Із «Колосом» у серці
Якби скласти усі ті години праці, що її вкладають у кожен танець, кожну пісню колосисти, можна було б збудувати новий світ. 60 років спогадів сотень учасників навряд чи помістились би у найбільшій хмарі. Якщо зібрати усю ту любов, з якою вони співають і танцють, можна наповнити нею океан. Якщо всі колосисти всіх поколінь візьмуться за руки, точно можна обійняти пів України.
(випускниця народного ансамблю пісні і танцю «Колос»
Марія Бровінська)
Це дійство варто було і побачити, і почути. Воно відбувається у стінах нашого університету вже майже 40 років – у першу суботу грудня випускники хорової і балетної групи народного ансамблю пісні і танцю «Колос» сходяться, з'їжджаються, злітаються до своєї alma-mater, щоб знову поринути у найсолодші літа життя – літа студентства, літа, які подарували їм не лише можливість стати висококваліфікованим фахівцем, а й радість творчості. А ще – постійне відчуття плеча надійних друзів, підтримки і у хвилини веселощів, і у важкі хвилини смутку. І ще – велику дружну сім'ю. Власне, сім'єю це також не назвеш, адже у «Колосі» сьогодні десятки сімей, які люблять і розвивають українську культуру, підтримують і примножують добрі традиції «Колоса», як от сім'я Юхимчуків: із нинішньою старостою балетної групи Наталкою на зустріч приїхали ще три «колосисти»-ветерани – мама, батько і старший брат. Із сяючими молодістю очима батько Ігор згадував, як, йдучи із заняття у спортивній секції, помітив красуню, за якою поспішив у третій корпус, де вона займалася у «Колосі», а вже через кілька тижнів сам став солістом балетної групи.
І таких історій у «Колоса» безліч. Тому в цей день десятки разів перекручується плівка часу, сотні – ллються щирість, щастя і теплота, тисячі – сяють посмішки і розкриваються обійми. А за кілька місяців до цього Генеральний (так назвали його самі випускники) староста ансамблю Сергій Петрович Гречаний (його дружина, донька і син – також «колосисти») нагадує своїм друзям: перша субота грудня не за горами! І саме його копіткою працею живе традиція, яка цьогоріч зібрала в актовій залі навчального корпусу № 3 понад 300 друзів, серед яких найстаршими виявилися випускники балетної групи 1963 року!
До зустрічі старанно готувалися і учасники діючого складу народного ансамблю пісні танцю «Колос», адже, як зазначали вони, публіка в залі буде дуже вимогливою, бо сама знає кожну партію, тож помітить будь-які огріхи. Ви можете не повірити, але це насправді так: не було жодного музичного твору, який виконувала хорова група, який би зал не підхоплював і не підтримував, а дехто із випускників наважився вийти на сцену і згадати, як був (чи була) солістом хору. А випускники балетної групи самі показали майстер-клас, згадавши, як танцювали «Гопак» чи «Полюбили ми утрьох гарну молодицю».
Наша молодь не підвела славу «Колоса»: від «Їхав козак з гори та в байрак» до «Розпрягайте, хлопці, коней», від «Польки-в'юнки» до «Циганського» юнаки та дівчата викладалися на повну, а особливо старалися ті, хто в діючому складі «Колоса » був востаннє, – випускники балетної групи Володимир Бірченко та Анастасія Міщук і випускники хорової групи Ярослава Лемеш, Алла Миронюк, Тетяна Янчинецька, Аліна Глущенко, Ліана Кузнецова, Олександр Пестов, Андрій Оліфіренко, Олександр Ситник.
«Важко уявити колектив без цих незмінних учасників, та ми сподіваємося, що випуск з університету – не причина не приходити в улюблений колектив, не допомагати йому словом і ділом, як це постійно роблять усі випускники, за що їм велика подяка», – сказав керівник хорової групи старший викладач кафедри культурології Володимир Якимчук. «Колектив завжди чекає вас, бо любить і не вважає чужими», – додала керівник балетної групи старший викладач кафедри культурології Ольга Сауріна.
За всією радістю події колосівська родина не забула про того, кого багато хто вважає своїм другим батьком, – Станіслава Андрійовича Семеновського, чиє ім'я тепер носить «Колос». Для багатьох зустріч почалася не в університеті, а на могилі Станіслава Андрійовича, а на зустрічі прозвучала зворушлива поезія Сергія Гречаного, написана на честь улюбленого керівника після його смерті.
І ця ж колосівська родина оголосила благодійну акцію «Допоможи Софії перемогти рак» – збір коштів на лікування учасниці «Колоса» Софії Ковалець (Дудник). Дівчині лише 23, вже більше року вона змагається з тяжкою хворобою, після кількох хіміотерапій пухлина перестала прогресувати, проте організм Софійки дав збій, вона не може пересуватися самостійно, їй потрібне нейрохірургічне втручання…
Як і щороку, гучне «Реве та стогне Дніпр широкий» завершило зустріч в актовій залі. А в цей час в одному куточку у залі зібралася малеча років 4-5. Діти слухали, як співають батьки, і я переконана: через десяток років кожен з них скаже так, як сьогодні говорив студент факультету інформаційних технологій Влад Харченко: «Іншої дороги, як в «Колос», мені не було. Порахувати важко, скільки років поспіль разом з батьками я їздив на зустріч випускників «Колоса», тому коли вступив у НУБіП, весь репертуар мені був знайомий. Я тут і горджусь цим!».
Ірина Майданюк,
завідувач кафедри культурології
