Науковий гурток "Кіно як вид мистецтва"
>> ЗВІТ ПРО НАУКОВУ РОБОТУ ГУРТКА <<
2024 рік – ювілейний. 100 років тому народився Сергій Параджанов, великий режисер сучасності, сценарист, політв'язень радянського режиму.
Серед доробку митця хотілося б відзначити фільми «Тіні забутих предків» (1964), «Колір гранату» (1969), «Легенда про Сурамську фортецю» (1984). При створенні цих стрічок режисер надихався відповідно українською етнографією, вірменською культурою та грузинським епосом.
Кінострічка «Тіні забутих предків» за повістю М. Коцюбинського була представлена київським глядачам 4 вересня 1965 року. Відтоді вона стала справжнім світовим явищем та символом культурного та політичного життя України радянського періоду.
60-70-ті роки минулого сторіччя – це час, коли культура повсякденного життя в Україні втрачає притаманну їй традиційність – у виробництві, будівництві житла, одязі, харчуванні. Традиційна, етнографічна обрядова Україна перероджувалася - модернізувалася та уніфікувалася. Культура як мистецтво, як творча діяльність зазнавала небезпечних тенденцій – переважаючими стають невибагливі стандарти масової культури, у якій панує стиль соціалістичного реалізму. Культура була продовженням імперської радянської політики.
На українських кіностудіях фільми озвучували російською. Українська культура переважно була російськомовною. Однак Сергій Параджанов створив україномовний фільм, лише увівши лібрето російською мовою на початку кожної новели. Творення кінострічки українською із сьогоднішньої перспективи виглядає як боротьба за захист української мови. Очевидно, що це і право митця вільно творити, і основоположне право людини вільно думати та говорити.
Це був Вчинок – і Параджанова, і гурту української культурної еліти, яка разом з ним брала участь у створенні «Тіней». Серед них оператор Юрій Іллєнко, актори Іван Миколайчук, Лариса Кадочникова, Микола Гринько, композитор Мирослав Скорик, художники Михайло Раковський та Георгій Якутович.
Фільм Параджанова – про кохання. Про людські стосунки. Та він викликає почуття більші, ніж переживання за Івана, Марічку та Палагну. Виникає відчуття глибинного, містично-давнього і водночас органічного. Це і є відчуття Культури, Свого.
Події, що відбулися в день прем’єри у кінотеатрі «Україна», вийшли за межі суто культурного контексту. Вони засвідчили, що є українська інтелігенція, яка готова до самовідданості, є великий режисер, який сам закохався в українську культуру та плекав любов до неї у глядачів.
Найщирішою подякою Сергію Параджанову за його закоханість в українську культуру стане перегляд його творів.
Рубрика "Наші роздуми"
Роздуми Софії Галушки на тему:
«ЗНАКОВІ ПОСТАТІ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА»
ПРОКИНЬМОСЯ ПІД ВІРШІ ШЕВЧЕНКА
Усі ми переживаємо зараз наслідки впливу гнилої імперії. Наші предки переживали схоже. Є дивовижним, а, може, й закономірним збіг - наскільки ситуації подібні. Наші пращури мали тверду позицію захищати своє, як і ми у сьогоденні. Українці прагнуть розвивати, поширювати рідне, - те, що належить нашій землі. Але як підступно інші намагаються його відібрати, знищити та стерти з історії. Сьогодні ми цілком усвідомлюємо це. Ми відчуваємо, що патріотизм, про який так багато чули у школі, в університеті нині палає у наших серцях.
Я вважаю, що відчуття патріотизму було завжди притаманне українцям, варто тільки зануритися у наш спадок. Дедалі більше я дізнаюся про письменників, художників, музикантів, загалом творчих людей, які обстоювали свободу, право жити на цій землі, гідність бути українцем. Немало потерпало або й загинуло від рук гидких створінь, які, на жаль, є нашими географічними сусідами.
Чому я пишу про Тараса Григоровича Шевченка? Чому я виділяю його серед інших обдарованих людей? Інші також любили Україну. Та саме Шевченкове «не цуратися» було першим, проголошеним у повний голос на всю імперію.
Хочу навести у приклад деякі уривки з вірша “Бували войни й військовії свари”, а також поділитися власними переживаннями через війну.
