Трансдисциплінарні підходи до підготовки магістрів освітньо-професійної програми «Соціально-психологічна реабілітація»: можливості співпраці кафедр НУБіП при набутті компетенцій з іпо-, апі- та природотерапії
Сьогодні все по справжньому цікаве і сучасне, все що може дати початок творчому імпульсу, народжується на перехресті альтернативних думок, в процесі інтеграції різних галузей та в єднанні різних досвідів фахівців. Це актуально і для підготовки магістрів, які здобувають освіту в НУБіП України за освітньо-професійною програмою «Соціально-психологічна реабілітація».
Власне сама ідея реабілітації як відновлення клієнта – будь то дитина з інвалідністю, чи ветеран АТО, чи клієнт, який має хронічні захворювання, чи особа, яка відновлюються після гострих хвороб і станів (інсульту, інфаркту міокарду, травми), чи онкохворі, чи люди похилого віку, яким потрібно утримати якість життя на належному рівні – народилась на перехресті різних наук – медицини, фізіотерапії, ерготерапії, психології, соціальних наук.
Згідно з ВООЗ, реабілітація є процесом, спрямованим на надання всебічної допомоги хворим й особам з інвалідністю для досягнення ними максимально можливої при даному захворюванні фізичної, психічної, професійної, соціальної та економічної повноцінності. Наведене визначення відбиває комплексний характер реабілітації, її складові, що, по суті, дає підставу говорити про види реабілітації. Таким чином, реабілітацію слід розглядати як складну соціально-медичну проблему, яка має декілька аспектів: медичний (у тому числі психологічний), професійний (трудовий) і соціально-економічний.
Вважається, що реабілітаційний напрям у медицині почав розвиватися нещодавно, з кінця 60-х років XX ст. Проте виокремлення медичної реабілітації в самостійну науку зовсім не означає втрату її зв’язків з іншими науками. Навпаки. Сьогодні йдеться не тільки про міждисциплінарний, а й полідисциплінарний підхід до вивчення наук. Фахівці стверджують, що втілення трансдисциплінарного підходу до сучасних знань вимагатиме в найближчому майбутньому створення таких навчальних планів і освітніх програм, де відсутні назви окремих навчальних дисциплін, а є тільки перелік компетентностей фахівця.
Кафедра соціальної роботи та реабілітації НУБіП України, плануючи стратегію підготовки магістрів, в яких, безперечно, бачить майбутню фахову і наукову еліту нації, робить ставку на інтегральні підходи; має вже напрацьовані схеми співпраці з іншими кафедрами НУБіП та активно поглиблює і розширює такі можливості. Адже в центрі всесвіту як гаранта програми, так і фахівців, запрошених для викладання на магістерській програмі, стоїть студент з усіма його зростаючими освітніми запитами, про якість, цікавість і неординарність задоволення яких має подбати випускова кафедра.
Однією з компетенцій, які набувають майбутні магістри, навчаючись за ОПП «Соціально-психологічна реабілітація», є підтримка рівня здоров’я людей, а також його відновлення в осіб, які мають функціональні порушення і передхворобливі розлади; відновлення фізичного і психологічного статусу клієнтів, що втратили ці здібності внаслідок захворювання або травми; вміння впливати на знижені резервні регуляторні можливості організму.
У світовій практиці в реалізації цих завдань поряд з традиційними впливами (апаратна фізіотерапія, кінезотерапія (лікувальна гімнастика і фізкультура, механотерапія та фізичні тренування), компліментарною терапією (рефлексо-, фіто-, дієтотерапія, мануальна терапія, гомеопатія) все помітніше місце відводиться й таким методикам альтернативної медицини, як природотерапія та анімалотерапія (зокрема такі її різновиди як апітерапія та іпотерапрія).
Анімалотерапія (від латинського «animal» – тварина) – використання біоенергетики тварин у відновленні здоров'я за допомогою спілкування з ними.
Даний вид терапії має також психотерапевтичну допомогу, дозволяє не тільки лікувати, але і профілактувати серйозні захворювання. Використовуються також і звуки тварин. Про лікування за допомогою тварин знали навіть печерні люди. У якості самостійного методу анімалотерапія стала популярною з другої половини ХХ століття. Початок цьому поклав американський дитячий психіатр Борис Левінсон. У 1962 році він став використовувати свою собаку в терапевтичних сесіях.
