ДРГ – день російської ганьби – 24 лютого
ДРГ – день російської ганьби – 24 лютого
24 лютого 2023 року
Темна доба… Темні наміри… Темні люди… Чорні круки несуть смерть…І четверта година по півночі… Дежавю… Гітлер зі своїм «тисячолітнім рейхом» і путін з «руськім міром» кирило-гундяєвського замісу. Два чоботи – пара… Хоча між двох ночей – 80 літ! Та й гітлерівський чобіт у політику зайшов усе ж таки через процедуру виборів, а путінський – «по-понятіям», з бандитського підворіття…
Втім – уся історія «вєлікаго государства расєйскага» – суцільна ганьба: інтриги, двірцеві перевороти, убивства аж до «батюшки-царя» та дітовбивства власного сина… І чим більше крові пролито «помазаником-самодержцем», чим більшим самодуром чи самодурою вони там були – тим швидше підносили їх до сану «грозних» чи «вєлікіх»: іван грозний, «пьотр» вєлікій, «єкатєріна» вєлікая… І цей, недолюдок, – туди ж, у «вєлікіє», намірився… Політичні карлики завше намагаються здаватися вищими…
Юні здобувачі журналістського фаху – першокурсники, світанок долі яких зазнав поранень і травм, напередодні річниці розв’язаної рашистами війни на поневолення України висловили своє відчуття історичного моменту у політико-емоційних есе на тему: «ДРГ – день російської ганьби».
Йордана Курганевич:
Рік страждань, болю та ненависті. Рік переживань, страху та невпевненості. Рік зламаних доль. Рік, який тривав неначе три… Рік, коли люди сивіли на очах. Це не той рік, коли ми отримали те, про що мріяли… Але це рік, який навчив нас цінувати все те, що у нас є...
24 лютого 2022 р. – руйнівний день для кожного українця. Але це й той день, який дав цілому світу зрозуміти – хто такі українці і що таке любов до Батьківщини… Звичайно, ми не хотіли, щоб у світі про нас дізналися саме за таких умов, але факт залишається фактом. Одного разу Степан Бандера сказав: «Настане такий день, коли один кричатиме „Слава Україні!", а мільйони відповідатимуть „Героям слава!"» І саме зараз цей час настав.
А для орків – це день початку їх всесвітньої ганьби. Було все, були і війни, проте такого свавілля ще ніхто не бачив. Вони руйнують нашу мову, спалюють книги з історії, знищують домівки, але найстрашніше – вони руйнують життя невинних людей...
Зараз ми пишемо свою історію. І мені здається, нашої ненависті недостатньо… Ми повинні викорінювати абсолютно все, що пов’язане з цією імперією зла. Я впевнена, що муки нашого народу зовсім скоро залишаться в минулому, а гнила російська імперія розвалиться остаточно.
Марія Радіонова:
Війна… Найстрашніше і абсурдне, що могло з нами статися у двадцять першому столітті, але це – жахлива реальність. Ранок 24 лютого 2022 року… У наші оселі увірвалася жорстока війна… Цей день назавжди закарбувався у пам’яті кожного українця. Та увійшов в історію, як боротьба України за мир і незалежність, яку так важко своєю кров'ю здобували наші предки. Упродовж усієї історії українські території були полем бою та трофеєм за виграну битву сусідніх держав. Український народ пережив те, що навіть і не снилося більшості народів. Наші діди та прадіди потерпали від темних часів голодомору, русифікації, великого терору, колективізації, більшовизму, сталінізму, анексії, депортації, масового гноблення і придушення прав українців… Але ми не опускали руки і надалі продовжували відчайдушно боротися за нашу свободу. І досягли цього 1991 року!
Але чому, чому у нас знову це намагаються відібрати, чому змушують вмирати наших дітей за те, що нашим є по праву?!.. Завдяки нашим військовим, ми тримаємо оборону та усіма силами захищаємо нашу соборність і гордо йдемо до перемоги. Для багатьох день 24 лютого став переломним, адже кожен почав цінувати все, що мав до війни: мир, своїх близьких, свою країну, свободу, волю та незалежність. День, який назавжди увійшов в історію України та світову історію, як день незламності та непохитної боротьби українського народу за свободу і незалежність і, водночас, як день безчестя росії та всесвітнього зневажання її диктатора, армії і загалом ганьби покірних рабів, що населяють московію.
