Подорож в юність: зустріч випускників агрофаку через 40 років
Фото з цієї події вам скажуть набагато більше, ніж слова тексту. Цього травневого дня під блакитно-білим старовинним навчальним корпусом НУБіП у стилі козацького бароко з модерновими вікнами й ліпниною на фасаді в оазі великого Голосіївського парку було дуже гамірно. І навіть слізно. Зустрічалися випускники агрономічного факультету УСГА 1986 року.
Зустріч колишніх однокурсників — це завжди подія, зустріч через 40 років — подія майже грандіозна. Тим паче в такій кількості — зі ста випускників у важкі часи на зустріч прибула практично половина курсу. До того ж дехто приїхав із прикордоння Сумщини й Чернігівщини, де відбуваються постійні обстріли… Здавалося б, такі поїздки не на часі, та й вік і стан здоров’я, погодьтеся, вже далеко не ті, що в юності. Однак студентська дружба тих поколінь, котрі не знали інтернету, фейсбуку, тіктоку й інших соціальних мережевих іграшок, — неймовірна штука! Тож хто відчував товариське плече в аудиторіях, гуртожитку, на стадіоні, в туристичних походах або поїздках на практику, той мав нестримне й щире бажання знову зустрітися. Емоції зашкалювали! Когось впізнавали легко, когось — за підказки друзів, роки — не журавлі, з вирію не повертаються. Однак уже через пів години всі ставали такими, як знали колись одне одного.
Рідний агрономічний корпус гостинно розчинив двері й ми піднялися такими пізнаваними сходами. В лекційній аудиторії на нас чекав декан факультету Володимир ЗАВГОРОДНІЙ, котрий захопливо розповів про сьогодення НУБіП і факультету, зміни й особливості в навчальному процесі, події, якими живе головний навчальний заклад аграріїв усіх часів, і чим відрізняються студенти нинішні від нас тодішніх. Було приємно побачити й почути Миколу Павловича КОСОЛАПА, доцента кафедри землеробства та гербології, який свого часу ще зовсім юним асистентом зустрічався з нашим курсом.
А далі було найвеселіше: як у будь-якій родині кожен стисло звітував за пройдений шлях, дітей-онуків, і згадував найпам’ятнішу студентську історію. Це не перша зустріч курсу, однак щоразу всі дізнавалися про все нові й нові історії з життя в цих стінах. Разом з усією аудиторією сміявся з наших витівок і декан факультету.
П’ять років юності пролетіли в одну мить. Однак їх цінність ми зрозуміли пізніше. Так само й цінність теоретичних знань, набутих у цих стінах, усвідомили теж лише згодом. У перші роки майже всі (97 зі 100) працювали в полі, на курсі виріс не один десяток керівників господарств, головних фахівців і лінійних агрономів — тобто тих, що біля колоска. Згодом частина перейшла в сфери управління, великий і малий бізнеси, структури та сфери навколо агровиробництва, науки й педагогічної справи. Є серед нас ветерани митниці, пожежної справи, енергетики, двоє стали священниками, один із них — військовим капеланом. Маємо кількох заслужених працівників сільського господарства, кандидатів сільськогосподарських наук, а також професора, доктора сільськогосподарських наук, члена-кореспондента академії наук, володаря Державної премії в галузі науки і техніки, а також премії імені Льва Симиренка (Д. Б. РАХМЕТОВ). Один став професійним журналістом. Ось у таку широку палітру професій і галузей дав нам потужний старт рідний факультет! А дехто й досі продовжує трудитися в полі, зауважимо: успішно! І таких 18 відсотків.
Цього травневого дня ми знову почувалися юними. Як тоді, 45 років тому, коли отримували свої студентські квитки на майданчику біля символічного Вічного вогню. Жоден найбільший фантаст не міг передбачити, що в майбутньому ми зустрічатимемося під час нової страхітливої війни за право бути вільними й працювати на нашій землі. За вікнами цвіли каштани, ось-ось почнеться літо. І на певний час ми відчули присмак того щемливого життя, коли тривожили нездані заліки, контрольні, курсові й іспити, питання, де взяти час, аби всюди встигнути, все здати й захистити.
Дякуємо долі за те, що вчилися в цих стінах, дякуємо викладачам нинішнього вже університету — тим, що вчили нас, і тим, що вчать нові покоління. Дякуємо однокурсникам за збережену дружбу, за щирість почуттів, емоційну зустріч. Бажаємо процвітання рідній alma mater і сподіваємося зустрітися знову.