Чекістське досьє окупованої України

     До дня Соборності України – національного свята України, що відзначається щороку 22 січня згідно з Указом Президента України від 13 листопада 2014 року, наукова бібліотека запрошує усіх бажаючих ознайомитись із декількома цікавими виданнями.

Одне із них – подароване від Київської міської організації «Меморіал» ім. В. Стуса та Громадського інституту історичної пам’яті трьохтомник «Чекістське досьє окупованої України».

Пропонований збірник архівних документів, побудований на архівних документах Служби безпеки України – Фонду № 13 «Паспорти України», який був засекречений до 2009 р. і був внутрішнім документом окупаційних радянських спецслужб.

Збірник містить понад 3000 документів з економічною та політичною характеристикою областей, обласних центрів та всіх тогочасних районів України.

Перед кожним паспортом відповідної області подається невеликий вступ, у якому подаються витримки із документів, що стосуються національно-визвольної боротьби, бо ця інформація була найбільш замовчуваною та фальсифікованою.

У вступах здійснюється відхід від комуністичної риторики: «Період громадянської війни» подається як «Період військової окупації України Росією», виступи проти «Радянської влади» як виступи «проти окупаційної влади», «бандформування», «банди», «бандити» як «повстанські загони, повстанці».

Чекістське досьє окупованої України : зб. документів у 3 т. / Київська міська організація Товариство "Меморіал" ім. Василя Стуса, Громадський інститут історичної пам'яті ; упор. Р. М. Круцик, С. А. Жовтий – К. : Преса України, 2014. –  Т. 1 – 1048 с.; Т. 2 – 992 с.; Т. 3 – 1216 с.

Так, зокрема, в одному із розділів під назвою «Військова окупація України Росією» автор вказує на те, що сценарії знищення незалежної України були апробовані ще у 1917-1919 рр.  По містах України була закладена ціла мережа підпільних більшовицьких організацій, а згодом і так-званих карзагонів, що формувались на території Росії і направлялись на Україну. Тож, наприклад, Одеська губернія отримала 12 карчастин та кавалерійських батальйонів, Подільська – 8. Якщо в поодиноких випадках і вдавалося сформувати військову чи карчастину з етнічних українців, то її спішним порядком відправляли в Росію, а взамін присилали свою.

Вражає, що на керівні посади, як зазначають автори видання, цих підрозділів призначались особи, які були експедиторами, артистами, керівниками дитячих секцій і клубів, і навіть, кучерами. Очевидно, що головним критерієм відбору та призначення була жорстокість, які відчули на собі згодом мільйони українців.

Отже, Червона радянська армія України була переважно російська за національним складом, перебувала на утриманні російської сторони і сформована росіянами для боротьби з незалежною Україною.

В 1920 р. Л. Троїцький відзначив: «Советская власть на Украине смогла удержатся лиш силою Москвы, великоруских комунистов Красной Армиии».

Під грифом таємно, 20 квітня 1920 р. у Харкові була видана «Краткая инструкция по борьбе с бандитизмом и кулацкими восстаниями». Цей документ не просто давав право чинити репресії, він зобов’язував окупаційні російські війська до знущань, грабежів та вбивств українського населення.

Боротьба українців проти російської окупації ніколи не припинялась. Вона велась в активній (збройно), чи пасивній (політично) формі, аж до проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р.

Тільки за період 1917-1932 рр. в архівних документах спецслужб та партійних донесеннях в Україні зафіксовано 268 збройних повстань, діяло понад 1500 збройних повстанських загонів, впродовж 1928-1932 рр. 265 районів України були охоплені стихійними виступами селян, так званими волинками.

Тож, запрошуємо усіх бажаючих скористатися цінним виданням для ознайомлення з архівними, раніше засекреченими документами для більш глибокого пізнання правдивої історії України в інформаційно-бібліографічному відділі бібліотеки (навч. к. № 4, к. 41).

Кіщак Тетяна,

директор наукової бібліотеки