В Українській Центральній Раді працювали випускники сільськогосподарського відділення КПІ

04 березня 1917 р. у Києві було створено Українську Центральну Раду — представницький орган українського національного руху, що став центром політичної консолідації суспільства та провідником ідей української державності. В умовах революційних змін саме Центральна Рада перебрала на себе відповідальність за формування засад автономії, а згодом і незалежності Української Народної Республіки. До її складу увійшли науковці, кооператори, педагоги, військові, представники інтелігенції та громадських організацій.

Серед цих діячів були й випускники сільськогосподарського відділення КПІ — осередку, з якого беруть свій початок традиції сучасного НУБіП України. Академічна аграрна школа формувала фахівців нового покоління — агрономів із ґрунтовною природничо-науковою та практичною підготовкою. Частина з них активно долучалася до громадсько-політичного життя. Саме тому важливо здійснити реконструкцію повного персонального складу студентів сільськогосподарського відділення, з’ясувати їхні професійні траєкторії, наукові та організаційні досягнення, а також визначити їхню роль у подіях Національно-визвольних змагань 1917–1921 років.

На момент створення Українська Центральна Рада об’єднувала близько 20–30 осіб — представників українських політичних і громадських кіл Києва. Упродовж 1917 р. загальна чисельність членів Ради зросла й у різні періоди сягала приблизно 800–820 осіб. Серед членів-засновників нам удалося виявити прізвища випускників сільськогосподарського відділення КПІ. Сьогодні про перших трьох.

КОВАЛЬ Володимир Дмитрович (02 лютого 1885 р., с. Кульчин Старокостянтинівського повіту Волинської губернії — 21 березня 1927 р., м. Прага, Чехія) — громадський діяч, науковець, аграрник. Походив із дворянської родини. Початкову фахову освіту здобув в Уманському училищі садівництва та землеробства, яке закінчив у 1908 році. Того ж року вступив на сільськогосподарське відділення КПІ, яке закінчив у 1912 р.

У 1912–1914 рр. працював інженером сільськогосподарських машин у Бюро сільськогосподарської техніки в Петрограді. Із 1915 р. — професор Київського політехнічного інституту та Київського комерційного інституту. Був членом Товариства західних земств. Активно долучався до розвитку українського кооперативного руху: виступав організатором сільськогосподарської кооперації та очолював Український кооперативний союз. У 1917 р. став одним із ініціаторів створення Українського технічно-аграрного товариства «Праця» та входив до складу його ради. Автор праці «Аграрна історія України».

19 березня 1917 року його було обрано головою фінансової комісії Президії Української Центральної Ради. До реорганізації Генерального секретаріату 15 червня 1917 року він очолював цей ключовий фінансовий орган вищого представницького органу революційної демократії України.

ПОГОРІЛКО Павло Ферапонтович (06 листопада 1869 р. – 1937 р.). Походив зі священицької родини містечка Чернівці Ямпільського повіту Подільської губернії. Першу освіту здобув Київській духовній академії, яку закінчив у 1894 р. З 1896 р. — у сані священника. У 1907 р. вступив на сільськогосподарське відділення КПІ (без вступних іспитів). Перебував у цьому статусі до 1914 р.

У квітні 1917 увійшов до складу Української Центральної Ради від духівництва Києва. Виконував доручення та голосував за резолюції Української партії соціалістів-революціонерів, хоча до складу фракції формально не входив. Обстоював необхідність українізації та демократизації церковного життя в Україні.

Архієпископ всієї України УАПЦ, член Української Центральної Ради від духівництва Києва. У 1927 р. залишив церковну діяльність і надалі займався викладанням української мови в Харкові. 31 жовтня 1933 р. був заарештований. 26 січня 1934 р. постановою Особливої наради при колегії ДПУ УСРР засуджений до трьох років заслання до Казахстану. Звільнено з-під варти, давши підписку — із зобов’язанням виїхати до місця заслання в Уральськ не пізніше 12 лютого 1934 р. Термін відбув. Реабілітований у 1989 р.

ВЕСЕЛОВСЬКИЙ Сергій Феофанович (14 січня 1880 р. с. Грицькове Кам’янецького повіту Подільської губернії. — 1944?). Походив зі священицької родини. Закінчив Подільську духовну семінарію в 1900 р. Навчався в Університеті св. Володимира. У 1907 р. вступив на сільськогосподарське відділення КПІ. Працював доцентом у КПІ. Входив до складу української громади, працював у термінологічній комісії інституту, яка активно працювала над розробленням української термінології.

Один із засновників Української Центральної ради, товариш голови, член Малої Ради. С. Веселовський ходив до складу Президії УЦР як писар та голова агітаційної комісії. На засіданнях Української Центральної Ради С. Веселовський виступав із різних питань, а саме: економічної політики Тимчасового уряду щодо України, скликання З’їзду поневолених народів Росії в Києві, обстрілу полку ім. Б. Хмельницького, участі українських делегатів у Демократичній нараді в Петрограді. У новому складі Генерального Секретаріату (серпень 1917 р.) кандидатуру С. Веселовського пропонували на посаду генерального секретаря праці, проте внаслідок неузгодження цього питання з професійними організаціями та за бажанням кандидата її було знято з голосування. У 1917 р. один із ініціаторів створення Українського технічно-аграрного товариства «Праця». У 1918 р. Генеральний консул Української Держави у Петрограді.

У 1920-х роках Сергій Феофанович працював професором Київського сільськогосподарського інституту, очолював кафедру економіки сільського господарства (1921–1929 рр). Дві його доньки теж навчалися в КСГІ. Професор С. ВЕСЕЛОВСЬКИЙ є одним із фундаторів КСГІ, оскільки він працював не лише завідувачем кафедри, а й деканом агрономічного факультету.

На жаль, його наукова та викладацька діяльність була зупинена на початку 1930-х рр. Арешт та вердикт щодо позбавлення волі терміном на 3 роки, відбування покарання у Білбалттабі ОДПУ на ст. Ведмежа Гора, реабілітований 17 жовтня 1989 р.

Викладачі та студенти Київського сільськогосподарського інституту в 1925 році.

Сергій Феофанович ВЕСЕЛОВСЬКИЙ сидить з паперами

Отже, встановлені факти діяльності випускників сільськогосподарського відділення КПІ у складі Української Центральної Ради засвідчують органічний зв’язок між аграрною освітою та процесами українського державотворення 1917–1921 років. Встановлені особи зробили помітний внесок у формування соціально-економічної й аграрної політики, поєднували фахову підготовку агрономів із активною громадянською позицією.

Їхня участь у роботі Української Центральної Ради підтверджує, що витоки традицій сучасного НУБіП України пов’язані не лише з розвитком аграрної науки, а й із становленням національної еліти, здатної брати відповідальність за державотворчі процеси.