Великодні дзвони

Людство вірило, що упродовж століть епідемії і пандемії зупинялися церковними дзвонами. На великі території навколо джерел спалаху смертоносних недуг, куди долинали звуки дзвонів, люди зцілювалися, недуга відступала… За ким звучить церковний дзвін? Звуки дзвонів оздоровлювали душі живих і тих, хто відходив у Кращий Світ. Очікуючи  Великодніх дзвонів, маємо надію, що великими енергетичними зусиллями людства, пандемія буде зупинена і піде на спад… Великодні дзвони будуть очищати довкілля і зцілювати наші душі…

Напевно, упродовж довгого Великого посту ми мали можливість роздумувати про вічне і земне, звіряти свої вчинки з життям Ісуса Христа, Його земним шляхом, навчанням і вихованням. Постом і молитвою віруючі люди вдосконалюють свої душі. Піст – це духовне очищення, шлях до любові істинної. Ми всі християни, але про Заповіді забуваємо, не задумуємось над ними, або ще гірше – зовсім їх не знаємо. В Євангелії від Івана (Ів. 15, 9) читаємо: «Перебувайте в моїй любові, – каже Христос, – а в моїй любові будете перебувати, коли Заповіді Мої будете зберігати, як і Я зберіг Заповіді Мого Отця й в Його любові перебуваю…». У любові, якій перебував сам Святий Августин: «Коли мовчиш – мовчи з любові. Коли говориш – говори з любові. Коли виправляєш – виправляй з любові. Коли вибачаєш – вибачай з любові. Май завжди в глибині серця корінь любові. З того кореня виростуть тільки добрі справи». Здається навчає саме нас – науково-педагогічних працівників!

Як навчитися любити і виховувати в любові майбутні покоління? У час війни, людських страждань, втрат, поневірянь тисяч людей нашої країни. Розтопити лід у душі підлітка, молодої людини, повернути до витоків, до джерел, до істинної віри пращурів… Тільки у великій любові до ближнього, у співчутті і милосерді, у розумінні і підтримці, починаючи з себе… «Май завжди в глибині серця корінь любові!», – звертається до нас Святий Августин. У кожній Заповіді Божій – любов до людини. «Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, на надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає» (1 Кор. 13, 4-8).

Уся християнська досконалість – у зберіганні Заповідей Божих. Хто береже Заповіді Божі, той буде добрим батьком чи матір’ю, сином чи дочкою; той цінуватиме і охоронятиме власне життя і життя ближніх; той плекатиме чистоту серця; шануватиме чужу власність і добре ім’я, уникатиме гріхів (порушення цих Заповідей). Знати мало, потрібно виконувати Заповіді Божі і жити згідно з ними. Заповіді Божі настільки досконалі, що неможливо там нічого забрати чи додати. З ними ми можемо прямувати і виховувати наших дітей. Добре було б сьогодні взяти гасло: «Повернення до Заповідей Божих!».

Прошу у Господа за сина,
Прошу у Господа за брата,
Бо доля в них якась щербата,
Бо їм потрібна Божа сила.
Хай слово віще їх зігріє,
Розступиться життєва хмара.
Хай буде меншою покара,
Хай буде більшою надія.
Здіймаю очі я до Бога…
І ніби голос серед тиші
Мене бажає щиро втішить,
Бо є молитися за кого.

(Вадим Крищенко «Прошу у Господа»)

В Україні світле свято Воскресіння Христового асоціюється з пробудженням  від зимової сплячки, оновленням природи, відновленням всього людського. Воскресіння Христове тісно пов’язане з покаянням – переродженням людини. Нове життя і відродження. Переродження Марії Єгипетської – блудниці, що здивувала самих ангелів!

Тиждень, в якому ми перебуваємо, – це тиждень роздумів, тиждень подвижницької духовної і душевної праці кожного з нас. Це час, коли ми думаємо про захисників Вітчизни, про нашу армію, добровольців, наш родовід, наших праотців, землю, що дала нам силу й енергію жити і творити, про Всесвіт… Яйце уподоблюється Всесвіту:

«Скорлупа, як небо,
плівка – як хмари,
білок – як води,
жовток – як земля,
а вогкість посеред яйця –
як у світі гріх».

У яйці, що чудодійно перетворюється на витвір мистецтва – писанку, є все! Яйце – це нове життя і відродження. Українці вірили, що допоки писатимуться писанки та фарбуватимуться крашанки, доти і сам світ триматиметься.

Котилася писаночка з гори на долину,
Прикотилась простісінько до нас у гостину.
А за нею йде Великдень, несе білу паску,
Дзвонить в дзвони, розсипає радощі і ласку.

(Роман Завадович)

Крашанка і писанка – це символи весни, сонця, повернення природи до життя і перемоги над смертю. Вони символізують Воскреслого Христа. Кажуть, коли Ісус Христос разом із святим Петром ходили по різних краях, то в одному місті фарисеї закидали їх камінням і грудками землі. Та як тільки торкався камінь тіла Ісуса, відразу перетворювався на писанку, а як грудка влучала – перетворювалася на крашанку. Святий Петро позбирав усе те, а потім роздав людям, які їх вітали. З того часу й почався звичай розписувати писанки та готувати крашанки і ділитися ними з віруючими. 

