Інтерв'ю професора Мельника Олег Петровича опубліковане на сайті Вроцлавського природничого університету, м. Вроцлав, Польща.

26 лютого 2023, 9:25
ФВМ НУБіП України

https://upwr.edu.pl/aktualnosci/prof-melnyk--my-walczymy-o-zycie-4006.html

Шановний пане професоре, до річниці  війни в Україні опубліковано це інтерв'ю. Сьогодні всі прочитали.

Слава Україні!

Екс-прроректор Вроцлавськогот природничого

університетву з міжнародної діяльності,

Почесний члент нашої кафедри та

Почесний професор нашого університеиту,

професор Аліна Вєлічко.

 https://nubip.edu.ua/node/119679

   Проф. Олег Мельник з Національного університету біоресурсів і природокористування України, фахівець у галузі анатомії та почесний професор Вроцлавського природничого університету про співпрацю з польськими науковцями, важливість анатомії та власний шлях до науки.

 

   - Ви приїхали до Вроцлавського природничого університету із Києва. Ви народилися в столиці України?
   - Ні. Я народився на заході України. На Буковині.
 

   - Що вас привело в Київ?
   - Мені завжди подобалися тварини. Я хотів бути лікарем, але спочатку, після восьмого класу, пішов в технікум. Я отримав кваліфікацію фельдшера, трохи попрацював цим фельдшером, пішов в армію на два роки, а потім поступив до сільськогосподарської академії в Києві на ветеринарний факультет. Я дуже хотів бути хірургом, тому що вже в технікумі асистував на різних операціях і мене це дуже захоплювало. Але під час навчання  я познайомився з одним доцентом, який незабаром став професором і завідувачем кафедри (професор С.К. Рудик). Був лютий 1986 року. У ті часи всі заняття велися російською мовою. я почав проводити  певні дослідження – як виявилося пізніше, це були мої перші кроки в науці – так я і залишився з анатомією донині, дійшовши до звання професора і завідувача кафедри.
 

   - І саме анатомія виявилася вашим покликанням?

   - Я зуби стер у цій науці. У 1815 році видатний анатом того чвсу, за походженням українець. Коли він жив в Україні,  був  Муха, а коли він став деканом Медико-хірургічної академії в Москві, став Мухін,Ю що сказав слова, які я наптсав на вході  до нашої кафедри – «Лікар не анатом не тільки не корисний, але й шкідливий». Для лікаря найважливішою є відповідь на питання «Як?». Як орган збудований, як він працює, як органи утворюють системи органів.

 

   - А для вченого, який вивчає анатомію?
    - Відповідь на питання «як» також важлива, але найважливіша відповідь на питання «чому».

 

Церемонія вшанування проф. Мельника відбулася в сенатській залі Вроцлавського природничогот  університету. На ній були присутні не лише керівництво університету та факультету ветеринарної медицини, а й колишні ректори та друзі професора.

фото Томаша Левандовського


   - Ну а якщо «як?» і «чому?», чи все ще існують питання в анатомії та пов’язаній з нею фізіології, про які ми знаємо мало або нічого?
   - Таких питань багато, наприклад, м'язи. У науковій та навчальній літературі описано, як працюють м'язи, але виявляється, що вони працюють зовсім по-іншому.

 

   - Тож як?

   - Як гума. Коли ми розтягуємо м’яз, він розтягується, коли ми його відпускаємо, він повертається у вихідне положення. Звичайно ж, я зараз говорю спрощено, але це набагато складніший механізм, але навіть якщо він, на перщий погляд, начебто добре описаний у підручниках з анатомії, проте виявляється, що це одне з тих питань, що потребує перегляду та та нового пояснення. Теж стосується і серця. Серцевий м'яз за своєю будовою дуже схожий на скелетний м’яз. І ми з колегами дійшли висновку, що якщо так, то він має працювати так само. Ми підтвердили це електроміографічними дослідженнями. Те ж саме з кістками, вони теж побудовані не так, як ви можете прочитати в підручниках. Ми дійсно все ще відкриваємо різні особливості, властивості, про які або не знали раніше, або описувалися вони зовсім по-іншому.

