Пам'яті Миколи МОМОТЕНКА!

Агроінженерна спільнота НУБіП України завжди шанувала і шанує своїх ветеранів. Нинішня нагода, навіть під час війни, є вшанування світлої пам'яті Миколи Петровича МОМОТЕНКА.

Його пам’ятають як багаторічного керівника «Укрсільгосптехніки». З 1965 року він був першим заступником голови цього республіканського об’єднання Ради Міністрів УРСР, а з 1979 – очолив його. У 1978-1981 рр. керував Держкомітетом УРСР з виробничо-технічного забезпечення сільського господарства, двічі обираючись і депутатом Верховної Ради УРСР.

Розпочинати ж свою трудову біографію Миколі МОМОТЕНКУ довелося з 12 років. Вочевидь, дуже мудрою людиною був батько, Петро Євменович МОМОТЕНКО, бо змалку привчав сина до праці. Микола Петрович не раз згадував татові слова: «Сину, людину красить її праця – такий закон людського життя на землі. І ніхто не може його змінити чи переробити на свій лад, бо це Божий закон». Миколі на все життя ця батькова наука стала головною.

Народився Микола МОМОТЕНКА 19 травня 1931 року у місті Сквира Київської області у сім’ї знаного сільського коваля. Кращої лопати, граблів, сапи ніхто не міг зробити в усій окрузі. Кожен знав: найкращі підкови на кінях - справа рук сквирського коваля. Батько дуже дорожив доброю славою земляків. Плату брав невелику як для небагатого сільського люду, а коли хтось зовсім малостатний звертався, то й задарма допомагав.

Згодом Петро Євменович МОМОТЕНКО без довгих роздумувань погодився трудитися у Сквирській МТС і все своє життя пропрацював там і ковалем, і слюсарем, і токарем, і ливарником. І сина свого Миколу взяв спочатку підручним, молотобійцем, а згодом вивчив і на комбайнера. Натоді це була велика рідкість, щоби 16-річний хлопчина керував зернозбиральним комбайном.

Закінчивши семирічку, Микола МОМОТЕНКО вступив до Ніжинського технікуму механізації сільського господарства. Успішно закінчив його у 1952 році і, як відмінник, вступив на факультет механізації сільського господарства Київського сільськогосподарського інституту (далі - КСГІ) (з часом - Українська сількогосподарська академія, а зараз Національний університет біоресурсів і природокористування України). Там Момотенко був взірцем для всього 15-тисячного студентського колективу, бо не тільки відмінно вчився, отримуючи почесну стипендію, а й три роки керував комсомольською організацією найбільшого в КСГІ факультету - механізації сільського господарства (нині механіко-технологічний факультет). На 5-му курсі в 1957 році поступив у партію. У ті роки це було винятком.

Отримавши червоний (з відзнакою) диплом інженера-механіка, Микола МОМОТЕНКО замислився: йти у велику науку чи практичне виробництво? Вибрав третє - державну діяльність, через виробничу справу і став інженером-механіком по комбайнах і сільгоспмашинах Горностайпільської (нині - Чорнобильської) МТС Київської області. Працював із таким завзяттям, що через півроку його призначили головним інженером Горностайпільської МТС, а ще через рік – директором Чорнобильської РТС. За півтора роки керівництва Чорнобильська РТС стала передовою із найкращими виробничими показниками в Київській області.

У грудні 1960 року (лише за три роки після закінчення КСГІ) Миколу Петровича МОМОТЕНКА висувають першим секретарем Бородянського райкому партії Київської області. У середині 1962 року він стає начальником Макарівського територіального колгоспно-радгоспного управління Київської області, а вже через 8 місяців – керівником обласного управління сільського господарства Київської області, першим заступником голови Київського облвиконкому. Невдовзі - першим заступником голови «Укрсільгосптехніки» УРСР.

Шлях від рядового інженера Горностайпільської МТС до першого заступника голови «Укрсільгосптехніки» УРСР (нині - можна прирівняти до посади першого заступника Міністра) Микола МОМОТЕНКО пройшов за 8 років, не обминувши проміжних районних і обласних сходинок. За 5 років йому довіряють пост голови Українського республіканського об’єднання «Укрсільгосптехніка», а з 1978-го – голови Держкомітету УРСР з виробничо-технічного забезпечення сільського господарства.

Отже, Микола Петрович МОМОТЕНКО створював інженерну систему АПК України, зміцнивши і розвинувши разом із колегами та однодумцями багатогалузеву систему «Сільгосптехніки». Так, у 1971 році через холодну весну майже на половині площ цукрових буряків поширилася «цвітуха», тож існуючими гичкозбиральними машинами й комбайнами неможливо було збирати цукровий буряк через його деревоподібний стовбур. Микола Петрович МОМОТЕНКО оперативно разом із головним інженером УкрМВС Леонідом ПОГОРІЛИМ і фахівцями НДІ цукрових буряків організував семінар, де всі отримали практичні термінові рекомендації по збиранню солодких коренів у нових умовах.

А перед збиранням льону в 1971 році до Миколи МОМОТЕНКА звернувся перший секретар Чернігівського райкому Компартії України Л. І. ПАЛАЖЧЕНКО із проханням допомогти впровадити в районі комбайнове збирання культури. На той час застосовувалося дуже багато ручної праці, а працюючих у селах бракувало. Микола Петрович МОМОТЕНКО вирішив питання мудро. Порадившись із начальником Управління нової техніки В. І. ПОРТЯНІКОВИМ, направив на місяць у Чернігівський район групу спеціалістів від Львівської МТС, Українського інституту економіки сільського господарства, Управління нової техніки «Укрсільгосптехніки» і досвідченого комбайнера-льонаря з Житомирщини. Вони впродовж місяця на існуючих льонозбиральних комбайнах заводу «Бежецьксільмаш» навчили всіх комбайнерів району, організували семінар з механізованого збирання льону для керівників господарств.

Миколу Петровича МОМОТЕНКА знали й поважали в Україні. Це був великий організатор інженерної роботи в усіх ланках інженерії сільського господарства. Тож праця Миколи МОМОТЕНКА високо оцінена державними нагородами: орденом Леніна, орденом Жовтневої Революції, двома орденами Трудового Червоного Прапора і медалями СРСР.

На жаль 13 січня 1981 року, Микола МОМОТЕНКО рано відійшов у інший світ – на 49-му році життя. Та він встиг залишити сотні учнів, соратників, а головне – добру славу і величезний досвід, яким аграрії користуються і нині.

[Допис сформовано за архівними матеріалами, що зберігаються на кафедрі технічного сервісу та інженерного менеджменту імені М. П. Момотенка Національного університету біоресурсів і природокористування України, та світлин з відкритих джерел інтернету].

13 січня 2024 року - центральна алея Байкового цвинтаря міста Києва.

Людина живе до поки її пам'ятають!

Іван Роговський