Писанка – це справжня гордість нашого народу, розписане мініатюрним орнаментом яйце вважається унікальним витвором українського народного мистецтва. Найуживанішими зображеннями на писанці є: трикутник – символ тримірності: Вода – Земля – Повітря або Чоловік – Жінка – Дитина; ромб – родючість, жіноче начало: квадрат – знак безмежності, символ духовності, Неба, Космосу; крапочки – небесні зірочки; крапочки в ромбі – засіяне поле, зерня; гілочка сосни – символ юності, вічного життя, відродження природи; квіти – обличчя ненароджених дітей; дерево – сім'я, спадковість поколінь; зірка – душа людини; сонце – вічність, життя, добробут.

Основні орнаменти, які використовують писанкарі в Україні (Волинь, східне полісся):

У кожній місцевості України був свій характерний орнамент та колір. На Прикарпатті яйця фарбували у жовтий, червоний та чорний кольори, на Чернігівщині – в червоний, чорний та білий, на Полтавщині – в жовтий, світло-зелений, білий. 

На Великдень, на соломі
проти сонця, діти
грались собі крашанками…

(Тарас Шевченко)

Крашанки – це пофарбовані у різні кольори відварені курячі (інколи, гусячі) яйця. Основні крашанкові кольори: червоний – символізує радість життя; жовтий – уособлює місяць і зорі, а також врожай; блакитний – здоров’я; зелений – щорічне воскресіння природи; чорний з білим – пошану до духів. Крапанки – це найпростіші писанки. Запалену свічку трохи нахиляють над яйцем і накрапують віск. Коли воскові плямки застигають, яйце занурюють у фарбу. Як тільки фарба висохне, яйце нагрівають, розплавлений віск обтирають – на кольоровому яйці залишаються світлі крапки. Можна також використовувати техніку мальованки – наносити різнокольорові крапки пензликом.

На Гуцульщині розповідають, що Діва Марія писала писанки і дарувала їх Пилатові, щоб той змилувався над її Сином. Беручи до рук яйце, Мати Божа  плакала і слізьми обливала свою роботу і від тих падаючих сліз з’являлися цятки. Так виникли крапанки.

Мальованки – це яйця, що вимальовуються акварельними або акриловими фарбами чи спеціальними фарбами та лаками для яєць. Справжні майстри дотримуються старовинної техніки: зварені упродовж восьми хвилин яйця тримають у гарячій воді. Одне дістають, насухо витирають і ставлять у чарочку. Розфарбовують пензликом верхню частину яйця – на гарячому яйці фарба швидко висихає. Яйце перевертають і розмальовують іншу частину.

Для дряпанки краще брати яйця коричневого відтінку. Шкаралупа таких яєць міцніша за білих. Виходячи з цієї дещо жартівливої назви, такі великодні яйця виготовляються шляхом видряпування візерунку на пофарбованій поверхні звареного яйця гострим предметом. Робота ця дуже тонка, вимагає зосередженості та вправності. На вишкрябування складного малюнку може піти до кількох днів. Один необережний рух – і робота втрачає свою досконалість.

Бісерки або бісерівки виготовляються різними шляхами. Сире яйце видувають, просушують і натирають восковою свічкою. Потім запалюють свічку, підчіплюють голкою бісеринку та, потримавши секунду-дві над полум’ям, швидко прикладають до яйця. Нагріта бісеринка надійно приклеюється до воску. Такі бісерки називають іще восківки. В інший спосіб бісеринки нанизуються на нитку, яка потім викладається у візерунок і приклеюється до яйця.

Зазвичай, бісерки виконували в монастирях, оздоблюючи пасхальні яйця навіть маленькими іконками, тому бісерівки часто називають монастирськими писанками. 

Вишиванка – маловідомий, незвичайний, але дуже цікавий, хоч і складний спосіб прикрасити великоднє яйце – вишити його. Так само, як вишивають рушники чи серветки звичайними нитками для вишивання, за допомогою звичайної голки. Але яєчна шкаралупа – матеріал крихкий, тому будь-який неточний рух руки призводить до непоправного пошкодження виробу.

У селі Доброгостів Дрогобицького району Львівської області встановлено оригінальний пам'ятний знак українській писанці.

Найбільший музей писанки знаходиться у Коломиї

Найбільший пам’ятник українській писанці висотою 20 метрів знаходиться у Канаді

Яйця-сувеніри дарувалися в Україні завжди. Виготовлені дитячими руками, вони набували оберегових властивостей. Тому багато родин берегли ці подарунки роками. Були і відомі світові майстри-ювеліри, що дивують багатьох і сьогодні. Так, серед робіт відомого ювеліра Карла Фаберже є коштовні пасхальні яйця-сувеніри, що виготовлені для російської імператорської сім'ї (XIX - початок ХХ століття).

Традиція писанкарства в Україні відома давно. Сьогодні вона повертається у наші домівки і наше життя. Відомі писанкарі і писанкарки ніколи не переводилися на нашій землі. Часом одна писанкарка готувала ці шедеври для цілого села у Чистий Четвер перед Великоднем. Це одна з багатьох українських традицій, що несе для нас Воскресіння Христове.

З Воскресінням Христовим, рідний університете! Нехай подвижницька праця кожного, хто переступає твій поріг від ректора до студента примножує нашу славу, здобуту за більш як 120 чудових років! Нехай пошанованим буде кожен ветеран, хто з гордістю згадує роки своєї праці! Нехай кожен студент, пишаючись, скаже: «Я навчався в одному з найкращих вишів світу!

Тамара Ковальчук,
доцент кафедри управління та освітніх технологій
гуманітарно-педагогічного факультету