“Бували войни й військовії свари” надзвичайна, хоч і маловідома, робота поета, яка змушує мороз бігти шкірою, настільки вона занурює мене у глибокі роздуми. Здавалося б, вірш був написаний ще у першій половині 1850 року, а як відгукується він зараз. Варто прочитати деякі уривки, як з’являються цікаві думки.
“Дивлюся, в могилі усе козаки:
Який безголовий, який без руки,
А хто по коліна неначе одтятий;
Лежать собі хлопці, мов у теплій хаті.
...
«Дивися, дитино, оце козаки
(Ніби мені каже), на всій Україні
Високі могили. Дивися, дитино,
Усі ті могили, усі отакі.
Начинені нашим благородним трупом,
Начинені туго. Оце воля спить!
Лягла вона славно, лягла вона вкупі
З нами, козаками! Бачиш, як лежить — Неначе сповита!.. ”
В Україні широкомасштабна війна і ці рядки я сприймаю не так, як сприйняла б 10 років тому. Я відчуваю цілісність української історії. Козаків із Шевченкових рядків і нинішніх воїнів не відділяють століття. У них спільна справа, розпочата колись, вона має бути завершена у наш час нашою перемогою.
Я хвилююся за близьких людей, за оборонців. Мені гірко читати новини про те, що відбувається, страшно почути, що в когось з друзів загинув батько, або ж пережити втрату близької людини. Ми маємо дозволити собі прожити біль, але врешті-решт опанувати його і продовжувати цю боротьбу. Як і військові, сповнені гідності, свободи і волі на фронті, так і ми у тилових містах. Ми мусимо діяти з повним розумінням, за що саме ми боремося. Для мене це - воля.
“Усі ми однако на волі жили!
Усі ми однако за волю лягли,
Усі ми і встанем, та бог його знає,
Коли-то те буде. Дивися ж, дитино!
Та добре дивися,— а я розкажу,
За що Україна наша стала гинуть,
За що й я меж ними в могилі лежу.
Ти ж людям розкажеш, як виростеш, сину
Слухай же, дитино».”
Козак розповідає малому Тарасу правду, за що ж Україна стала гинуть, за що ж і він лежить у братській могилі. Він воліє розповісти йому, щоб той ніс цю правду у світ. Козак бажає, щоб люди знали і не забували. Наші військові теж. Вони теж розповідають у своїх інтерв’ю чи дописах у фейсбуці про ті жахи, які скоюють нелюди чужої країни. Вони несуть правду, щоб усі знали її, щоб не забували справжню істину і не вірили хибним чуткам.
Я теж дивлюся відео на ютубі, де військові, волонтери, медики і цивільні з окупацій розповідають власні історії з війни. Від них стає боляче у грудях та пересихає у горлі. Такі жорстокі вчинки людей важко назвати людськими. Мені дуже боляче бачити стільки розбитих життів. Мої родичі втратили домівку у рідному селі під Херсоном. На щастя, жоден з рідних не постраждав, але я бачу, як їм тяжко переживати усе це. Мені тяжко разом з ними. Тому я завжди запитую, чи потрібна їм моя допомога, та як саме я можу їм допомогти. Вони кажуть, а я роблю. У такі моменти я помічаю, що у них з’являються іскри в очах, біль трохи вщухає. Ми маємо допомагати одне одному, бути співчутливими і добрими.
Зараз наші місії: донатити ЗСУ, в’язати маскувальні сітки, допомагати людям, які потерпають через війну. Такі, ніби-то маленькі справи, але які вагомі. Вони наближають нас до перемоги, вони пробуджують патріотичні почуття. Також ми маємо бути розуміючими. Допомога зайва, коли про неї не просять, коли її і не потребують. Ліпше запитати і впевнитися.
Нещодавно я дізналася, що військові зачитували рядки славного вірша Шевченка на визволених територіях.
“І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!”
Те, як один з вояків зачитував і те, як інші мовчки слухали... Кожен з них думав про своє у цей момент, та я певна, що є в цих думках дещо спільне і це точно рішення не здаватися.
