Виховна година зі студентами харчовиками: трагічні сторінки нашої історії

    Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам'ять жертв Голодомору 1932–1933 років, а також жертв голодних 1921–1923 і 1946–1947 років. У 2006 році прийнятий Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», в статті 1 якого зазначено, що “Голодомор 1932–1933 років в Україні є геноцидом українського народу”. Вищезгаданим Законом органи державної влади та місцевого самоврядування зобов’язані брати активну участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам’яті українського народу.

   Цього року 91-і роковини Голодомору 1932–1933 років припали на 23 листопада 2024 р. В цей день на загальнонаціональній хвилині мовчання о 16:00 ми згадуємо про мільйони людських життів, які Україна втратила внаслідок цих трагічних подій.

   22-26 листопада 2024 року викладачі – наставники груп від кафедри процесів і обладнання переробки продукції АПК (Володимир Василів, Марія Жеплінська, Зінаїда Бурова, Михайло Муштрук та Максим Гудзенко) провели зі студентами 3-4 курсів факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК в очно-дистанційному форматі кураторські години щодо вшанування пам’яті жертв голодоморів в Україні. Студентам було розказано про хронологію тих жахливих подій, представлено на огляд декілька книг, з яких прочитані розповіді очевидців – свідків тих часів, які пережили голодомор. Адже, завдяки багатьом краєзнавцям з різних областей України задля збереження історичної пам’яті, в дев'яностих роках минулого століття була проведена історико-краєзнавча пошукова робота. Результатом цієї роботи стали книги – збірки історичних документів і спогадів очевидців про події Голодомору.

   В книгозбірні бібліотеки НУБІП України є багато різних книг, присвячених Голодомору. Проте в цьому році книжковий фонд бібліотеки поповнився новою книгою «Трагічні голоси» Костянтина Наумовича Гудзенка.

   Книга видана у 1993 р., а в 2000 р. підписана автором, як подарунок для університетської наукової бібліотеки, яку передав онук Костянтина Наумовича – Максим Гудзенко, доцент кафедри процесів і обладнання переробки продукції АПК. Цю книгу й було представлено студентам, ознайомлено з тяжкими моментами її написання, видання, й тим як вона побачила світ. Головною цінністю книги є задокументовані розповіді свідків голоду – живих очевидців тих подій, записані особисто автором, а також представлені в книзі деякі архівні документи, цитати з газет тих часів, коментарі, списки жертв та різні фотографії.

   «Нехай ця гірка трагічна книга після десятиліть безмовства стане історичною правдою про лихоліття, яке пережив український народ внаслідок сталінського тоталітаризму», – таке звернення до читачів написав автор на початку книги. Костянтин Наумович Гудзенко був знаним в Україні вчителем, журналістом та краєзнавцем. Він був безпосередньо свідком тих трагічних подій, а тому присвятив своє життя збереженню пам’яті про 1932-1933 роки для нащадків. За його ініціативи в Черкаській області було побудовано 17 пам’ятників жертвам голодомору, перший з яких було відкрито 23 квітня 1990 року.
   Кожна оповідь – це невимовно болісна згадка про пережите. Десятки сіл, тисячі трагічних доль:

   Приведені цифри, розповіді вразили студентів. Частина з них призналися, що мало знають про ці події, хоча в школі теж були такі заходи. Тому проведений інформаційний захід сприяв більш глибокому розумінню у студентів важливості бути відповідальними перед іншими людьми, сподіваємось, навчив їх бути добрішими і щирішими, адже це можна було побачити по їх поглядах. І наостанок всі зробили висновок – треба жити і допомагати іншим у біді, особливо якщо потрібна їжа, щоб ніхто не голодував, як колись, щоб ніхто не втрачав таку дорогу річ, як життя.

   Пройшли роки, минули десятиліття, а трагедія 1932-33 років все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Озиратися в минуле треба кожному. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу.

«Самим достовірним документом для історії я вважаю людську пам’ять, і тільки людську пам’ять, яка непідкупна.
Я протягом усього свого довгого життя, відносився до хліба, як до якоїсь святині. Хліб і людина - це два нерозривні поняття. Люди, бережіть і шануйте хліб, він ваша сила і життя!», – такими словами закінчує свою оповідь в книзі Костянтин Наумович.

В кінці заходу вшанували пам'ять жертв Голодомору хвилиною мовчання, а також був підведений підсумок та проведена паралель з сьогоденням. Трагічні події сьогоднішнього дня наочно показують нам всім, що дуже важлива жива пам’ять.
 

Куратори студентських груп
кафедри кафедри процесів і обладнання переробки продукції АПК