 

   - Анатоми зайняті?

   - Роботи багато, але ці відкриття, перевизначення та знахідки потребують часу, як і їх опис і введення в підручники. Коли хтось зневажливо говорить про анатомію, я лише нагадую, що для лікаря це те, що алфавіт для дитини в першому класі початкової школи. Якщо ми знаємо анатомію і функції окремих органів і структур тіла, тільки тоді можна думати про лікування.
 

Проф. Кшиштоф Кубяк, колишній декан факультету ветеринарної медицини та проф. Олег Мельник

фото Томаша Левандовського

   - Ваша молодість припадає на дуже бурхливий історичний і політичний час. Розпад Радянського Союзу, становлення незалежної України, Помаранчева революція, Майдан, війна. Чи все це вплинуло на вашу наукову спільноту?

   - 18 серпня 1991 року ніхто з нас не думав і не міг подумати, що наступного дня Радянський Союз розпадеться. А тут нам сказали, що у нас є свій парламент і ми вже незалежна держава. Не всі і не все зрозуміли. Почалися різні зміни. 1 грудня 1991 року відбулися президентські вибори і були підписані Мінські угоди. Після розпаду СРСР Україна мала власну ядерну зброю, другу за чисельністю армію в Європі, але тоді вважпли, що Україна не може воювати. З ким? З Польщею? Ні З Румунією? Ні. Зі Словаччиною? Ні. З Росією? Цього взагалі не може бути, так само як і з Білорусією. То навіщо Україні така велика армія? Нас роззброїли в величі міжнародних угод, і Бог зна яких гарантій. До 2014 року в нашій армії мабуть було більше генералів, ніж солдат. У 2014 році, після того як росіяни увійшли в Крим і напали на Донбас, ситуація змінилася. Почали розуміти, що армія – це важливо. Армія почала відбудовуватися. Україна хоче в НАТО.

 

   - Генрі Кіссінджер був проти вашого вступу в альянс, але нещодавно сказав, що цю позицію потрібно переглянути.

   - Ну, якщо Кіссінджер щось таке сказав, значить, вони думають. І історично такі сумніви чи аналізи можуть бути виправданими, але для нас сьогодні вони мають значення життя і смерті. Тому що в Україні гинуть люди, які ні в чому не винні. Росіяни прийшли нас визволяти, так вони сказали на початку, рік тому, коли напали на нас. Але від кого вони нас звільняють? Від нас самих? І були здивовані, адже в перші дні після початку війни 24 лютого 2022 року військові комісаріати були переповнені людьми, готовими воювати за рідну землю. За Україну. До тієї війни українці розмовляли і російською, і українською мовами. Це не розділяло людей. А зараз люди, які розмовляли російською вдома і на роботі, перестали користуватися цією мовою. Я знаю і таких росіян. Розкажу таку історію.

   - Будь ласка

   - Під час Майдану проф. Павел Сиса, видатний польський вчений і мій друг. Великий патріот України та Польщі, приїхав до Києва. Питаю, що він хоче побачити в Києві. А він мені каже «Майдан». Ну, я йому кажу, що туди я його не пущу. Я відвіз його до готелю, щоб було безпечно. Я переконався, що він залишився на місці. Вранці він приходить на кафедру, я його питаю, як він спав, а він мені каже, що зовсім не спав. «Ти не хотів йти зі мною на Майдан, тому я пішов сам». Він сів в автобус, потім у метро і опинився на Майдані. — Пане професоре! Я кричу, а він мені: «а знаєш що, там піаніно було, хтось грав, всі співали і я теж». Через кілька днів ми їхали разом в автобусі, розмовляли між собою польською мовою, і раптом якийсь чоловік, трохи напідпитку, випалив російською мовою «а чому ви в  Україні розмовляєте польською?».