Я вважаю, що життєвий шлях Тараса Григоровича Шевченка по-справжньому надихає. Перебуваючи більшість свого життя на чужих землях, він не забував про Батьківщину. А яким же харизматичним був Шевченко! Він ішов до своїх цілей впевнено і вперто. Саме завдяки його харизмі він зміг познайомитися з впливовими людьми, які теж були українцями. Товариші поета побачили в ньому талант і вирішили допомогти Шевченку. Саме той перший Кобзар, який вміщував 8 віршів, було продано за гроші, яких виявилося достатньо, щоб викупити Шевченка з кріпацтва. Шевченко - приклад незламності та віри у краще.
Поет у своїх творах виливав біль душі, особливо це можна помітити в уривках, які наведені вище. Зараз, коли на нашу землю ступають "зліє люде", які з давнини і до нині показують свою справжню сутність, ми маємо, мусимо усвідомлено сприймати реальність такою, яка вона є. Ми повинні діяти без зайвих вагань, як Шевченко. Українці вже починають прокидатися. Розпочався процес незворотного. Того, що змінить усе і точно на краще.
Роздуми Олександри НОВІКОВОЇ на тему: «ЩО ТАКЕ МИСТЕЦТВО?»
Іноді, відразу після пробудження, ми намагаємося зловити на камеру момент того самого багряного світанку, після - вдягаємося, й не як-небудь, а так, аби підкреслити свою індивідуальність; дорогою на роботу чи навчання неодмінно слухаємо музику в навушниках, а ввечері, після тяжкого дня, звичайно ж, розраджуємо себе хорошим фільмом.
Мистецтво - це наша рутина, те, без чого жити було б сумно й не цікаво, але чим же воно воно є насправді? Неможливо створити щось абсолютно беззмістовне, будь-який витвір має сенс, ідею, посил, його творець чи творчиня закладали в нього своє бачення світу, певний спіч, який жадали донести до громадськості.
Мистецтво всюди і тому воно має вплив на людей, на їхні думки, формування світобачення та цінності, саме тому, використовуючи продукти мистецтва, одні люди намагаються маніпулювати іншими.
У політиці мистецтво завжди було "м'якою силою" , за допомогою якої одні держави перевищували власну цінність, підкорювали інші народи , вводили в оману весь світ або ж просто використовували цю силу для відновлення та стабілізації економіки.
Наприклад, південнокорейська музика та серіали нині на піку популярності, саме через них мільйони людей хочуть відвідати країну, що приносить Південній Кореї щорічно величезні доходи від туристичного бізнесу. У кей-попі та дорамах корейське суспільство виставляється переважно з гарного боку: у піснях лунають тези про фемінізм, рівність та власну цінність, а в серіалах описують романтичних принців, які глибоко шанують жінок, коли ж насправді становище жінки у цій країні не надто високе. Завдяки популярності кей-попу Південна Корея може просувати в маси свою моду, косметику, техніку , страви та багато іншого. Любов до корейської музики не оминає й впливових політичних діячів та діячок, що однозначно є тузом у рукаві Південної Кореї.
Японія теж використала мистецтво подібним чином. Й без того великий попит на манґу та аніме з роками лишень зростає, а туристичний потік є просто колосальним. В минулому завдяки загадковим японським творам й поезії країні вдалося створити імідж спокійної миролюбної держави, коли ж її історія, навіть з тією ж Кореєю, заплямована ще не застиглою кров'ю.
Великий балет , велика література та велика культура ... Напевно, вже зрозуміло про яку саме країну буде йти мова. Навіть така ница "держава" , яка складається із поневолених народів, шляхом крадіжки та привласнення у цих же народів й змогла створити собі образ величної держави. За допомогою сили та не в останню чергу культури - історичних і художніх книг, фільмів, музиці, єдиному інформаційному простору - росія вбила в голову багатьом народам думку про спільність, братерство й разом з тим же власну нікчемність народів та їхню меншовартість порівняно з нею.
Мистецтво - це відображення суспільства, того суспільства, яке хоче і прагне змін, або ж того суспільства, що лишень ховається за красивою обгорткою такого прекрасного слова. Мистецтво - це беззаперечно важіль впливу, і саме в цьому і полягає його сила.