Олег Коржук:
Двадцять третє лютого минулого року. День, коли кожен з нас був щасливий, радів життю та насолоджувався буттям. На душі був не спокій та легка тривога, та все ж, здається, ніхто не вірив, що це може статися. Ранок наступного дня.... Паніка, біль, страх. Страх за себе, за наших рідних та за нашу країну. Для кожного українця це міг би бути звичайнісінький день. Похід у школу чи на роботу, відвести дітей в садочок, провести свого чоловіка у відрядження чи просто зустрітися з друзями в якомусь простенькому кафе. Та всі наші плани, думки, мрії були зруйновані, вони руйнувалися все більше і більше з кожною ракетою, яка падала на нашій території. З кожною ракетою, яка забирала десятки та сотні життів. Цей страх опанував всю країну. Страх невідомого. Страх смерті та втрати.
І чим більше страждань і лиха переживали ми, тим більше радості і зловтіхи було у тих, «за порєбріком», яких людьми, народом язик не повертається назвати. Вони дійшли до межі, за якою – провал, повний розвал росії, як країни, та абсолютна неповага до її громадян по всьому світу. Останнє вже є і тепер у всіх демократичних країнах, та все ж, як казав український журналіст та активіст С. Стерненко: «Наша русофобія недостатня».
Російський народ – це народ зомбі, не здатний думати самостійно, яким маніпулює телепропаганда. Це народ боягузів та слабаків, які не спроможні протистояти свої владі, навіть якщо думають по іншому. Їм легше затулити очі на все та терпіти, щоб не залишитись без домівки або без роботи. А влада росії в цей час користується страхом своїх громадян та встановлює нові все жорстокіші закони. Та, як казав давньоримський політик М. Т. Цицерон: «Чим ближчий крах імперії, тим жорстокіші її закони». І я впевнений, що крах російської так званої імперії вже дуже близько!
Єгор Касенюк:
Рік – уже рік! – з того злощасного дня, коли так званий “президент” росії, (хоча який він президент, – цар-самодержець, адже демократією тут навіть і не пахне), віддав свій злочинний наказ, й рано вранці обірвав наше спокійне та відносно мирне життя. Проте це далеко не вперше, адже війна почалася не 24 лютого 2022 року, а ще у 2014-му. Але що саме робить цей вчинок не просто злочинним, а саме бридотним та ганебним?..
Почнемо з постійних обстрілів, звук яких став для українців буденністю. Розкажи будь-якій людині у світі (крім постраждалих від схожих напастей), у тому числі й українцям до 24 числа, що людина буде сприймати повітряну тривогу, звуки вибухів, постійні відключення світла та навіть ймовірність померти у власному ліжку, як частину денної рутини, – вона покрутила б пальцем біля скроні. Адже це дикість для наших часів, абсолютна дикість, щоб на війні воювали з мирними людьми, обстрілювали не склади з боєприпасами, а лікарні, театри, дитячі садки, й вбивали людей в глибокому тилу. А мирні міста просто стерли з лиця землі, – що це, як не ганьба?..
Усі ми думали, хотіли думати, хотіли вірити, що звичайні люди не дадуть статися цим злочинам на їхні податки, їхніми руками, їхньою країною. Ми вірили, що уроки Другої Світової навіки будуть вивчені, проте... Там декілька днів помітингували, а далі затихли, як мовиться “Моя хата с краю, не меня бомбят, ничего не знаю”. Взагалі, що Росія засвоїла з СРСР особливо, так це приниження інших народів, На словах “мы адин народ”, на ділі, як вони самі кажуть, нас усіх потрібно винищити, – й це лише верхівка айсберга. Адже брехня, яка тягнулася ще з СРСР, потім з 2014-го, а зараз з 2022-го року не знає ніяких моральних меж, для них ми нацисти, біомутанти, що ще трохи б, і якби не росія, що героїчно нас зупинила, ми воскресили б батька нашого Бандеру, й знищили б за його допомогою усю «матушку расєю»…
Й нарешті, як апогей цієї сюрреалістичної вистави, коли Росія зрозуміла, що на цей раз світ так просто на це не затулить очі, що Україна вже не така слабка, як у 2014-му, що три дні “спеціальної операції” розтягнуться на рік повномасштабної війни, у якій Голіаф встане на коліна перед Давидом. У страху та безпомічності, й водночас небажанні визнати власну поразку, путін (саме з малої літери на означення його нікчемності), тремтячою рукою почав розмахувати “ядерною кнопкою”, погрожуючи мільйонам життів, не лише сьогоднішніх, а й майбутніх, не лише українських, але й усіх земних, а народ цьому аплодує, – що це, як не справжня ганьба, – знищити світ аби зберегти обличчя, від якого й так нічого не залишилося?..