В даний час анімалотерапія отримала визнання в усіх розвинених країнах. Скрізь існують спеціальні інститути, які займаються вивченням впливу тварин на людей. Активно проводяться міжнародні конференції та семінари, присвячені методикам лікування за допомогою тварин.
В Америці, Британіі, Франції та Канаді були створені організації, які за допомогою анімалотерапії надають допомогу людям з фізичними або психічними проблемами. У програмах анімалотерапії беруть участь медики, соціальні працівники та психологи.
Залежно від того, які тварини використовуються, анімалотерапія підрозділяється на окремі види.
Прикладом конструктивної співпраці кафедри соціальної роботи з іншими структурними підрозділами НУБіП є використання в освітньому процесі магістрів потенціалу кафедри конярства і бджільництва факультету тваринництва та водних біоресурсів (завідувач – д.с.-г. наук, професор, академік Академії наук вищої освіти України Микола Повозніков).
Апітерапія – медичне використання бджолиних продуктів, зокрема, меду, перги, воску, прополісу, маточного молочка («королівського желе») та бджолиної отрути – бере свій початок з Древнього Єгипту, Греції та Китаю. Згадки є в Ведах, Біблії та Корані. Сьогодні ведеться активна наукова діяльність за різноманітними напрямами апітерапії, і навіть триває клінічна апробація методів у клініках та галузевих науково-дослідних центрах, що є також підтвердженням перспективності цього напряму.
Хіба не гріх при вивченні лікувальних і відновних можливостей апітерапії не скористатися такою оздоровчої «курортною зоною» як пасіка у себе під боком! Навчальна лабораторія «Голосіївська навчально-дослідна пасіка» є однією з найдавніших сторінок історії НУБіП, яка скоро перетне 100-річний рубіж свого існування. У 1961 р. Голосіївській дослідній пасіці надано статус навчально-дослідної лабораторії.
Поділитись нашим колегам є чим, адже співробітники кафедри були запрошені до Міжнародної програми «Агробіорізноманіття для покращення харчування, здоров’я та якості життя», в контексті якої ними проведено низку спільних досліджень з вченими Словакії, Чехії, Сербії, Німеччини. Крім того, співробітники кафедри зацікавили студентів дослідженнями, представленими на міжнародній науково-практичній конференції «Біологічно активні продукти бджільництва: актуальні питання одержання, переробки, використання».
Результати цих досліджень оприлюднені на Міжнародних конференціях і опубліковані в наукових журналах і збірниках праць, окремі з яких входять до наукометричних баз Scopus, Agris.
Почастувавши студентів і викладачів власною продукцією – цілющим медом, Микола Повозніков розповів про особливості життєдіяльності бджолиної сім’ї впродовж року, методи утримання і розведення бджіл, медоносні рослини, продемонстрував вулики і пасічницьке обладнання, ознайомив з технологіями виробництва продукції бджільництва. Зацікавила студентів і розповідь про технології переробки воскової сировини; технології виробництва меду, пилку, маточного молочка, перги, прополісу, бджолиної отрути, гомогенату трутневих личинок на пасіках; дослідження якості продукції бджільництва на відповідність стандартам.
Практичні заняття проходять у лабораторії, яка забезпечена необхідним обладнанням – мікроскопами, електрифікованими стендами, гербаріями медоносних рослин, які вирощують на колекційних ділянках. Магістри з задоволенням ознайомились з рослинами-медоносами, лікувальними особливостями меду, отриманого з різних рослин. Слід зазначити, що тут намітилось поле спільної дослідницької діяльності кафедр, яке може втілитись в тематику майбутніх магістерських і аспірантських досліджень. При написанні дипломних робіт студенти мають можливість користуватись багаторічними зібраннями періодичних видань з бджільництва.
Розміщення пасіки дає можливість студентам в активний період сезону проводити заняття безпосередньо біля вуликів. Перебування на пасіці є цілющим саме по собі. Повітря насичене корисними фітонцидами, ароматами меду, квітів, пилку, перги та воску – все це позитивно впливає на нервову, травну, серцево-судинну системи, лікує алергічні захворювання та захворювання дихальних шляхів.