Заходи, проведені гуртком:
Упродовж 2023-2024 н.р. було проведено:
- 7 лекційний занять,
- 5 семінарів-колоквіумів,
- 4 заняття, присвячені заслуховуванню обраних тем,
- 2 круглих столи
Досягнуті результати роботи гуртка:
На семінарах-колоквіумах заслухано та обговорено 20 індивідуальні та колективні доповіді членів гуртка. Члени гуртка та залучені до роботи гуртка написали 58 есе на запропоновані керівником теми.
Тиньчук Антон та Люшин Марія стали переможцями І етапу всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт.
Тиньчук Антон та Янковський Кирило опублікували тези доповідей Міжнародної зимової школи «Соціальні виміри європейських студій».
Мазанько Єлизавета стала переможницею (2 місце) олімпіади з культурології та підготувала роботу на всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт.
Мазанько Єлизавета підготувала тези до Міжнародної наукової конференції з нагоди 125-річчя НУБіП України.
Єрілов Владислав подав роботу на сеукраїнський конкурс творчих робіт «Національно-патріотичне становлення молоді».
Переспективи роботи гуртка:
- планується перегляд відеороликів та міні фільмів авторства членів гуртка;
- поглиблення наукової співпраці з викладачами кафедри культурології.
Відповіді Господарюк Ангеліни
на питання до кінострічки
«Мабуть боги зійшли з глузду»
За сприяння доцентки кафедри культурології Ярини Пузиренко до роботи гуртка «Кіно як вид мистецтва» долучилася студентка ветеринарного факультету Господарюк Ангеліна. Розмірковування Ангеліни щодо фільму «Мабуть боги зійшли з глузду» виявилися настільки цікавими, що поспішаємо ними поділитися.
1. Які стереотипні уявлення про життя аборигенів поза цивілізацією подаються у фільмі?
В Африці є плем’я – бушмени. Малорослі люди-м’ясоїди, але дуже добрі і дружні, вони живуть прямо в самій пекельної пустелі, куди не ступала нога білої людини. І виживають досить-таки успішно, хоча не досягли навіть рівня кам’яного віку: всі їх знаряддя праці зроблені в кращому випадку з дерева і кісток
Слово «стереотип» у перекладі з грецької означає «твердий відбиток». Стереотип стійкий і спрощений образ чи уявлення про явище, подію, людину чи групу людей. Він зазвичай ґрунтується на переконанні, що всі члени певної групи однакові й нічим не відрізняються один від одного, що всім членам певної групи притаманні схожі якості.
Світлі, добрі, наївні, люди не зіпсовані цивілізацією, «шляхетний дикун», люди, що носять шкуру тварин, бігають голяка за дичиною, те що вони недолугі, маленькі смішні, клацаюча мова, дикі, неосвідчені, діти природи.
Нормально вбити і з'їсти, але неприпустимо тримати живих істот в полоні!
2. Як у фільмі розкривається взаємодія «цивілізованого» і «нецивілізованого» світу? Як відрізняються цінності цих двох «світів»?
У бушменів свої Боги, свій звичний уклад повсякденності і тільки потрібні для життя речі. Непохитно вірячи в те, що все наявне у них – дар мудрих Богів, вони й гадки не мають, що десь далі існує інша цивілізація. Там живуть звичайні люди, що йдуть в ногу зі своїм часом. Кафе, магазини, будинки, машини, одяг, техніка ...
Життя двох цивілізацій стикається в той момент, коли з літака (іменованого в племені Бушменів «великим крилатим птахом, що не махають крилами»), що пролітає над Африкою, падає пляшка з-під Кока-коли.
По тематиці цей шедевр актуальний і сьогодні, тому що це не тільки комедія про те, як бушмен бігав на край світу пляшку з-під кока-коли викидати, а й філософський фільм, де ми бачимо порівняння між чистим, добрим і безневинним плем'ям бушменів і божевільною сучасної "цивілізацією" з модернізацією, прогресом, війнами і т.п. і т.д.
Фільм переглядається на одному диханні, забавні сцени змінюються драматичними, як, наприклад, засудження на три місяці бушмена за вбивство кози (бо так постановив закон), незважаючи на те, що в словнику бушменів навіть немає слова "винен" і перед кожною убитої в їжу тварини вони вибачаються і пояснюють, як прийшли до такого життя. Глибокою мені бачиться фраза «сучасні люди не адаптуються до умов життя, а адаптують життя під себе», тут дійсно є над чим поміркувати! Боги дійсно зійшли з розуму.
