Журнал «НВ». З вищою освітою, але без знань: як українські агрокомпанії ведуть боротьбу із загрозою кадрового колапсу

     Технологічна революція в агросекторі і розвиток ринку інноваційних рішень залишили за бортом усю систему національної профільної освіти, пише журналіст Олександр Пасховер у статті для нового номера журналу НВ.

     Унікальна ситуація виникла на кадровому ринку України загалом і в агарному секторі зокрема. Алекс Ліссітса, голова Ради з питань аграрної освіти при Міністерстві освіти і президент Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ), називає її "девальвацією вищої освіти". І типова вона не тільки для агро, уточнює Ліссітса.

     Отже, 17 аграрних університетів, три агроінститути, дві агроакадемії, 86 агроколеджів і технікумів навчають зараз майже 153 тис. студентів. З них 90 тис. — за рахунок держави. Щороку вільний агроринок поповнюється приблизно 30 тис. випускниками. А це, за оцінкою Ліссітси, на 20 тис. більше, ніж здатна прийняти галузь, заради якої організоване це свято освіти. Більш того, ті, хто все-таки конвертує свій диплом в роботу за профілем, практично профнепридатні, оскільки здебільшого не мають сучасних навичків, а часом і несучасних теж.

     "Ви можете собі уявити, яку кількість коштів держава вкладає в те, щоб зрештою підготувати кур'єра або працівника для ресторану швидкого харчування", — вступає в дискусію Юлія Порошенко, засновник платформи Agrohub, що спеціалізується на агроінноваціях.

     Втім, це півбіди. Ось як, на думку фахівців УКАБ, виглядає біда на всю її широчінь: по-перше, в країні вже наявний гострий дефіцит кваліфікованих кадрів робочих спеціальностей; по-друге, досвідчені працівники не мають нових знань в агротехнології та недовірливо ставляться до інновацій; по-третє, ті, кому за 40, а це кістяк галузі, важко піддаються навчанню сучасним практикам.

     "Дуже великий розрив між групами людей, які відкриті для digital — готові винаходити, розвивати технології, і тими, кому до вподоби амбарна книга, — зазначає Дмитро Скорняков, гендиректор агрохолдингу HarvEast. — Цей технологічний розрив збільшується".

     І ось представники понад 50 агрокомпаній сіли за круглий стіл, склали бюджети та вирішили на основі магістерської програми Національного університету біоресурсів і природокористування (НУБіП) заснувати агрошколи під потреби галузі, тобто для себе.

     Якщо цей проект буде реалізовано, він буде масштабований на всю країну. Якщо ні, теж буде масштабований, але з урахуванням допущених помилок. Відсутність альтернативи не залишає вибору.

     "Бізнес починає впливати на систему освіти і трансформувати її під свої потреби, — каже Ліссітса. — Основне завдання — це перехід від вузькопрофільних фахівців до мультиталантів в агросекторі".

Я і трактор

     У старосільському жарті "ми орали: я і трактор" з'явився новий сенс. Ідеться вже не про ледаря, який приписує собі чужі заслуги, а про освічену, технічно підкованого механізатора, здатного самостійно розібратися у всіх тонкощах інновацій. Наприклад, в популярній зараз технології паралельного керування. "Тобто трактор їде сам — механізатор визначає точки і відтак за кермо береться тільки на розворотах", — пояснює нововведення Скорняков.

     Система паралельного керування, яку HarvEast встановив на свою техніку, призначена не стільки для полегшення праці механізатора, скільки для уникнення великих втрат. Ще недавно, щоб не було подвійної обробки ріллі та посіву, в полі встановлювали маркери, прокреслювали по них лінії. Тракторист силкувався їх триматися. Але це рідко кому вдавалося навіть у тверезому стані.

     Крім того, встановлення маркерів забирало п'яту частину робочого часу. А це призводило до низької продуктивності і скорочувало дохід механізаторів, позаяк він залежить від кількості оброблених гектарів. Система паралельного керування дозволяє менше орати і більше заробляти. Але життя сильніше за фантазію.

     "Всім усе пояснили, тренінг провели, — розповідає Скорняков. — Приїжджаю в поле — майже всі сіють так, як це робили раніше".

     Довелося провести повторний тренінг і демонтувати старі маркери. Результат приголомшлив, але не той, що очікувався. При найменшому форс-мажорі, коли, наприклад, зникає сигнал GPS, механізатори зовсім не виходять в поля.