Інтерес магістрів з соціально-психологічної реабілітації викликав збудований на пасіці апібудиночок для оздоровлення організму. Адже багато хто з них вже мав уявлення про відновний сон на вуликах та «бджолині піраміди» як унікальне поєднання природи, заспокійливих звуків та ароматів пасіки. Стрес, депресія, проблеми з тиском, знижений імунітет, серцево-судинні захворювання – це далеко не повний перелік порушень у роботі організму людини, упоратися з якими допомагає апітерапія – лікування хвороб живими бджолами та бджолопродуктами.
Скориставшись гостинним запрошенням господаря кафедри конярства та бджільництва завітати по черзі до апібудиночка, аби відчути його атмосферу, магістри від викладачів кафедри соціальної роботи та реабілітації дізнались про цілий ряд факторів такої терапії: зокрема, про те, що бджолина сім’я в вулику впливає на людину своїм біополем, зцілюючи організм на всіх рівнях; про те, що мікровібрації у вулику, які створюють бджоли своїми крильцями та тільцем, є особливим лікувальним вібромасажем для людини, ефект від якого посилюється монотонним заспокійливим гудінням; та про лікувальний ефект самого повітря в будиночку, насиченого мікрочасточками пилку, нектару та фітонцидів – монозапахів та складних квіткових сполук. Ці фітовітаміни насичують кров та покращують роботу серця. Як результат, у людей, які зважились на таке нетрадиційне відновлення свого організму, відбувається заспокоєння нервової системи, підвищення працездатності, покращення психічного та емоційного стану, нормалізація кров’яного тиску, відновлення еластичності судин, зняття болі в спині та м’язах, стимуляція роботи суглобів, якісний здоровий сон.
Лікуватися бджолиними укусами люди почали вже давно. У папірусах стародавнього Єгипту, створених кілька тисячоліть тому, описані вражаючі лікувальні властивості бджолиної отрути. Бджолина отрута в невеликих дозах виробляє збудливий ефект, а у великих дозах – заспокоює. Ефективно допомагає при болях різного походження, має протисудомний ефект, сприяє покращенню настрою, пам'яті, лікує безсоння. Вона знижує набряк головного мозку, посилює мозковий кровоток. За допомогою бджолиної отрути можна знизити алкогольну і нікотинову залежність. Застосовують її й при лікуванні остеохондрозів, невритів, невропатії, заїкання, треморі кінцівок, тиків, мігрені. Допомагає при ДЦП, наслідках інсультів, грижах дисків хребта, депресії, фобії, істерії. Використовують бджолину отруту при лікуванні розсіяного склерозу, паркінсонізму, парезів, паралічів і поліомієліту.
Апітерапія дозволяє розширювати судини і знижувати артеріальний тиск. Вона сприяє поліпшенню роботи серця; зменшує рівень шкідливого холестерину; сприяє розширенню бронхів і розрідженню мокротиння; показує відмінні результати в лікуванні хронічних бронхітів, бронхіальної астми, наслідків плевритів, пневмосклерозу.
Бджолина отрута стимулює перистальтику шлункового і кишкового тракту, роботу печінки, підвищує кількість травних ферментів, застосовується при лікуванні виразкової хвороби шлунка, покращує роботу щитовидної залози та статевих залоз, сприяє зниженню рівня цукру в крові. Звісно, що як і будь-який інший метод, апітерапія має протипоказання, про що було наголошено студентам.
Магістри випробували на собі, наскільки зручно лежати на бджолиних вуликах, спробували розслабитись і відчути під собою приємне дрижання від бджолиного гулу. Хоч вдалося полежати недовго, але якось заспокоїлись. Як варіант розвитку «індустрії реабілітації бджолами» жартома запропонували, окрім здорового відпочинку в апібудиночку, проводити в комплексі ще й чаювання на травах з печивом із медом. Той, хто випробував на собі цей невигадливий метод, залишився задоволений результатом. Єдине, що трохи засмутило сучасну молодь, це необхідність при вході до апібудиночку повністю вимкнути GSM-зв'язок та функцію Wi-Fi на мобільних телефонах, смартфонах, планшетах та інших портативних пристроях.