3. Які сучасні проблеми глобалізованого світу порушуються у фільмі? Які життєві та суспільні проблеми розглядаються у фільмі?
Мені дуже сподобалося протиставлення світу бушменів і сучасного суспільства. Перші адаптуються під навколишнє середовище, мають лише найнеобхідніше, безмірно вдячні природі за все, що вона їм дає і при цьому дуже щасливі. Другі ж адаптують середовище під себе, але при цьому і себе заганяють з жорсткі рамки – робота, постійний поспіх, безліч непотрібних умовностей, надлишок в споживанні всього і вся і вічну напругу. Мимоволі замислюєшся, а чи треба це все, але сучасній людині так складно вирватися з цієї вічної гонки за грошима і благами, жити природно і радіти простим речам.
Це наочний приклад того, як наші емоції, комплекси і традиції, які є «витратами цивілізації», часом заважають нам, як кумедно вони виглядають в очах аборигенів, що живуть за законами природи, які не обмежених рамками умовних зобов'язань і помилкових уявлень. Як співіснують в людині і в світі добро і жорстокість, жадібність, любов, страх, цікавість і природні інстинкти.
Так, цивілізація не там, де мчать автомобілі і користуються попитом сучасні гаджети, це загублене плем'я так само цивілізовано, має свої засади і переконання. Але ці люди в покинутій пустелі відчувають себе щасливо без реву сучасного світу, елітного брендового одягу та інших побутових речей - благ цивілізації, без яких ми не уявляємо свого існування.
Біла людина для темношкірого здається богом, настільки він відрізняється від звичного їм уявлення світобудови.
Цей фільм можна сміливо назвати пам'яткою расовим стереотипам минулого століття, який був знятий на заході ери апартеїду за фінансової підтримки уряду ПАР. Уявити поява фільму з настільки поблажливим поглядом на національні меншини просто неможливо. Для багатьох глядачів допоміг вперше виявити проблеми диких племен в Африці.
Цей кіношедевр буде актуальним завжди, хоча б в тому, щоб побачити, як інші люди (африканське плем’я) живуть далеко від цивілізації в гармонії з природою і своїми братами! Без інтернету, без всього-всього, що оточує сучасну людину!)
4. Яку функцію, яке смислове навантаження має у фільмі пляшка кока-коли? Символом чого є пляшка кока-коли у фільмі?
Пляшка Кока-коли символ нашої пластикової цивілізації і її форму може впізнати кожна сучасна людина.
Як ця дивна річ потрапила туди, бушмени не знали, але вона викликала у них бурхливу реакцію. Кожен хотів н заволодіти, і це призвело до численних конфліктів. Щоб не загострювати ситуацію, було вирішено позбутись пляшки. Ця відповідальна місія була покладена на плечі Хі, який мав знайти край світу і там скинути річ у безодню. Тобто пляшка Кока-коли це уособлення «зла» та яблука розбрату для бушменів і символ сучасної капіталістичної цивілізації.
5. Поділіться враженнями від фільму. Що сподобалося найбільше.
Це ДОБРИЙ фільм. Сюжет вибивається з ряду кліше зі стандартними історіями, висмоктаними з пальця. Я поринула в життя справжньої Африки – з голодними левами, злими деревами, неслухняними машинами, місцевими повстанцями і білими людьми, з різних причин опинилися в нетрях недоторканою цивілізацією природи савани і вимушеними зіткнутися з бушменом-мисливцем, який пішов шукати «край Землі». Я побачила, як кумедно виглядають носороги-екологи (з незнищенною жагою затоптати нічна ватра), атака за допомогою соку кактусів і адаптація бушменів до життя серед новітніх досягнень науки і техніки, і дізнаєтеся про те, як пляшка з-під «Кока-Коли», що впала з неба, може стати «злою річчю».
Незважаючи на те, що у фільмі, практично, немає діалогів, що він більше схожий на документальний, дивитися його дуже цікаво.
Це дотик до іншої культури, практично без прикрас і перебільшень. Творці фільму дають нам можливість побачити світ очима людей абсолютно іншої культури і зануритися в їх, такий загадковий для нас, світ.
У подібному світі взагалі немає штампів, а людині потрібно так небагато ...