Отже, ця сторінка на наших очах вписується до всесвітньої історії, як вічне клеймо і вічна ганьба колись другій “найбільшій країні світу”, яка незабаром перетвориться на уламки, знищена своєю ж паталогічною ненавистю і жорстокістю. Україна ж постала і утвердилася, як світовий лідер, мужністю і самопожертвою своїх синів і дочок.
Анастасія Герасіна:
Напад росії на Україну став можливим не останньою мірою через ганебну мовчазну згоду та покірність народу росії, що зросли на фейковій пропаганді. Окрім безсовісного мовчання у час моторошного нищення українського народу, вони не сміють захистити навіть своїх рідних та близьких від божевільного режиму путіна. Попри ганебні поразки на всіх лініях фронту, величезні втрати у всіх військових підрозділах та безліч покалічених людей, вони далі безмовно продовжують підтримувати бездарну і безглузду воєнну агресію, відправляючи власних синів та чоловіків, батьків та братів на безчесну смерть.
Спроба відтворення фашистського режиму навіки буде каїновим тавром лежати на кожному, хто зветься росіянином, та буде вічно переслідувати їх потомків. Так само, як і народ Німеччини до цих пір, після майже 80 років по завершенню війни, відчуває сором за своїх предків.
Денис Коваленко:
24 лютого 2022 року назавжди розділило життя українців на «до» та «після»… Ракетні та авіаудари по житлових будинках, лікарнях, школах, інфраструктурі… Війна триває рік, росія прагне загарбати наші землі, відібрати все, що належить українцям. Чи думали росіяни, що буде з ними, коли вони програють цю війну!?.. Як на мене, вони не житимуть у вільній, демократичній державі, не буде в них того, що вони забажають. Від них повністю ізолюється весь демократичний світ.
Росіяни люблять святкувати перемоги, зокрема й 9 травня. Але що саме вони мають намір святкувати тепер? Півтори сотні ліквідованих своїх військових?.. Руйнування лікарень, дитячих садків?... Вбивства, ґвалтування, катування сотень і тисяч мирних людей?... Депортацію українців з окупованих територій, на територію Росії?.. Коли весь світ говорить: “Ніколи знову», згадуючи жертви Другої світової, а в росії тим часом торочать: “Можем повторить“, – то що вони повторять?! – Катуванням українців, що відбувається зараз, росіяни повторюють найгірші злочини в історії людства, – і цим вони пишаються, в цьому їх “сила“?..
Ми ж пишаємося нашою єдністю, Збройними силам України, тими хто тримає Україну від початку повномасштабного вторгнення, виборює українську землю, захищаючи нас з вами. Весь світ на боці нашої держави і разом ми обов’язково переможемо.
Юлія Захарова:
За вісім років терору Донбасу та окупації Криму людоїдський апетит країни агресора зріс. Над головами українців літають ракети, кожен день чуються вибухи. Війна в Україні стала для нас усіх великою трагедією та викликом. Ця подія відбилася на душі кожного, стала психотравматичним фактором для народу України. Найбільше ж постраждала психіка дітей. Ті діти, які бачили вибухи, чули постріли та навіть як знущалися над їхніми батьками, травмовані на все життя. У них з’явилися проблеми зі сном, вони лякаються звуків чи картинок, які нагадують про ті події, мають тривожну поведінку, та в більшості випадків дитина постійно згадує цю ситуацію в іграх або історіях.
