Аранчій Сергій Васильович


Почесний член кафедри анатомії тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка
Національного аграрного університету
НАЧАЛЬНИК ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ
ГОЛОВНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ВЕТЕРИНАРНИЙ ІНСПЕКТОР У ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

народився 1 травня 1959 року в селі Лазірки Оржицького району Полтавської області в родині сільської інтелігенції, де був другою дитиною. Навчання в школі давалось легко, а чудова пам'ять дозволяла вивчати вірші за лічені хвилини після декількох повторів текстів. З дитинства мріяв стати військовим, або ветеринаром. Але не так сталося як мріялось. В 1976 році перша спроба стати курсантом Донецького військово-політичного училища інженерних військ та військ зв'язку закінчилась невдачею.

Так як в ті часи до військових училищ вступні іспити складались на два тижні раніше, переформатувавши напрямок підготовки Сергій Васильович подає документи до ветеринарного факультету Української сільсько-господарської академії, та знову невдача.

Важкий камінь невдач не надломив бажання досягти мети, але як з давнини відомо що «дорогу осилит идущий», тому восени 1976 року Сергія Васильовича зараховано учнем Лазірківського СПТУ № 6, яке закінчив з відзнакою.

В цей період дуже серйозно захворіла мати – Аранчій Ганна Гнатівна, потребуючи серйозного хірургічного втручання та тривалого періоду на одужання, тому в пошуках роботи Сергій Васильович працевлаштовується на роботу в м. Києві, спочатку учнем, а потім слюсарем у механо-складальному цеху об'єднання «Комуніст».

Робота не була ніколи великим тягарем, адже починаючи з 5 класу весь термін літніх канікул Сергій працював у колгоспі, носив воду жінкам, що пололи буряки, кукурудзу, соняшник, верхи на конях трамбував силос, працював прицепщиком під час збору зернових. В той час так працювало багато його однолітків, а зароблені гроші віддавали батькам.

Про життя робітника, його позитивні та негативні сторони, прийшлось довідатись особисто, але постійно відчувалась турбота про молодь з боку адміністрацій виробництв, профспілкових, партійної та комсомольської організацій. Дійсно, в ті часи молодим давали дорогу, а ветерани користувались заслуженою повагою і авторитетом – і це було чесно.

У вільний час працював над собою, у цьому плані дуже допомагала рідна сестра, яка закінчила з відзнакою факультет кібернетики і математики Університету імені Т. Г. Шевченка, а після смерті мами ці відносини взагалі конкретизувались, адже останнім проханням мами було отримання сином вищої освіти.

Маючи вже свій невеликий життєвий досвід, влітку 1978 року Сергій Васильович віддає перевагу ветеринарному факультету і розпочинає навчання, обирається старостою та профоргом групи. Найкращі роки, які зажди згадуються – студентські роки, а вони пролетіли як одна мить і ось вже дипломованим фахівцем повертається Сергій Васильович до рідного села, до батьківського дому, та працевлаштовується в колгоспі ім. Дімітрова Оржицького району Полтавської області.

Важко було працювати, не легким був процес становлення як фахівця, людини, чоловіка та батька. Чого вартувало те, що в колгоспі і в селі, що колись було райцентром, проживали та працювали в цей час понад 20 ветеринарних фахівців. Але тим і дорогі надбання, якщо вони одержані в чесній безкомпромісній фаховій конкуренції.