Такі розмірковування представила Аліна.
У цьому дописі подаються міркування про фільм
«Мабуть, боги збожеволіли І»
студентки 2 курсу факультету ветеринарної медицини
Ланова Галина
1. Які стереотипні уявлення про життя аборигенів поза цивілізацією подаються у фільмі?
У фільмі подаються такі стереотипні уявлення про життя аборигенів, як те, що вони живуть малим плем’ям, ніколи не зустрічались з іншими людьми (хоча вони майже через паркан), мають з одягу лише набедреники та прикраси (цікаво, як вони зроблені, якщо з матеріалів у племені лише дерево і кістки). Цікаво те, що всі бушмени щасливі (усі ж проблеми в цивілізації), чисті (з роси збирають воду, мабуть), коротко підстрижені (чим?) і абсолютно здорові (мабуть, хвороби, люди винайшли разом з ліками).
2. Як у фільмі розкривається взаємодія «цивілізованого» і «нецивілізованого» світу? Як відрізняються цінності цих двох «світів»?
“Нецивілізований” світ не взаємодіє з “цивілізованим”, він ніби сліпий і глухий, а живе на 3 м2. Усі сліди цивілізації - відбитки шин, сміття тощо, аборигени приймають за божественні знаки. Вони не знають про ті блага і те спрощення, що дарує людству науковий прогрес. Коли бушмен потрапляє в світ цивілізованих людей, то не намагається влитися в нього, а якщо і користується чимось, то з безвихідності. Цивілізовані люди не входять у положення бушмена - вони вживають стосовно нього такі ж заходи, як і до себе (закон рівний до всіх), навіть, не намагаючись зрозуміти ситуацію, хоча це зовсім не людяно. Але, з іншого боку, Ендрю Стейн і Мпуді, що також є представниками цивілізованого світу, допомагають бушмену, намагаються йому все пояснити, але, коли бачать, що Кі це не потрібно, відпускають його до звичного йому світу.
3. Які сучасні проблеми глобалізованого світу порушуються у фільмі? Які життєві та суспільні проблеми розглядаються у фільмі?
У фільмі порушуються проблеми боротьби за гроші, зброю та владу з боку цивілізованого світу, і звичну для бушменів, боротьбу за життя (складний пошук їжі та води). Взагалі, загальною проблемою фільму, є демонстрація того, що не дивлячись, на відсутність наукового прогресу, аборигени щасливіші за цивілізованих людей. Також порушується проблема нестачі освіти.
4. Яку функцію, яке смислове навантаження має у фільмі пляшка кока-коли? Символом чого є пляшка кока-коли у фільмі?
Порожня пляшка з-під кока-коли (можна сказати, справжній символ всього того, що зроблено в США) падає з літака, що пролітав повз, на пісок африканської пустеліКалахари. І, настільки незрозумілий атрибут чужої цивілізації,підбирає місцевий бушмен, який абсолютно незнайомий з з типовими товарами «суспільства споживання». Він приносить пляшку в своє плем’я, де вона спочатку вважається подарунком богів за їх старанну працю (пляшкою бушмени роблять все, що можна – вироблювали шкіру, розтирали приправи, грали, як на музичному інструменті), але пляшка була лише одна, і аборигени почали сваритися через неї. Коли від цього постраждали люди, Кі (один з бушменів), вирішив, що це покарання від богів і потрібно позбавитися цього найтвердішого предмету, викинувши його за край світу.Отже, пляшка з-під кока-коли – це символ досягнень і «благ» цивілізованого світу, які не вміють і не бажають застосовувати аборигени.
5. Яку функцію, яке смислове навантаження має у фільмі пляшка кока-коли? Символом чого є пляшка кока-коли у фільмі?
Найбільше мені сподобалось те, що тривалість фільму година сорок, а не три години. А якщо серйозно, то ця комедія така ж не смішна для сучасного глядача, як і Чарлі Чаплін. Колись, судячи з рейтингів, це було смішно, але у наш час це просто нудний затягнутий, погано знятий (кіноляпи видно неозброєним оком), фільм без сюжету, з любовною лінією, яка не має жодного підґрунтя, з погано прописними персонажами, що чітко діляться на добрих і злих, з заявкою на научність, що насправді відсутня, з безглуздою вставкою надзвичайних явищ у вигляді краю світу та вміння Кейт Томпсон користуватися зброєю, на відміну від найманців-вбивць, та з абсолютно незрозумілим хепіендом, що додали просто аби був.