Бджоли дарують нам ще одну цілющу процедуру, це – спостереження за їх життям. Це ніщо інше, як безкоштовний і ефективний сеанс психотерапії – сеанс психічного впливу обстановкою пасіки для відпочинку і перемикання уваги.
Навчання в НУБіП надає студентам унікальну можливість ознайомитись з навчально-науково-виробничою лабораторією конярства НУБіП України, заснованою в 1967 році. Тут утримується біля 20 голів коней різних порід – арабська, чистокровна та українська верхові, орловський та російський рисаки, торійська, латвійська, ютландська та шетлендські поні. Лабораторія займається розведенням, селекцією та реалізацією шетлендських поні. Усе це студенти, які здобувають освіту за ОПП «Соціальна-психологічна реабілітація», мали можливість і почути і поспостерігати. Проте не тільки задля екскурсійного інтересу, але й з метою засвоєння компетентностей з іпотерапії.
Іпотерапія (hippos – кінь, терапія – лікування) – це вид фізіотерапії, за допомогою якого лікують людей з різними захворюваннями. В літературі трапляється ще й термін райдтерапія (від англ. write – верхова їзда), що також означає лікування верховою їздою. Лікувальний ефект при цьому зумовлений дією двох чинників – психогенного й біомеханічного. Комплексна дія їх на організм сприяє поліпшенню функціонування всіх його органів, тканин і систем.
Іпотерапія – це спілкування з кіньми і верхова їзда, а ще це ефективна лікувальна фізкультура, що застосовується при порушеннях опорно-рухового апарату, черепно-мозкових травмах, атеросклерозі, поліомієліті, емоційних розладах, бронхо-легеневих та шлунково-кишкових хворобах, простатиті, ско-ліозі і розумовій відсталості.
Хоча про користь верхової їзди говорив ще Аристотель, проте тільки близько 40 років тому почали вивчати її вплив на стан здоров’я людей, лікування нею деяких хвороб хребта, серцево-судинної і нервової систем, реабілітації хворих на дитячий церебральний параліч, аутизм та ін.
Розпочавшись в країнах Скандинавії, а згодом у Німеччині, Франції, Нідерландах, Швейцарії, Грузії, Великій Британії, Польщі, США набуває поширення лікування й реабілітація осіб з інвалідністю кінною верховою їздою.
Німеччина стала однією з провідних країн, що розпочала вдосконалення організації й ефективне застосування райдтерапії. Німецькі спеціалісти розробили чіткі вимоги до конярів і коней, яких використовують із зазначеною метою. Значного розвитку іпотерапія набула у Великій Британії. Найбільший досвід був набутий щодо реабілітації осіб з діагнозом церебрального паралічу, сліпих, осіб з важкою і середньою формами інтелектуальної недостатності, хворих на аутизм, на розсіяний склероз та інші захворювання. Для лікувальної їзди використовують коней, поні й віслюків.
В Україні лікувальна верхова їзда розвивається у містах: Києві (на території Національного виставкового центру діє благодійний фонд Олени Петрусевич (16 коней); Сумах, Львові, Одесі, Трускавці та інших містах. Найближчими роками іпотерапія в Україні розвиватиметься значно більшими темпами, оскільки медико-соціальні обставини спонукають до цього. Багато дітей і дорослих можна лікувати верховою їздою, значно поліпшити їхнє здоров’я, зменшити або й повністю припинити страждання.
Під час рухів верхи до активної роботи залучаються всі групи м’язів, зв’язок, активується нейрогуморальна діяльність. Активна діяльність організму відбувається рефлекторно, оскільки, сидячи на коні, пацієнт інстинктивно прагне зберегти рівновагу, щоб уникнути падіння. Саме в такий спосіб залучаються до активної роботи як здорові, так і уражені м’язи.
Загалом верхова їзда посилює кровообіг в усьому організмі, поліпшує забезпечення мозку кров’ю. Однією із найцінніших якостей іпотерапії є невимушена імітація пацієнтом-вершником рухів людини, яка пересувається нормальним кроком. Під час верхової їзди у вершника функціонують практично всі групи м’язів.