На самому початку трудової діяльності Сергія Васильовича з дипломом лікаря, за відсутності вакансії, призначають на посаду ветфельдшера на ферму дорощування молодняка великої рогатої худоби ( господарство мало статус спецгоспу по відгодівлі великої рогатої худоби). Річний оборот спецгоспу налічував понад сім тисяч худоби. Але як відомо основна увага в технології такого виробництва належить дорощуванню молодняка. Таким поголів'ям, вагою до 50 кг забезпечувалось господарство із 26 колгоспів району. Неодноразово виїздив на відбір молодняку, але то тільки в книгах та інструкціях добре все читати, а в житті все по іншому. За те колеги ветеринари раділи, збувшись більшості ветеринарних проблем разом із переміщеним поголів'ям. Від безвихідності ситуації та перспективи неминучого розгляду стану збереження поголів'я на правлінні, Сергій Васильович не раз приміняв чи то не всі розділи терапії, травматології та епізоотології з паразитологією на телятах «новобранцях». Варто зазначити, що працювати з таким «контингентом» було цікаво, адже відпрацьовувалось вміння та набувався досвід. З метою ефективного лікування молодняку було впроваджено трьохразовий обхід і клінічний огляд поголів'я, виділені місця-ізолятори для перетримки відстаючих в розвитку та хворих телят, лікування проводилось індивідуально із врахуванням терміну дії препарату, застосовувались самі передові, на той час, лікувальні засоби та технології. На фермі було введено єдиний санітарний день «чистий четвер» і о 1600 при любій погоді ветфахівці перевіряли санітарний стан приміщень, якість догляду за телятами і особливо за поголів'ям ізоляторів. Кращим тваринникам вручались перехідні вимпели від адміністрації господарства і за поданням Сергія Васильовича премія – 15 карбованців.

Пройшов певний час і на фермі відпрацювали технологічну ветеринарну карту, дотримання якої гарантувало високий рівень збереження молодняку, що додавало престижу в цілому колгоспній ветеринарній службі. Особливо велику увагу приділяли груповим методам лікування і профілактики хлівних інфекцій. Набутим досвідом все частіше приходилось ділитись з колегами із таких же спецгоспів, проводити районні та обласний семінар по збереженню молодняка телят.

За позитивні результати роботи Сергія Васильовича переводять на посаду старшого ветеринарного спеціаліста господарства, а згодом призначають завідуючим фермою дорощування молодняку із поголів'ям понад 3500 голів. Тоді вперше відчув, що з телятами було легше працювати хоч вони і не підказували що болить і чому, як лікувати, а от 50 чоловік тваринників це – серйозна школа життя…

Та не збирався Сергій Васильович присвятити себе зоотехнічній роботі, тому не дивлячись на хороші показники в роботі, високу зарплату і премії, написав заяву про звільнення за власним бажанням, мотивуючи бажанням працювати за фахом, та й роботу підшукав собі в сусідньому колгоспі. Однак не так склалось як хотілось, на скликаному позачерговому правлінні господарства, замість звільнення отримав призначення на посаду головного ветеринарного лікаря господарства, а ще через декілька місяців був обраний на громадських засадах секретарем комсомольської організації, до складу якої входило понад 180 членів ВЛКСМ.

То були найкращі роки життя і роботи на селі, адже за клопотанням молоді села в Лазірках шляхом проведення конкурсу на кращого молодого муляра області за 30 днів було побудовано двоповерхову зональну Лазірківську медичну лікарню на 120 койкомісць. А от підсобниками у молодих мулярів були тільки комсомольці господарства. Багато соціальних справ на рахунку молоді тих років, до цього часу в прекрасному стані збудований на комсомольських суботниках новий стадіон, радує зір посаджений парк, спортивно-оздоровчий комплекс із басейном, сауною, кафе, та цилюрнею. І все це робилось на комсомольському ентузіазмі, у вільний, від основної роботи, час.

У системі ветеринарного обслуговування одна проблема вставала поперед іншою. Так, застосована система вітамінізації великої рогатої худоби на відгодівельному комплексі сприяла тому, що від жомової відгодівлі передчасно не вибраковувались тварини вагою 350 – 400 кілограмів, давали привіси по 700 – 800 грамів та відправлялись на м'ясокомбінат вагою 700 – 760 кілограмів. Не легко давались ті кілограми, а особливо зимою, коли тривітамін на холоді ставав як віск і в долоні не можна було утримати апарат Шилова.

Але все те робилось в ім'я народу, для народу, тоді така була ідеологічна платформа.

З часом Сергію Васильовичу пропонувались різні посади на районному рівні, відкривались перспективи комсомольської та партійно-господарської роботи, але за сімейними обставинами було вирішено змінити місце проживання.

Тому родина в 1987 році переїхала до м. Полтава, де Сергій Васильович продовжив свою трудову діяльність в обласній ветлікарні на посаді лікаря-терапевта, пізніше очолив цей відділ. За показниками в роботі був переведений до обласного відділу ветеринарії і санітарії з держветінспекцією на посаду завідувача терапевтичного відділу, до якого потім приєднали і відділ санітарії. З часом добавлялося досвіду, зростав авторитет серед колег, тому дав згоду на пропозицію стати заступником начальника ветвідділу, а в 1992 році очолив ветеринарну службу Полтавської області.