Проф. Мельник в парку в Павловицах – у традиційній українській вишиванці

фото Томаша Левандовського
 

   - І що ви зробили?
   - Я звернувся до нього українською і сказав: «а чому ти тут, в Україні, говориш російською, що української не знаєш?». Він втік на першій же зупинці. Це приклад дурості і дурної ситуації, я не пам'ятаю, щоб в Україні були претензій до мов, якими ми між собою спілкувалися люди, їх просто не було. Говоріть, якою хочете мовою, хіба що йде на державну посаду.
 

   - Отже ви говорите мовою своєї країни. Тобто українською. Скільки ваших співробітників і учнів опинилося на фронті?

   - Ніхто з нашої кафедри не є на фронті, я нічого не знаю про студентів нашого факультету, оскільки не збираю таку інформацію з деканату, але у нас в університеті вже є студенти, які загинули на цій війні. І випускники теж.
 

   - Чи вплинула війна на вашу роботу та дослідження?
   - Все залежить від конкретних працівників. Колись Сталіну приписували слова, що головне – це кадри (кадри випішують все), але насправді це слова Конфуція. Якби у нас був мир, було б інакше. Кожен має свої обов’язки, хтось має кращі закордонні контакти, розвиває співпрацю, а хтось має менші. Але сьогодні ці обов’язки також дещо змінилися. Ми співпрацюємо з кінологічним центром поліції, у якого є службові собаки, навчені шукати вибухівку та людей. Найвідоміший – це пес Патрон, але таких Патронів у цій службі чимало. Цим тваринам ми надаємо ветеринарну допомогу. А ви, науковці з факультету ветеринарної медицини Вроцлавського природничого університету, організовуєте постачання необхідних ліків для нас, власне для наших собак. Водночас, однак, незважаючи на війну, пишуться наукові праці, які ми пишемо їх разом із науковцями Польщі, Чехії та Словаччини. Думаємо про наукові проекти, жінки їздять на наукові стажування, тому що чоловікам заборонені виїєди через війну і на кожну поїздку потрібно мати окремий дозвіл.

   - Розкажіть про співпрацю з Вроцлавським природничим університетом.
Ця співпраця стала для мене важливою одразу, як почав їздити до Польщі. Перед моєю габілітацією проф. Сиса запросив мене до Польщі. Я йому сказав, що можу подивитися Польщу в Інтернеті. Якщо я маю їхати до вас, то до конкретних людей, за чимось і з чимось. Тоді я не говорив польською. І ось я нарешті приїхав на три тижні, знав чотири слова, дитиною дивився серіал «Чотири танкісти і собака» - «дзєнь добжий», «до відзєня», «вшистко єдно» і «Цувіл напшод». На кордоні, коли в купе потяга зайшов польський прикордонник, я подумав, що я буду три тижні робити в цій Польщі, адже я не розмовляю польською... Це був 2011 рік.

   - У вас чудова польська.
   - Я був у Варшаві кілька днів, послухав і почув, що в нас є схожі слова. Тоді я був у Кракові, вивчав місто, слухав, починав щось розуміти. Потім був Вроцлав. Також кілька днів. Але це було більше слухання, ніж розмова. У 2013 році мене запросили на конгрес Польського анатомічного товариства проф. Сиса попросив мене заздалегідь підготувати доповідь і надіслати йому анотацію. Написав, відправив, приїхав. І чую від проф. Сиси, що наступного дня маю виступити, але польською. Я втратив дар мови. Адже я не володію польською. Ну, можливо, я знав на кілька слів більше, ніж на почвтку. Ми сіли з професором написали мій виступ польською, але українськими літерами. Наступного дня я виступива, тоді були запитання, проф. Сиса переклав ці запитання та мої відповіді. А ввечері була вечеря. І я не знаю, як це сталося, але наступного ранку я вже говорив вашою мовою. (сміх)


Розмову вела Катаржина Качоровська

Під час інтервє. 

Регіональні навчальні заклади (синій)Набір на навчання (синій)_2015Захисти дисертацій

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook