У творчій робітні знаного й мудрого Олеся Гончара

У середу, 12 квітня, у не зовсім погожий день студенти-першокурсники спеціальності «Журналістика» разом із професором Миколою Степаненком мандрували київськими дорогами Олеся Гончара. Микола Іванович багато розповідав нам про цього талановитого майстра слова. З його різножанровими текстами ми знайомилися на заняттях, намагалися проникнути у творчу лабораторію повістяра, поета й публіциста, аби збагнути інтим письменницької праці.

Почали свою подорож від пам’ятника Тарасові Шевченкові, коло якого любив бувати Олесь Терентійович. Запам’яталися Гончарові слова про нашого Кобзаря: «Народився, щоб осяяти Україну». Із цікавістю оглянули виставку «Олесеві Гончару – 105 років» у бібліотеці імені Михайла Максимовича. Пораділи за Миколу Івановича, книги якого – «Публіцистична спадщина Олеся Гончара», «Літературний простір “Щоденників” Олеся Гончара», «Аксіосфера щоденникового дискурсу Олеся Гончара», «Духовний посил Олеся Гончара», «Олесеві Гончару – 95», «Столітній ювілей Олеся Гончара», «Листи до Олеся Гончара» (у 2-х томах) – прикрасили експозиції.

Відвідали неймовірної краси Володимирський собор, дзвони якого не замовкали в радянський час, їхні звуки-співи доносилися до оселі Олеся Терентійовича, надихали його, що засвідчують цитовані Миколою Івановичем рядки з діарійного дискурсу. Неподалік храму, що зачарував нас розкішшю розпису, – будинок українських письменників «Роліт» (повна назва – «робітники літератури»), у якому з 1947 року мешкав автор «Прапороносців», «Тронки», «Собору», «Твоєї зорі». Нас вразив огром меморіальних дошок на цій історичній споруді. Микола Іванович коротко, але всеохопно розкрив нам через увічнені постаті історію української літератури ХХ – початку ХХI сторіччя. З-поміж талановитих художників слова – і Олесь Гончар. Кожен подумав, що неодмінно приходитиме сюди на духовну розмову, що ретельно й сумлінно вивчатиме яскраві та самобутні сторінки нашого красного письменства.

Нам випало велике щастя – відвідали квартиру письменника. Гостей радо зустріла Валентина Данилівна, його дружина, яка виповіла чимало цікавого про Олеся Гончара, про час, який для нас уже є віддаленою і втаємниченою історією. Вона з особливою теплотою повторила слова, адресовані професорові Степаненку в передмові до його високо поцінованої в науково-мистецьких колах монографії «Літературний простір “Щоденників” Олеся Гончара»: «Про Олеся Гончара нині пишуть багато й різного … Радію, коли зустрічаю вдумливого читача й дослідника, спорідненого духом із дорогою мені людиною, здатною на виважені й водночас правдиві, не підтасовані під чужу ідею проникнення в Олесеву творчість, у сад його образів, слів, глибоких і правдивих розмислів… Одним із великих прихильників Олеся Терентійовича є вчений-філолог Микола Степаненко. Я повірила Миколі Івановичу, розповідала йому багато такого, чого не могла довірити іншим, і побачила розуміння та щирий відгук: він відчув Гончарові болі, радості, мрії… Цей чоловік уболіває за наше рідне слово, наше духовне майбутнє і вміє проникливо вчитуватися крізь текст у людську душу. Сьогодні щиро дякую Миколі Степаненкові за сумлінну працю й об’єктивність висвітлення матеріалу. Саме його устами Олесь Терентійович нарешті заговорив такою бажаною для нього, проте з відомих причин не завжди можливою, відвертістю та прямотою».

Валентина Данилівна передала Миколі Івановичу понад дві сотні ще не опублікованих листів до Гончара. Вони стануть логічним продовженням упорядкування епістолярної спадщини письменника, а ще – канвою майбутньої книги. Дякуємо Миколі Івановичу за те, що подарував нам двокнижжя «Листи до Олеся Гончара», аби мали змогу черпати мудрі думки з цього вартого щонайвищої похвали джерела.

Побували ми й коло до пам’ятника Олесеві Гончару, поклали квіти, подумки поговорили з Майстром.

Наш професор дав кожному студентові оригінальне журналістське завдання, сподіваюся, що виконаємо їх сумлінно й прозвітуємо з достойністю на практичних заняттях.

Пережиті миті творчого спілкування впотужнюють небайдужу особистість, такі промінчики щастя залягають у заглибах душі й пам’яті. Нас гріє та одуховнює посил великого інтелектуала ХХ століття Олеся Гончара: «Людина людині повинна світити». А світло ніколи не заступить, темрява, морок, пітьма…