При лікуванні різних хвороб співвідношення різних чинників неоднакове. Так, при лікуванні неврозів, дитячого церебрального паралічу, раннього дитячого аутизму, при розумовій відсталості основним є психогенний чинник, а при лікуванні хворих на сколіоз, остеохондроз хребта, з порушеннями постави, з постінфарктними ускладненнями – біомеханічний.
Соціальними наслідками іпотерапії є поліпшення комунікативних функцій, підвищення рівня самооцінювання й оцінювання людини з інвалідністю оточенням, яке усвідомлює, що особи з вадами розвитку такі самі люди, як і всі, що вони вміють те, чого іноді не вміють здорові люди. Так людина з обмеженими можливостями інтегрується в суспільство, у неї розвиваються трудові навички з догляду, наприклад за тваринами, або інші усвідомлені дії.
Магістри ознайомились з режимом та раціоном годування коней, з особливостями їх утримання в лабораторії конярства НУБіП, зі спорядженням для керування конем. Особлива увага студентів була акцентована на питаннях безпеки вершника та оточуючих людей, правильність рухів коня, гармонізацію рухів коня і вершника під час лікувальної їзди. Багато в чому це залежить від вибору та підготовки коня. Іпотерапію, як відомо, проводять з людьми, у яких є вади рухового апарату, нервової системи чи певних органів. Тому вимоги до використання коней для іпотерапії інші, ніж до звичайних робочих, спортивних чи прогулянкових коней. Майбутні магістри мали змогу поспостерігати за рухами коней, вивчити їх поведінку в деннику чи стійлі, звернути увагу на норов, доторкнутися долонею до них, пригостити ласощами з розкритої долоні і врахувати їхні дії. Особливий захват викликали шетлендські поні, середня висота яких 100 см.
Студенти з’ясували, що добираючи коней для іпотерапії, слід врахувати їх вік та породну належність, хоча ці ознаки і не є вирішальними. В кожній породі є коні великі й дрібніші, зі спокійним і збудливим темпераментом, довірливі й слухняні, злі й нестримні, з різним інтелектуальним потенціалом. Хоч ідеального коня за всіма ознаками знайти неможливо, проте слід докласти зусиль до того, щоб придбати тварину з максимальною кількістю позитивних оцінок.
Викликала зацікавлення студентів й демонстрація кроків коня при іпотерапії. У лікувальній верховій їзді коні рухаються переважно кроком найповільніший алюр. Залежно від стану хворого можуть бути застосовані й більш швидкі алюри – рись, інохідь і навіть галоп. На рисистому алюрі можуть їздити лише хворі, здатні самостійно керувати конем, триматися на ньому, підніматися на стременах та опускатися в сідло у такт опори кінцівок коня об землю.
Поцікавились відвідувачі лабораторії і голосовими командами коневі під час занять із хворими дітьми. У них викликав подив той факт, що за даними спостережень і наукових досліджень, пацієнти-інваліди негативно впливають на стан центральної нервової системи терапевтичних коней. Відомо, що постійна робота з немічними хворими втомлює коней, робить їх нервовими і збудливими. Тому після реабілітації пацієнтів коні самі потребують реабілітації та відпочинку десь на левадах з можливістю робити рухи на вільних алюрах, які сприяють нормалізації дихання та знімають психологічну втому.
Також у студентів було зруйновано стереотип, що іпотерапію використовують тільки для лікування людей з різними хворобами опорно-рухового апарату. Насправді, це сучасний метод відновлення для цілком здорових пацієнтів, тривалий час зайнятих напруженою роботою з машинами та апаратами – водіїв вантажних автомобілів міжнародних рейсів, операторів комп’ютерних систем і центрів, диспетчерів великих аеропортів та ін.
Під час таких відвідувань лабораторії бджільництва і конярства НУБіП України студентам пропонується обговорити кейси щодо втілення основних принципів медичної реабілітації, наприклад, «Комплексність застосування засобів відновлення (кооперація праці фахівців різного профілю у вирішенні задач медичної реабілітації)»; «Індивідуалізація програм реабілітації залежно від причин, стану, віку, статі клієнта»; «Етапність реабілітації»; «Поєднання загальної і спеціальної дій»; «Використання методів контролю адекватності навантажень та ефективності реабілітації» тощо.
