївської агробази, розташованої за межами тодішнього міста, для нового будівництва КСГІ, що стало першим етапом у формуванні навчально-наукового простору та заклало підґрунтя для подальшого розвитку Голосіївського кампусу.

05 березня 1926 року — підписано договір про оренду КСГІ цегельного виробництва у с. Корчувате та с. Мишоловка (колишній завод-цегельня Б. Березіна) з метою виготовлення будівельного матеріалу. Усі підготовчі та організаційні роботи затверджував Дмитро ДЯЧЕНКО. Текст договору зберігається у Державному архіві м. Київ (Ф. Р-357, оп. 2, спр. 1).

У травні 2025 р. у підвальному приміщенні навчального корпусу №2 було виявлено цеглину з написом К.С.Г.І. На сьогодні ми переконані, що ця абревіатура була нанесена на окремі цеглини як продовження традиції у виробництві цегли, коли в такий спосіб маркували виробника. Оскільки К.С.Г.І. на період 1926–1931 р. узяв цегельне виробництво в оренду, то, відповідно, його абревіатура і була відтворена на цеглі.

У Державному архіві м. Київ (Ф. Р-357, оп. 2, спр. 64) зберігається документ, який фіксує структуру КСГІ у 1926 р., а саме: факультет Лісоінженерний (Лісовий), факультет Організації сільського господарства (Хліборобський), факультет робітничо-селянський (робфак) та Педагогічний відділ. Першими будівельними проєктами масштабного будівництва у Голосієво були визначені: навчальний корпус для Лісоінженерного факультету, житловий будинок для викладачів та студентський гуртожиток.

09 травня 1926 року — на території майбутнього кампуса відбулися урочисті заходи, присвячені початку будівництва першого навчального корпусу, що стало одним із перших практичних кроків реалізації проєкту нового будівництва КСГІ. У музеї історії НУБіП України зберігаються кілька світлин, які яскраво передають атмосферу громадського обговорення проєкту побудови цієї споруди. Серед тих, хто присутній на імпровізованій трибуні, були проф. Євген ВОТЧАЛ та архітектор Дмитро ДЯЧЕНКО.

У фонді музею історії НУБіП України зберігається унікальний, у прямому значені цього слова, документ про початок будівництва. Таке запрошення було надіслано до установ, представників яких запрошували 09 травня о 12.00 дня долучитися до «святкування закладин будинку Лісоінженерного факультету в Голосіїві».

Власне перший навчальний корпус будувався протягом 1927–1929 рр., так само, як і Будинок для викладачів.

У 1927–1929 роках у структурі КСГІ функціонували вже: факультет Лісоінженерний (Лісовий), факультет Організації сільського господарства (Хліборобський), факультет землеупорядний, факультет агрономічної хімії та ґрунтознавства, факультет інженерно-меліоративний (з 1928 р.), факультет культуротехнічний, робітничий факультет (робфак) та педагогічні курси.

Другим начальним корпусом, який був закладений у 1927 році, стала триповерхова будівля для факультету Організації сільського господарства (сучасний навчальний корпус 4). У 1928 році розпочалося будівництво теж триповерхового навчального корпусу для потреб факультету агрономічної хімії та ґрунтознавства (сучасний навчальний корпус 2).

У 1930 р. відбулася освітня реформа, внаслідок якої КСГІ було ліквідовано, а на базі його факультетів створені окремі інститути: на базі факультету механізації сільського господарства — Київський інститут механізації та електрифікації сільського господарства; на базі факультету агрономічної хімії та ґрунтознавства — Київський інститут агрономічної хімії та ґрунтознавства / Київський агрохімічний інститут; на базі зоотехнічного факультету — зоотехнічний інститут; на базі агропедагогічного відділення — Київський агропедагогічний інститут.

Через рік, у 1931 р., було побудовано навчальний корпус для Зоотехнічного інституту та технікуму при ньому (сучасний навчальний корпус 3). Архітектором так само був Дмитро ДЯЧЕНКО. Але, на відміну від попередніх корпусів, цей був створений у стилі конструктивізму — одному з напрямків розвитку архітектури Києва у 1930-х роках. І у цьому ж, 1931 році, було здано в експлуатацію будинок клініки Київського ветеринарного інституту (сучасний корпус 6).

Загалом до 1941 року, окрім навчальних корпусів та «професорського будинку», було побудовано два гуртожитки, середню школу (для дітей викладачів та працівників К.С.Г.І.), дитячий садок, їдальню, магазин, фізкультурний зал та спортивний майданчик.

Історія побудови, зміни та реконструкції кожної будівлі, які були зведені наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років, є невід’ємною складовою загальної історії НУБіП України. Її системне вивчення, опрацювання джерельних матеріалів, архівних документів, фотоматеріалів, спогадів очевидців та фахових досліджень дозволяє не лише реконструювати хронологію розвитку університетського містечка, а й глибше осмислити етапи становлення закладу як провідного освітнього і наукового центру аграрного спрямування. Особливу цінність має виявлення й аналіз змін у функціональному призначенні та архітектурному вигляді цих будівель, що відображає як суспільно-політичні трансформації ХХ століття, так і розвиток самого університету. Вивчення цієї історії сприяє збереженню пам’яті про культурну спадщину НУБіП України, формуванню в студентства та викладачів поваги до традицій і розуміння значущості навчального простору як носія історичної тяглості.

Директор музею історії НУБіП України Оксана СИЛКА

у Державному архіві м. Київ, 2026 рік