     "Якщо їм дати вказівку: працюйте за маркерами, — біля скроні пальцем покрутять, — продовжує Скорняков. — Ось так інновації в наше життя входять".

     Людський фактор — все ще потужний бар'єр непереборної сили. Але якщо його відкинути, то на другому місці серед перешкод постане низька кваліфікація працівників сільського господарства, на яких раптово буквально з неба впали космічні технології, в які вкладено величезні інвестиції. І йдеться не тільки про трудівників села, а й про тих, хто працює в офісах за MacBook або iPad.

     У новому дослідженні National Innovation Agenda Report був проаналізований ефект від впровадження сучасних технологій в 50 агрокомпаніях України. Серед безлічі проривних і позитивних сторін є й ті, що викликають тривогу. Про них НВ розповідає Порошенко, чия команда з Agrohub за підтримки Raiffeisen Bank Aval опрацьовувала ці дослідження весь 2018 рік.

          Було проведено понад 150 інтерв'ю з топ-менеджерами агрокомпаній, вивчені всі свіжі і давні рішення, зроблені висновки. Ось три з них. Не всі нові технології можна застосувати на практиці, а ті, що можна й доступні, збираються зараз в базу даних Agrohub Innovation Solutions. Корпоративна культура важливіше за стратегію. І її стандарти надає перша особа. Третій компонент, найвужче місце, — це кадри, їх мотивація, рівень професіоналізму. Багатообіцяючі проекти наражаються на шалений спротив не готових до змін співробітників або просто відсутність таких.

     Компанії навчилися збирати на свій сервер важливу, оперативну інформацію, але що з цим масивом робити далі, знають не всі.

     "Ти можеш обвішати техніку сенсорами, датчиками, підписатися на погодні сервіси, у тебе буде безліч інформації, але якщо ніхто в тебе не використовує дані для прогнозування та прийняття рішень, то це даремний інноваційний театр", — робить висновок Порошенко.

     При цьому вона уточнює: цивілізаційний розрив між новими технологіями і кадрами старої школи відчутний не лише в Україні і не тільки в сільському господарстві. Просто в аграрній галузі проблема посилюється за рахунок безпрецедентного технологічного буму, за яким важко встигнути.

     "Ми фокусувалися на глобальних речах і забули про основу — всеосяжні знання, які потрібно дати операторам в полях і на фермах, — визнає Ліссітса. — Ми запускаємо дрони, але нікому керувати трактором".

В активному пошуку

     З усього вищезазначеного Скорняков робить висновок, який у всіх на вустах: "Кадри справді вирішують усе". Але це коли кадри є. Коли їх немає, все намагаються вирішити відділи кадрів. Але важко шукати робочу силу в темному світі, особливо коли її там немає. Про що свідчить досвід Ірини Мірошник, президента міжнародної групи компаній IMMER Group і члена УКАБ.

     "Мені потрібен був агроном, — наводить вона приклад. — Ми цілий рік його шукали".

     До слова, агрономів в країні більш ніж достатньо, їх уже багато років готує сотня агровишів і коледжів. Але серед вже підготовлених не так багато фахівців зі знаннями, що відповідають сучасним вимогам ринку загалом і IMMER Group зокрема.

     Ксенія Прожогіна, директор департаменту управління персоналом та комунікацій агрохолдингу МХП, підтверджує, що нібито великий вибір на кадровому ринку — ілюзія. І тому HR-фахівці змушені вдаватися до простих рішень.

     "Пошук співробітника з високою кваліфікацією часто-густо передбачає просте переманювання і навіть перекуповування його в інших компаній-флагманів", — зізнається Прожогіна.

     Але навіть ці надзвичайні заходи не здатні вирішити проблему кадрового дефіциту. І все через еволюцію в галузі, яка відбувається на очах одного покоління.

     Прожогіна вказує на таку сферу, як точне землеробство. У цій новій ніші ще не існує необхідної кількості готових фахівців зі знанням технологій, навичками в агрономії, інженерії, GPS-позиціонуванні, опрацюванні масивів даних і в IT.

     До того ж найближчим часом галузь масово поповниться безпілотною польовою агротехнікою, а отже, з'явиться і вже з'являється попит на фахівців, які суміщають навички механізатора і інженера-пілота з базовими IT-навичками.

     "Тому стратегічна мета — підготовка власних кращих фахівців, — резюмує Прожогіна. — Компаніям вигідніше інвестувати в розвиток чинних співробітників".