Кілька слів про можливості корекції здоров’я (як свого, так і здоров’я майбутніх клієнтів) засобами природотерапії. Адже говорити сьогодні про біологічне і душевне здоров'я людини можна тільки в рамках екологічних понять.
Дослідники стверджують, що чим більше ми стаємо «цивілізованими», тим частіше фіксуються випадки душевних і інших захворювань. З’явилися поняття хронічних захворювань або постійного нездоров’я, хронічної втоми, імунодефіциту і т.п. Цими питаннями задається екотерапія (природотерапія) – порівняно новий напрям в оздоровленні та лікуванні людини.
Теодор Розак, який вважається винахідником цього поняття, в своїй книзі 1992 року «Голос землі» (The Voice of the Earth) наводить свій синонімічний ряд терміну екотерапія: психоекологія (екопсихологія); психологія навколишнього середовища; світова терапія; зелена терапія; екологія людини землецентрована терапія; відродження землі; терапія, ґрунтована на природі; лісова терапія. За іншими джерелами термін екотерапія (або, як її ще називають, зелена терапія, природна терапія, терапія Землі) був введений в ужиток Говардом Клайнбеллом у 1996 році.
Ситуація з COVID-19, коли людство чи не вперше за своє існування вчилося жити і працювати, не виходячи з дому, індивідуально, самотньо, поза соціумом, надала цим напрямкам самовідновлення ще більшої актуальності.
Природотерапія або екотерапія є унікальним засобом зміцнення і відновлення здоров'я за допомогою факторів і об'єктів природи (вода, повітря, сонце, холод, запахи, шум лісу тощо). Багато дослідників і практикуючі лікарі стверджують, що відпочинок серед природи, щоденні прогулянки і вбирання всіма фібрами душі її звуків, кольорів, пахощів зміцнює імунну систему, має відновлювальний ефект, покращує настрій, знижує дратівливість, допомагає в подоланні стресових і депресивних станів. Ну а коли людина виконує на природі фізичні вправи, це загалом, матиме найбільший ефект.
Це методика, що дозволяє відновлювати відносини з собою, іншими людьми і навколишнім світом в активному усвідомленому спілкуванні з при-родою. Коли ми попросили магістрів відповісти на питання, чим для них є спілкування з природою, почули таке: «Чим може допомогти природа? Ні, не пікніком з шашликами… Спробуйте присвятити кілька годин тільки собі і прогулятися на самоті в лісі. Помацати кору дерев, відчути аромат квітів, почути шелест листя і спів птахів. Сконцентруватися на власних відчуттях. Навіщо? Щоб відчути себе живим… Щоб зрозуміти, що таке відчувати, а не думати. Щоб згадати про те, що як прекрасно чути, бачити, відчувати. Щоб нарешті зрозуміти що світ є не тільки зовні, але і всередині нас».
І як тут не згадати легендарну Ліну Костенко:
«Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
………………..
Малі озерця блискають незлісно,
колише хмара втомлені громи.
Поїдемо поговорити з лісом,
а вже тоді я можу і з людьми».
«Відчути себе живим і повним сил людина може тільки на природі» відзначають учені з Університету Рочестера, штат Нью-Йорк. «Природа – паливо для душі, – пише професор психології Річард Райан. – В обідню перерву ми ходимо на чашку кави, але дослідження показують, що найкращий спосіб зняти напругу – зв'язок із природою».
«Рецепти природи» діють ефективно і у випадках зі складними медичними показаннями – ожиріння, гіпертонія, діабет, лікування раку. Застосовуються засоби екотерапії і під час післяопераційного відновного лікування.
Для того, щоб збільшити фізичні навантаження з метою врегулювання ваги і кількості цукру в крові, а також відірвати дітей (і їх батьків) від телевізора, комп'ютера, автомобіля, сім’я в повному складі повинна періодично відправлятися за місто або в паркову зону і здійснювати звичайні піші прогулянки. В національному природному парку «Голосіївський» з’явились інтерактивні екостежки, які покликані поширювати в доступній формі знання про природу та залучати жителів міста до прогулянок на свіжому повітрі.
