Генерал Родимцев Олександр Ілліч в обороні Києва 1941 р.

19 червня 2018 року
22 червня 1941 р. … День, коли Німеччина почала наступ на СРСР. З перших днів Україна стала ареною бойових дій. Удару зазнала й столиця Радянської України – м. Київ. Голосіївський ліс, де були розташовані сільськогосподарський, ветеринарний, лісотехнічний інститути, став свідком жорстоких боїв радянських військ та ополченців із ворогом.
 
Під час Другої світової війни на території Голосіївського лісу та поблизу УСГА проходила третя лінія оборони столиці тодішньої УРСР. Битва за Київ, яка розпочалася 7 липня та продовжувалася до 19 вересня 1941 р. тривала 71 добу. Рішення про утримання міста ухвалювали особисто голова Ставки Верховного Головнокомандування Йосип Сталін та начальник Генштабу РСЧА маршал Борис Михайлович Шапошников. Південно-Західним напрямком на початку битви за Київ командував маршал Семен Михайлович Будьонний з липня по вересень 1941 р., а з 13 вересня 1941 р. – маршал Семен Костянтинович Тимошенко. Південно-Західним фронтом, що обороняв Київ, командував генерал-полковник Михайло Петрович Кирпонос, начальником штабу фронту був генерал-майор Василь Іванович Тупиков. Оборону Києва тримали п’ять загальновійськових армій та Пінська флотилія під командуванням командир-адмірала Дмитра Дмитровича Рогачова.
 
 
Схема оборони м. Києва у липні-вересні 1941 р.
 
З німецького боку в битві брала участь група армій «Південь» під командуванням фельдмаршала Герд фон Рундштедта, а також 2-га танкова група (керівник – генерал-полковник Гайнц Вільгельм Гудеріан) і 2-а армія Вермахту зі складу групи армій «Центр» (керівник – генерал кавалерії, пізніше генерал-полковник Максиміліан фон Вейхс) з західного (московського) напряму на південь. 
Тим часом частини групи армій «Південь» форсували Дніпро біля Запоріжжя, Дніпропетровська і Кременчука. Опинившись на Лівобережній Україні, німецькі війська замкнули кільце оточення, в яке потрапили чотири армії Південно-Західного фронту разом із фронтовим командуванням. Радянські війська залишили Київ, проте вирватися з оточення вдалося не всім.
 
Важливу роль в цій обороні Києва відіграв полковник Олександр Ілліч Родимцев, командир 5-ї повітряно-десантної бригади 3-го повітряно-десантного корпусу та ополченців. Саме його бригада, витримавши натиск ворога, відіграла важливу роль в успішному контрударі в районі Голосієво.
 
 
 
Роди́мцев Олекса́ндр Іллі́ч
 
Роди́мцев Олекса́ндр Іллі́ч (8 березня 1905 р. — 13 квітня 1977 р., Москва) — радянський воєначальник, генерал-полковник (1961 р.), двічі Герой Радянського Союзу (1937 р., 1945 р.). У 1932 р. закінчив Військову школу ім. ВЦІК, а в 1939 р. – закінчує Військову академію ім. М. В. Фрунзе та в 1947 р. Вищі академічні курси при Військовій академії Генштабу.
 
Майор Родимцев добровольцем брав активну участь у громадянській війні в Іспанії, бився під Ґвадалахарою, Брунете, Теруелем та на р. Харама. Звання Героя Радянського Союзу майорові Родимцеву О. І. присвоєне 22 жовтня 1937 р. за зразкове виконання особливого завдання в Іспанії. Також брав участь у вторгненні СРСР до Польщі (1939 р.), агресії СРСР до Фінляндії (1940 р.), Другій світовій війні. З листопада 1956 р. продовжує службу у військах. З березня 1966 року — в групі генеральних інспекторів МО СРСР. Обирався депутатом Верховної Ради РРФСР другого скликання і депутатом Верховної Ради СРСР третього скликання.
 
 
 
Олександр Родимцев та Ванда Василевська
 
Після перших боїв з допитів полонених німців дізнались, що головний удар противник планує нанести вздовж дороги Хотів-Київ. 13 серпня ворожа атака була відбита. В бою з бригадою Родимцева О. І. ворог втратив до 1,5 тис. чол., і був вимушений перейти до оборони. Полковник, не давши ворогу закріпитись на рубежі, перейшов в наступ. В результаті противник був відкинутий на 15 км. від Києва.
 
В ході наступних боїв десантники та ополченці полковника Родимцева О. І. разом з іншими радянськими частинами відбили Жуляни, Мишоловку, Голосієво та інші населені пункти.
 
 
 
У 1977 р. на честь генрал-полковника Родимцева О. І. в Голосіївському районі була названа одна з вулиць, на якій розміщені будівлі НУБіП України, серед них:
Інститут тваринництва водних біоресурсів (буд. № 19, корп. 1),
Інститут лісового та садово-паркового господарства НУБіП (буд. № 19, корп. 1),
Український інститут експертизи сортів рослин (буд. № 15), 
Ботанічний сад НУБіП України (буд. № 2), 
Гуртожитки НУБіП України № 1, 10, 11, 12 (буд. № 3, 7-А, 7-Б, 1-А).
 
 
 
Генрал-полковника Родимцев О. І. на зустрічі зі студентами. УСГА. 1975 р.
 
Битва за Київ завершилась перемогою німецьких військ та загибеллю всього Південно- Західного фронту, в результаті чого для німців був відкритий шлях на Москву та Лівобережну Україну із усіма наступними наслідками. Відступ Червоної армії супроводжувався застосовуванням тактики «випаленої землі». Про її необхідність оголосив Сталін у своєму виступі 3 липня 1941 р. Численні постанови РНК СРСР та ЦК ВКП(б) наказували знищувати все, що не вдалося евакуювати у східні райони СРСР: устаткування заводів, техніку, збіжжя тощо. Одним із жахливих злочинів сталінського режиму став підрив військами НКВС греблі Дніпрогесу у серпні 1941 р. Це спричинило загибель десятків тисяч червоноармійців та мирних мешканців, які перебували поблизу.
 
Втрати з радянського боку сягали 700 тисяч убитих та полонених, понад 1760 тисяч одиниць вогнепальної зброї, 411 танків і САУ, 28 419 гармат і мінометів, 343 бойових літаки.
 
Поразка під Києвом стала важким ударом для Червоної Армії.  Але її важливим результатом стало відволікання 2-ї танкової групи вермахту з центрального напрямку на південь, сповільнення просування групи армій «Центр». І найважливіше – було зірвано «бліцкриг».
 
Бої за Київ, безсумнівно, стали великим тактичним успіхом для противника. Але питання, чи мав цей тактичний успіх також і велике стратегічне значення — залишається під сумнівом. Німцям не вдалося досягти вирішальних результатів ще до початку зими. Запланований наступ з метою затиснути Ленінград у тісніше кільце — було вже призупинено.

 

  

Поливач Марія,
директор музею історії НУБіП України
Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)Набір на навчання (синій)_2015