Незвична зустріч у рядках календаря, краси і Котляревського

Чи не найменше у своєму житті, розчиненому, як правило, в клопотах, людина приділяє увагу тому, що є невід’ємною обставиною її існування. Такі речі чи явища завжди сприймаються як само собою очевидні і зрозумілі, аж поки не вдаєшся до глибоких критичних осмислень. Але останнє здебільшого, як кажуть, сучаснику не особливо загрожує. Так вже склалися обставини.
Між тим, до неспростовних обставин існування людини належить календар. Щоправда прийняти подібне твердження як належне на перший погляд видається невиправданим вже хоча б з огляду на сліпе переконання нібито в примітивних спільнотах календаря не знали і не знають, якщо брати, наприклад, залишкові племена, загублені в нетрях світу. Але ж чим ближче перебуваючи до природи, тим повніше людина мусить рахуватися з природними циклами. Від цього залежить щонайменше її виживання. В такому разі природний календар відображає накладання циклів, доступних для фіксації людиною, зокрема обертання Землі навколо своєї осі, зміни фаз Місяця або руху супутника навколо землі впродовж 29,5 доби, руху Землі навколо Сонця впродовж 365,259 636 діб тощо.
Що ж до цивілізованої людини, то календар, яким вона послуговується, втрачає безпосередній зв’язок з природніми циклами, лягаючи в основу режимності існування спільноти, а отже й її «гвинтиків». Відтак, декоративний і в той же час режимний календар фіксує здебільшого не збіг природніх циклів, а штучно визначені маркери соціального буття, у т.ч. світські і релігійні, так звані, свята, частина з яких все ж певним чином синхронізується з окремими циклами. При цьому в сучасному календарі окрему нішу займають дати започаткувань, будь то дати народження, заснування чи початку якоїсь соціально чи індивідуально значимої події абощо.

Зокрема зафіксована в межах григоріанського календаря сьогоднішня дата – 09.09. – окрім іншого знаменує собою день народження яскравої української постаті Котляревського Івана Петровича, знаменитого насамперед своєю Енеїдою – спробою хай і в жартівливий спосіб підкреслити історичність українського етносу, що стоїть біля витоків, так званої, Західної цивілізації. Він, очевидно, по-праву вважається прабатьком сучасної літературної української мови. Але понад те є носієм і виразником української етнічної ідентичності на противагу «підточеним» ідентичностям малороса, хохла, холопа, раба божого абощо, таким чином стримуючи поглинання етнічного українського духу великопольським шовінізмом, московським імперіалізмом, іудохристиянським ойкуменізмом тощо.

Водночас за дев’ятим днем дев’ятого місяця закріплено маркер Міжнародного дня краси.
Про красу можна багато говорити. Зокрема сотні томів списано, як кажуть, дрібним почерком, аби тільки розкрити тему краси: чим вона є, як вона досягається, яка її роль в житті тощо. Проте сказати про красу одне певно: без неї світ не можливий. Принаймні без краси не можливо уявити ані сам світ, ані віднайти зміст існування, бо все, що існує, може бути зваженим на терезах красивого/потворного. Тому хоча б раз в рік, якщо вже у вихорі невпинної суєти не вдається фіксувати увагу на красі, за посередництва штучно сформованого свята Дня краси актуалізувати громадську думку щодо осмислення краси, так би мовити, «перезарядити» спільноту на предмет співвідношення своїх дій, цілей, цінностей з вишуканими естетичним смаком. Адже люди, котрі у своєму житті системно послуговуються добре розвинутим естетичним смаком, є прекрасними особистостями, активність яких аж ніяк не може йти в розріз з людяністю.

Володимир Калуга,
професор кафедри міжнародних відносин і суспільних наук