Позитивний вплив на здоров’я від проживання поблизу зеленої зони всім добре відомий. На думку авторів деяких досліджень, більший ефект надає «поєднання блакитного і зеленого», тобто прогулянки в парку або лісі, де є озеро, струмок або річка. Усі ці переваги студенти і викладачі НУБіП мають! Розташування навчальних корпусів університету на території Національного природного парку «Голосіївський» – єдиного в Україні та одного з кількох у світі національних парків, розташованих в межах мегаполісів; наявність власного ботанічного саду – усе це в повному розпорядженні відвідувачів. Крім того, в університеті працює ще й навчально-науковий інститут неперервної освіти і туризму.
Відповідаючи на сучасні запити – соціальні, освітні, виховні, педагогічні, культурні, мотиваційні – у жовтні 2020 року під головуванням Станіслава Ніколаєнка відбулася нарада щодо організації екскурсій територією та цікавими, унікальними об’єктами НУБіП України. У проекті – шість маршрутів та локацій, серед яких є ботанічний сад та лабораторія бджільництва і конярства, оглядова екскурсія територією університету, Боярська лісова дослідна станція, де ростуть вікові сосни, функціонує лабораторія біотехнологій, і остання – контактний зоопарк. Заплановано при кафедрі туризму створити госпрозрахунковий підрозділ «Екскурсії НУБіП» та прорахувати різні варіанти екскурсій – з супроводженням та без, для різних вікових та соціальних груп.
Парки та інші зелені зони, що перебувають у межах досяжності і відкриті для відвідування, сприяють підвищенню фізичної активності, психологічної релаксації і соціальної згуртованості. Усім разом треба ставляться до парку як до оазису здоров'я, місця, яке не тільки прикрашає місто, але і дозволяє людям жити в стилі «Wellness» (від англ. be well – «гарне самопочуття» або «благополуччя», коли людина підтримує себе в здоровому, гармонійному та позитивному стані).
Розташування навчальних корпусів НУБіП на території Національного природного парку «Голосіївський»; наявність власного ботанічного саду; власне профіль університету, який спеціалізується на проблемах біоресурсів і природокористування і має розвинуту матеріально-технічну та наукову бази для підготовки фахівців; різнобічність освітніх програм, за якими готують у закладі; можливість співпрацювати з іншими структурними підрозділами, зокрема з кафедрою конярства і бджільництва факультету тваринництва та водних біоресурсів, кафедрою психології гуманітарно-педагогічного факультету, кафедрою ботаніки, дендрології та лісової селекції, кафедрою рослинництва агробіологічного факультету, НДІ фітомедицини, біотехнологій та екології, НДІ лісового і садово-паркового господарства, ННІ неперервної освіти і туризму, створює багатовекторний освітній простір та міцну платформу для підготовки магістрів з соціально-психологічної реабілітації.
Дослухаючись до думки здобувачів освіти шляхом різного роду опитувань, кафедра соціальної роботи та реабілітації планує в перспективі розширити масштаби своєї співпраці з лікувально-профілактичними, реабілітаційними і спортивними закладами, закладами естетичної медицини для професійного набуття майбутніми магістрами навичок з медичної та фізичної реабілітації клієнтів. Зокрема, майбутніх магістрів цікавить практичне втілення методик лікувальної фізкультури (кінезотерапії); масажу (гігієнічного, спортивного, лікувального, косметичного, апаратного); мануальної терапії; апаратної фізіотерапії; психорегулюючих технологій (аутогенне тренування, м’язова релаксація).
Під час візиту на кафедру бджільництва і конярства її завідувач Микола Повозніков спитав у магістрів, з чим у них асоціюється бджолина сім’я, наголосивши при цьому, що тільки люди і бджоли мають сім’ї, решта представників тваринного світу – щось інше – стадо, отару, табун, прайд тощо. Однією з версій була така: «Бджолина сім’я – це насамперед колективний розум». Ця думка наштовхнула на міркування про те, що ми маємо вчитись мудрості природи і поєднувати напрацювання кафедр на користь якості випускника НУБіП. Адже саме він є інтелектуальним продуктом і брендом університету і, дійсно, першочерговою справою нашого сімейного, колективного розуму і спільних зусиль.
Олена Варава,
старший викладач кафедри
соціальної роботи та реабілітації