     Не можна стверджувати, що власне компанії задоволені таким поворотом, коли доводиться самостійно підвищувати кваліфікацію співробітника, піднімаючи її з нуля. Як пояснює Ліссітса, нинішня програма у вишах сформована ще в перші повоєнні роки і пропонує вузьку спеціалізацію.

     "П'ять років ми вчимо агронома за фахом захист рослин, потім приводимо його в компанію і вчимо його там ще два роки за всіма іншими напрямами", — продовжує він.

     Щоб покласти край подібній практиці, в УКАБ вирішили започаткувати практику іншу — власними коштом, мізками і ресурсами створити магістерську програму на базі столичного вишу НУБіП.

     "По суті, ця програма — початок трансформації всієї аграрної освіти, перехід від класичного радянського устрою до більш сучасного бізнес-орієнтованого", — резюмує Ліссітса.

З'ясовують суть

     Нову освітню програму батьки-засновники назвали Агрокебети (від забутого українського слова кебета — знання, здатність, навик). Набір в цей перший магістерський клас вже розпочато. Причому акцент зроблено не на студентів сільськогосподарських вишів. І ось чому.

     Ліссітса роз'яснює, що в численні українські агровиші і коледжі рвонули не тільки ті, хто збирається будувати свою кар'єру в сільському господарстві, але дедалі більше ті, хто просто не зміг подолати поріг і вступити кудись іще. М'яка альтернатива для двієчників. "Тому ми збираємо з агро кращих із гірших і сподіваємося, що вони дадуть нам мегапрорив, — відверто каже Ліссітса. — Нам простіше навчити географа, біолога, айтішника аграрному бізнесу, ніж навчити не найкращого агронома стати менеджером. Ми беремо розумних, амбіційних".

     Найамбітніших навчатимуть найрозумніші. Ірина Мірошник одна з них. Вона і директор з її компанії IMMER Group показуватимуть майстер-класи, читатимуть спецкурси, спираючись на досвід, набутий на міжнародних ринках.

     "Ось Юра Мельник прийде, розповість, каже вона про одного з директорів МХП і колишнього міністра агрополітики. — Ну і Алекс [Ліссітса] взагалі шикарний, коли розповідає".

     Алекс дійсно шикарний, коли розповідає, але ще більше 44-річний агропідприємець переконливий, коли демонструє все на особистому прикладі. Для цього у нього є ІМК, агрохолдинг, що входить в десятку найбільших в країні. Тут він працює генеральним директором.

     Кращі студенти проходитимуть практику в цій або будь-якій іншій аналогічній української компанії, а також знайдуть своє перше робоче місце.

     "Це обумовлюється в правилах [прийому], — зазначає Мірошник. — Коли їхніх [студентів] беруть в менторство, вони одразу користуються попитом у компаніях".

     Правила та ментори — це частина домовленості між учасниками проекту, які зійшлися на тому, щоб з нуля відновити в Україні сучасну агроосвіту і підготувати кваліфіковані кадри під свої потреби.

     "Система менторства — я в неї дуже вірю, — каже в захваті Порошенко. — Я працювала в міжнародних компаніях, і там кожному [новачкові] пропонують ментора, який його направляє. Це простий і ефективний інструмент передачі знань".

     Зшитий за західними лекалами освітній проект спрямований на те, щоб накопичити інтелектуальний потенціал галузі і не розплескати по всьому світу той, що вже є, як це відбувається зараз внаслідок відтоку перспективних кадрів за кордон.

     "Вони, [майбутні студенти] можуть розвиватися і будувати кар'єру, не розглядаючи зарубіжні можливості, — висловлює сподівання Наталія Кульчицька, в. о. керівника департаменту персоналу Кернел. — Знаючи, що в Україні можна формувати високий рівень доходу".

     Вартість партнерської участі для бізнесу в Агрокебетах — від $9 тис. до $30 тис. Ці кошти будуть витрачені на зіркових викладачів, переважно практиків, в тому числі із західних вишів.

     Тарас Висоцький, гендиректор УКАБ, уточнює, що така "західна голова" за один модуль обійдеться Агрокебетам приблизно в $6 тис. Це фінансове навантаження не лягає на плечі студентів. Бізнесмени-ентузіасти вже зібрали частину коштів — $250 тис. Для поточних освітніх потреб перших 50 студентів. І це лише початок.

     "Маємо неабияке бажання після пілотного проекту запровадити таку систему і в інших агровишах, — підсумовує Ліссітса. — Ця програма — початок трансформації всієї аграрної освіти". 

Автор Олександр Пасховер,
журнал «Новое время»