ВІДЛУННЯ ВІЙНИ. РОЗМОВИ ПРО ВАЖЛИВЕ З ВІЙСЬКОВИМ, ВИПУСКНИКОМ МЕХАНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ КОБЗАРЕМ О.О.

Вже четвертий рік поспіль ми живемо в надскладних умовах війни. Кожен з нас виробив свою поведінку реагування на новини, тривоги, обстріли, прильоти. Те що здається неймовірним нашим знайомим, хто виїхав за кордон, іноземцям стало буденним і звичайним, стало нашим досвідом. Війна змінила наше життя і тепер треба навчитися говорити про неї, про втрати, про смерть, визначатися в своєму ставленні до тих, хто воює і ні, призвичаїтися до військової форми і протезів.

Кожного разу, коли ми говоримо про війну, ця розмова йде в контексті тилових розмов, коли ти знаходишся в відносно спокійному і захищеному місті і намагаєшся осягнути, зрозуміти, відчути, а як воно тримати фронт. Тому кожна зустріч з нашими воїнами дуже цінна для кожного з нас, коли є можливість почути слова людини, безпосередньо дотичної до бойових дій. Ми, викладачі і студенти освітньої програми Транспортні технології на автомобільному транспорті, були раді нагоді зустрітися з випускником механіко-технологічного факультету 1988 року Кобзарем Олексієм Олексійовичем, майором танкових військ, який з 2014 року боронить нашу країну.

Про що була наша розмова? Про війну, про місце рядового воїна на ній, про страх, про лють до ворога. Це була розмова дорослого з дорослими, тому була і гірка правда про смерть, і різкі слова та вирази.  Не змогли обійти  і обговорення політичної ситуації, стрімкого розгортання політичних подій і прийняття неочікуваних рішень. А ще пан Олексій застеріг від наслідків інформаційної війни, яка широко ведеться росіянами, спростував величезну кількість фейків.

Розмова була про те, як багато молодих хлопців перебуває в армії зараз, про високий рівень їх підготовки і про їх мужню боротьбу з ворогом. Молодь творить чудеса – його слова. Про те, що кожне життя дорогоцінне і втрати в боях незрівняні з ворогами. Про високі гуманістичні риси наших бійців, які не залишають на полі бою своїх побратимів, всіма способами рятують їх, вивозять з обстрілюваної території. Про цінність медиків на передовій, про їх щоденний подвиг порятунку ранених бійців. Поговорили також про способи ведення бою танками і про щоденний подвиг піхоти. Це страшні речі, які треба чути, щоб бути включеним в сьогодення воюючої країни.

На питання щодо танків гість розказав, якою складною технікою воюють зараз наші солдати, як багато треба знати і вміти, щоб правильно і чітко вести прицільний вогонь, яку кількість розрахунків і налаштувань треба провести. А ще не забувати про необхідність технічного обслуговування і ремонтів, тому фронт потребує досвідчених вояків. І основне побажання нашим студентам звучало: Вчіться, набувайте знань. Це треба і для ведення бою, і для допомоги фронту тут в тилу і в боротьбі з інформаційними фейками.

Питання були про те, що зараз відбувається на передовій, що буде далі, чим можемо допомогти. Відповідь була чіткою і лаконічною: Ситуація складна, але не катастрофічна. Ми продовжуємо воювати Наші вояки навчилися воювати та тримати оборону і будуть продовжувати боронити Україну. Від нас, тих, хто тут, вони очікують на розуміння і підтримку. «Не забувайте при нагоді дякувати військовим, з пошаною ставитися до інвалідів», -  звернувся гість до студентів.

Ми довго обговорювали цю зустріч з колегами і студентами, щоб зрозуміти свої наступні кроки, сформувати бачення процесів, що відбуваються. Наша задача продовжувати підтримувати імідж України в інформаційному просторі, адже ми спілкуємося з колегами з університетів та інших установ за кордоном, приймати участь у формуванні національної політики держави, підтримувати бійців, які проходять лікування та реабілітацію в нашому місті, не забувати про подяку їм. Ми всі, такі різні за фахом, думками, настроями, потрібні тут, потрібні один одному, потрібні своїй країні.

Вікторія Опалко