Анна ЛАНДІНА: НУБіП України – університет моїх можливостей

Нині психологія стає однією з найпопулярніших і водночас найвідповідальніших професій. У ці надскладні часи для держави і для людей підтримувати психічне здоров’я вкрай необхідно. Від нього залежить наша здатність приймати рішення, будувати стосунки й знаходити сенс навіть тоді, коли довкола панує невизначеність. Професія психолога виходить далеко за межі кабінету консультанта. Це шлях до глибшого розуміння людини, до створення простору довіри й розвитку. Тому багато хто з молоді обирають цей фах, адже відчувають у собі поклик допомагати іншим.  Бути психологом сьогодні – означає не просто мати диплом, а вміти слухати, відчувати та підтримувати. І для цього потрібна правильна освітня база – місце, яке дає і знання, і натхнення, і впевненість у своєму виборі.
Сьогодні ми поспілкувалися з Анною ЛАНДІНОЮ, цікавою цілеспрямованою дівчиною, нещодавньою абітурієнткою, а нині студенткою Національного університету біоресурсів і природокористування України, яка має мрію стати справжнім професіоналом.


– Анно, розкажіть, будь ласка, трохи про себе.

 

– Мене звати Анна Ландіна, я живу у місті Київ.


– Чому Ви вирішили обрати саме Національний університет біоресурсів і природокористування України?


– Для здобуття професії психолога я обрала НУБіП України. Цей заклад має хорошу репутацію, сучасну освітню програму та практичну спрямованість навчання. Для мене дуже важливо отримати не лише теоретичні знання, а й практику, необхідні для роботи з людьми.


– Із нашої попередньої розмови ми зрозуміли, що у Вас вже є досвід навчання та професійної підготовки?


– Так, я вже здобула ступінь магістра з педагогіки та вже два роки навчаюся на транзактного аналітика. Постійно розвиваю свої знання й навички, щоб реалізувати себе у сфері психології.


– Ви обрали навчання на гуманітарно-педагогічному факультеті, тому що педагогіка – це ніби фундамент, а транзактний аналіз – це інструмент, що дозволяє будувати складні конструкції?


– Я вважаю, що ці сфери ідеально доповнюють одна одну. Педагогіка дає мені розуміння освітнього процесу, групової динаміки та вікових особливостей, а транзактний аналіз дає ключ до розуміння особистості. Наприклад, коли вчитель постійно звертається до учня з позиції «критичного батька», це може блокувати розвиток «дорослого стану» в дитині, що призводить до страху помилок та пасивності. Розуміючи це, я можу допомогти педагогу змінити свою комунікацію, а учню – усвідомити свої реакції.


– А як щодо реальних прикладів? Чи були випадки, які змусили Вас по-справжньому відчути, що обидві сфери працюють в унісон?


– О, так, звичайно! Нещодавно я працювала з хлопчиком-підлітком. На перший погляд, він просто був лінивий, без мотивації до навчання. Я, як педагог, спочатку намагалася змінити підхід, застосовувала різні методи, але щось йшло не так. Довелося заглибитися в суть проблеми, і виявилося, що його лінощі –  це не що інше, як частина несвідомого «життєвого сценарію», де він не може досягти успіху. Виявилося, що це бажання відповідати нереалізованим мріям батька, який хотів, але не зміг стати успішним. Ми працювали разом, і я допомогла йому не просто підвищити оцінки, а змінити власний сценарій життя.  І це був неймовірний момент нашої спільної праці.


– Дуже глибокий підхід. Це, мабуть, потребує великої віддачі?


– Так, це вимагає постійного самовдосконалення та щирої зацікавленості. Але найголовніше – це бачити, як людина починає свідомо і по-новому будувати свої стосунки з оточуючими: хтось вибудовує кар’єру, хтось створює сім’ю, а хтось просто стає іншим і йде власним життям. Це і є та реалізація, якої я прагну, і заради якої продовжую навчання.


– Які переваги університету Ви можете відзначити для майбутніх студентів?


– Вважаю, що НУБІП України є надійним вибором для тих, хто прагне якісної освіти та професійного розвитку. Також дуже ціную атмосферу університету та його відкритість, широкі можливості, які він надає студентам.
– Що для Вас означає навчання у НУБіП України?


– Я впевнена, що навчання тут стане міцною основою для мого професійного зростання.

 

Ірина ВАКУЛИК, Олена БАЛАЛАЄВА,
доцентки кафедри філософії та міжнародної комунікації