Армія РФ завдає підступні удари по цивільних об'єктах, медзакладах та школах та вишах, знищує вщент українські міста, обстрілює «зелені» евакуаційні коридори, регулярно нехтує нормами Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час війни та скоює воєнні злочини, цинічно вбиваючи українців. Розраховуючи на швидку перемогу «у три дні», війська загарбників наштовхнулися на потужний супротив українців, які завзято боронять свою землю, волю та незалежність попри те, що звичне життя руйнується на очах.
Ця війна залишила в душі кожного українця величезний слід. Це відчуваю і я. На сьогоднішній момент я можу з певністю сказати, що мій психічний стан дуже пригнічений. Мої емоції змінюються між тривогою, страхом, жахом, болем та переживаннями. Адже коли ти бачив вибухи, знаючи наскільки це масштабно та небезпечно, сидіти та сміятися – безглузде рішення. Я відчуваю страх. З кожним днем мої почуття змінюються, стосовно ситуації в Україні. Коли я дізналася, що кримський міст горить, я була дуже щаслива та мій настрій був чудовий увесь день. Загалом, мій психічний стан – це як пластилін в руках війни. Все залежить від слів, які ми чуємо кожен день “Відбій повітряної тривоги”, але найзаповітніші слова, які я мрію почути кожен день – це відбій війни.
Сьогодні українці об'єднані як ніколи — голими руками зупиняють танки та БТРи, виходять на мітинги в окупованих містах, бо покірно мовчати не вміють. Кожен українець на своєму фронті самовіддано воює за свою країну як волонтер, журналіст, хакер, кухар, водій, митець тощо. Війна стерла усі хиткі насадженні конструкти, що вносили роз'єднання, усвідомлення української ідентичності невідворотно викристалізовується в кожному громадянині України.
Тетяна Петрук:
Минув рік, відколи росія розпочала повномаштабне вторгнення, порушуючи базові людські права та сувернітет України. І здавалося б, яка може бути війна у 21 сторіччі: науковий прогрес, суцільне покращення умов життя, очищення від ганебних явищ суспільств?.. Але ж ні! Люди, що ніколи не жили нормально і не знають, що значить жити по-людськи , які притлумлені тиранією та залякуванням, таке враження, – навмисно намагаються бігти в протилежний від цивілізації бік, псуючи життя іншим народам.
І коли кожен з нас будував своє життя, плани на майбутнє і мріяв про щось світле, на нас обірвалася небезпека, яка висіла над нами 8 років. Цей день, 24 лютого, є днем російської ганьби. Коли нам знову стало страшно, коли знову залунали сирени, коли прозвучали вибухи, коли половина знайомих залишили домівку. Це зачепило кожного з нас. Але і зробило нас сильнішими.
І проявило росію в її істиних фарбах – фарбах країни-терориста та агресора, якому нема і не буде прощення.
Карина Танська:
…Росія намагалася знищити нас, але насправді знищила себе. Наша країна зможе розпочати все спочатку, наш народ зможе гідно вистояти. І перемогти. Тому, що ми пишаємося нашою країною, кожен з нас боротиметься за кожен її міліметр. Росії ніколи не здобути перемоги, тому що за нами правда і поруч з нами усі волелюбні народи.
Такий загальний громадянський патріотичний акцент наскрізно звучав під час цього особливого заняття. Єлизавета Куксач, Яна Шапаренко, Єлизавета Макогонюк, Альона Шматко, Катерина Лазюк та всі, хто ділився своїми емоціями, були єдині: Україна переможе! Рашистській потворній недодержаві ганьба!
Вони прагнули поставити нас на коліна. Відібрати нашу волю, нашу свободу, розтоптати честь і гідність, перетворити у рабів. Ганебно, підло вдерлися на святу землю України. І з ганьбою пощезнуть, – спершу карлики-вожді, а потому й потворна їхня держава. А дух України – вічний і безсмертний, як безсмертним є народ український.
І нехай нині, за цієї пекельної доби, з пропаленого листа Історії проступає лик нашого пророка Тараса, та залікуються рани землі рідної з виконанням його Заповіту: «Борітеся – поборете!» і переможно воссіяє Нова Зоря України. Слава Україні і слава її Героям!
Іван Чиж