Каріна Сирова,
ГПФ, «Соціальна робота»
спеціальність «Соціальна робота»
«День бабака»
Я вважаю, що у кожної людини хоча б раз в житті або навіть більше виникає думка: «От би цей день ніколи не закінчувався!» В реальності це малоймовірно, але головний герой фільму «День бабака» доводить нам, що це цілком можливо.
У фільмі ми бачимо як змінюється сам головний герой Філ. Не дивлячись на те, що він потрапляє у одноманітну ситуацію, він намагається знайти вихід із неї, але не будь-якою ціною. У фільмі ця ситуація пов’язана з тим, що він щоранку рівно о 6 годині прокидається і в його житті повторюються події. Ми бачимо як розділяються його почуття та поступово змінюється він сам та його поведінка по відношенню до людей, знайомих, колег. Візьмемо маленький епізод зі зрілими леді, які потребували допомоги у зв’язку з поломкою автомобіля, і Філ із задоволенням вирішив цю проблему. І, звичайно ж, головним порятунком для нього є людські почуття – кохання до своєї колеги та продюсера Рити, яку він раніше не помічав, не звертав на неї уваги, але як виявилося, він її давно кохає і не бачить свого подальшого життя без неї. Своєю поведінкою він зумів налаштувати значну кількість людей по відношенню до себе таким чином, що Рита побачила в ньому зовсім іншу людину – турботливого, ввічливого, доброго чоловіка, про якого вона давно мріяла. Прикладом є те, що під час вечірки вона помітила ставлення людей до нього, яким він допоміг у різних життєвих ситуаціях і через те змінилося і її особисте ставлення до Філа.
Головний герой фільму Філ – особа не молода, яка бачила багато чого в своєму житті, і доброго і поганого. Людина, яка здійснювала багато непродуманих, негативних вчинків, не задумуючись над наслідками. В цьому і полягає сутність його життя, але потрапивши в неоднозначну ситуацію, він починає змінюватись. Він протягує руку допомоги бездомному, допомагає оточуючим людям у різних непередбачуваних ситуаціях, тобто змінюється сам і змінює все, що знаходиться навколо нього на краще.
Я звернула увагу на те, що в той час коли головний герой змінюється, скрізь його супутниками є квіти. Це поодинокі різноманітні насадження на вулиці або гарна висока рослинність у приміщеннях. Наявність квітів відображає притаманні головному герою почуття та емоції, які він проявляє у відношенні до Рити. Думаю, що це якраз підкреслює ту думку, що зміни, які відбуваються з Філом – позитивні, тому що квіти у житті людини – це позитив, а особливо у людини закоханої.
Я вірю в те, що закохана людина здатна на все і може змінитися заради кохання, і саме фільм «День бабака» є цьому прикладом, адже він пронизаний ідеєю взаємних відносин між двома людьми, які поступово приходять до розуміння, що вони закохані одне в одного. Їхнє кохання проходить перевірку на міцність, на порозуміння між ними, вивчення одне одного, поваги одне до одного та в кінцевому результаті усвідомлення того, що їм потрібно бути разом. Думаю, що таким і повинно бути людське життя, адже миттєве захоплення «на одну ніч» часом може бути оманливим, нещирим, яке не матиме логічного завершення, а навпаки лише негативні наслідки, адже закохані люди, які ставлять перед собою мету створення міцної сім’ї, зобов’язані всебічно, старанно та ретельно аналізувати погляди на життя, поведінку, відношення до буденних справ та готовність до подружнього життя.
Виникає питання: а чи могли б відбутися такі зміни із людиною, якби вона не потрапила у таку ситуацію, чи могла б ця людина повести себе так чи інакше у ситуації, яка склалася і, взагалі, ставив би перед собою завдання наш герой вийти із цієї ситуації чи жив би таким життям і в подальшому? Думаю, що однозначних відповідей на ці запитання немає, але я впевнена, що світ змінюється і не стоїть на місці, тому і наш герой вимушений був би змінитись сам та змінити все навколо себе.
"Барака"