Багато води утекло з того часу, але якщо серйозно і глибоко проаналізувати все, що зроблено Сергієм Васильовичем для і в ім'я ветеринарної медицини, то можна сказати – що життя варте того. А це збудований новий чотирьохповерховий сучасний комплекс регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини, акредитація його на міжнародному рівні, це придбання новітнього обладнання для установ, транспорту ( тільки за один рік було придбано 56 автомашин), будівництво, реконструкція і придбання нових приміщень дільниць, дільничних лікарень, райміськлікарень та районних і міських лабораторій. Будувалось і придбавалось житло для фахівців, дбаючи про майбутню зміну на базі зоотехнічного факультету Полтавського сільськогосподарського інституту в 1992 році відкрито факультет ветмедицини, який на часі займає чільне місце серед факультетів – лідерів, які мають давню історію і традиції.

Велика робота проведена фахівцями ветмедицини на чолі із Аранчієм Сергієм Васильовичем по стабілізації епізоотичної ситуації в галузі тваринництва. Так, з 1996 року по даний час, господарства області, які утримують худобу, благополучні щодо туберкульозу великої рогатої худоби, стабільною є ситуація по класичній чумі свиней, сказу всіх видів тварин, хворобі Ньюкасла птиці, а з 2008 року господарства області оздоровлені від лейкозу великої рогатої худоби.

Не забув Сергій Васильович і про наукову діяльність, в 1999 році захистив кандидатську дисертацію, а в 2003 йому присвоєне вчене звання доцента кафедри анатомії та фізіології сільськогосподарських тварин Полтавської державної аграрної академії.

За плечима не одне наукове видання у співавторстві та самостійні роботи, особливою є перша книга «Історія ветеринарної медицини Полтавщини», на часі видання другої книги, яка розповідає про сучасну ветмедицину Полтавщини, про основне надбання і багатство служби – людей, які присвятили своє життя ветеринарній медицині.

Не змінилось відношення і до студентства – навпаки, це допомога в придбанні літератури, комп'ютерних класів, ксероксів та ремонтів аудиторій, виплати п'яти іменних стипендій для кращих студентів Полтавської державної аграрної академії та для чотирьох учнів Хомутецького зооветеринарного технікуму. Створена асоціація фахівців ветмедицини області, яка надає відчутну фінансову допомогу тим, хто її потребує. В рік такі видатки становлять десятки тисяч гривень.

Ветеринарна громадськість і фахівці ветмедицини області мають свій друкований часопис, газету «Вісник ветеринарної медицини», яка видається з 1996 року щомісячним тисячним тиражем та направляється безкоштовно в усі ветеринарні установи і всім відомчим службам, а також фахівцям, що займаються приватною практикою.

Головне управління ветмедицини в Полтавській області надає посильну фінансову допомогу як окремим науковцям для проведення наукових пошуків та відкриттів, видання наукових і навчальних підручників, так і факультетам ветеринарної медицини різних вузів, а Аранчій Сергій Васильович відзначений на дошках пошани спонсорів вищих учбових закладів.



Завідувач кафедри анатомії тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка
Національного аграрного університету
професор Рудик Станіслав Костянтинович вручає Аранчію Сергію Васильовичу
диплом та нагрудний знак
Почесного члена кафедри анатомії тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка
Національного аграрного університету

Рішенням кафедри анатомії тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка Національного аграрного університету протокол № 2 від 13 жовтня 2008 року Аранчію Сергію Васильовичу за багатрічну співпрацю з кафедрою анатомії тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка Національного аграрного університету присвоєне звання "Почесний член кафедри анатомії тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка Національного аграрного університету". 5 листопада 2008 року підчас святкування 110-річчя Національного аграрного університету завідувач кафедри анатомії тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка Національного аграрного університету професор Рудик Станіслав костянтинович вручив Сергію Васильовичу диплом та нагрудний знак "Почесного члена кафедри анатомії тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка Національного аграрного університету" № 024.

 

 

 

 

 

 

Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)Набір на навчання (синій)_2015