98 років з дня створення Київського сільськогосподарського інституту

 

     Інститут поступово розширювався, і в 1930 р. до його складу входило вже декілька факультетів та підрозділів: організації сільського господарства з 1927 р.; лісоінженерний з 1925 р.; агропедагогічне відділення з 1924 р.; механізації сільського господарства, створений у 1929 р. на базі відділу сільськогосподарського машинобудівництва Білоцерківського політехнікуму, переведеного до КСГІ; агрохімії і ґрунтознавства; меліоративно-гідротехнічний з 1924 р.; культурно-технічний з 1928 р.; робітничий факультет; землевпорядкування з 1924 р.; зоотехнічний з 1923 р.; навчальні господарства та випробувальні станції. До 1929–1930 н. р. на факультетах діяли предметні комісії, які здійснювали навчально-методичну роботу, з 1930 р. їх функції перейшли до кафедр.

 

     У складі КСГІ функціонувало 7 кафедр: хліборобства, скотарства, ґрунтознавства, сільськогосподарської економіки, сільськогосподарської епізоотології, сільськогосподарської технології, сільськогосподарської ботаніки. В інституті працювали біологічні групи – фізіології і мікробіології, зоології і ветеринарії.

     У 1923-1925 рр. введено ряд нових предметів, зокрема сільськогосподарська кооперація і колективізація, землеустрій, земельна політика й законодавство, державні та громадські заходи щодо поліпшення хліборобства, варіаційна статистика.

 

 

     З 1922 р. у розпорядження КСГІ передається маєток «Хутір Грушки». Грушки́ – історична місцевість Києва. Розташовані вздовж проспекту Перемоги між вулицями Гарматною і Миколи Василенка.

     Виникли як хутір у 2-й половині XIX ст. У 1871–1902 рр. – у володінні дворянина К. Грушка́ (звідси – назва хутора). На рубежі XIX–XX ст. ці землі були обміняні військовому відомству на землі, де було збудовано будівлі Київського політехнічного інституту. З 1921 р. – у складі Києва, з середини XX ст. – промислова зона.

     Збереглася частина старовинної промислової забудови кінця XIX – початку XX ст. (найкомпактніше – вздовж вулиць Гарматної, Полковника Шутова).

     Водночас у розпорядження КСГІ було передано також дослідне поле в районі «Караваєвих дач». Карава́єві Да́чі – історична місцевість, житловий масив міста Києва. Розташовані між Шулявкою і Відрадним, вулицями Академіка Янгеля, Смоленською, Гарматною, Відрадним проспектом і залізницею. З середини ХІХ ст. тут розміщувався «Деревний розсадник». 1872 р. відомий київський хірург-офтальмолог, професор В. О. Караваєв придбав частину Кадетського гаю, що виявилася «відрізаною» від основної частини внаслідок прокладання залізниці. Після його смерті Караваєві дачі було в 1902–1908 рр. поділено на 238 ділянок і розпродано під приватні садиби. З 1914 р. Караваєві Дачі увійшли до меж Києва.

     У 1922-1924 рр. КСГІ були передані маєток «Глибока долина» в Переяславському районі на Київщині та Верховенський комбінат з агрошколою у Бердичівській окрузі та Сквирському повіті, де провадилися дослідницька і навчально-практична роботи. З 1926 р. функціонує Голосіївська агробаза. На початку 1930-х рр. зазначені навчально-виробничі господарства були передані іншим організаціям і реорганізовані, а у КСГІ було створено навчально-дослідне господарство, до якого увійшли хутори Руський, Теремки, Червоний трактир. Господарству належало 300 га орних земель. У 1941 р. у Теремках були молочно-товарна ферма (100 голів), свиноферма (130 голів), пасіка (100 вуликів), у ставках розводили рибу. Студенти проходили тут навчальну практику: вирощували зернові культури, займалися садівництвом, городництвом, бджільництвом.

 

     У XVII ст. на місці Ботсаду існував хутір Голосіївський (згадка в історичних документах 1617 р.). У 1631 р. Петром Могилою був закладений монастир Голосіївська пустинь та парк. У 1920 р. монастирські володіння було націоналізовано, а в 1922–1923 рр. – передано новоствореним сільськогосподарському та лісогосподарському інститутам.

     Протягом 1925–1932 рр. відбувалась забудова цієї території комплексом вищезазначених навчальних закладів. Ботанічний сад створено на базі кварталів 7 і 8 Хотівського лісництва Боярської ЛДС (приєднана до КСГІ в 1925 р.) та прилеглих земель НАУ. Його історія почалась у 1928 р. з моменту заснування дендрологічного саду Київського лісогосподарського інституту. На території 6 га були висаджені екзотичні деревні та кущові види рослин, насіння яких отримували із ботанічних садів та дендраріїв Ленінграду, Ялти, Харкова, Одеси, Ташкента та інших міст. У 1929 р. у саду налічувалось вже близько 320 видів дерев'янистих рослин. У створенні наукових колекцій дендрарію брали участь науково-педагогічні працівники: доцент М. М. Ягніченко, професор Н. О. Коновалов, професор В. Шмідт, академік П. Погребняк, академік М. Гришко, Ф. М. Русанов. Міцні зв'язки дендрарію зі спорідненими закладами сприяли тому, що на початок 1941 р. його колекції нараховували близько 700 таксонів дерев та кущів.

 

 

     У 1920-х рр. уряд України приділяв значну увагу створенню матеріально-технічної бази для функціонування вишів сільськогосподарського профілю. Навесні 1926 р. почалося зведення в Голосієві приміщень для сільськогосподарського інституту. Автором проекту будівель став архітектор Дмитро Михайлович Дяченко, який створив їх у стилі неперевершеного українського бароко. Саме у комплексі будівель університету талант зодчого проявився в тонкому розумінні національного колориту суто української архітектури, дбайливому ставленні до природного оточення, рельєфу мальовничої місцевості. Нині будівлі є архітектурними пам’ятками України.

 

  

 

     Після завершення будівництва основних об’єктів навчального, побутового і культурного призначення голосіївські виші мали у своєму розпорядженні просторі навчальні корпуси. Водночас були збудовані студентські гуртожитки та багатоквартирні житлові будинки для професорсько-викладацького складу.

     У 1920-ті роки Київ стає центром деревообробної промисловості Радянської України. Завдяки зусиллям Є. В. Алексєєва, який у цей час працював у Київському губвиконкомі, вдалося відкрити у 1923 р. при КСГІ лісове відділення, з 1924 р. – лісовий факультет, а з 1925 р. – лісоінженерний. Професор Є. В. Алексєєв обійняв посаду декана. У вересні 1930 р., за рішенням уряду України відбулося об'єднання лісового факультету ХСГІ і лісоінженерного факультету КСГІ, і на їх основі утворився Українсько-Київський лісотехнічний інститут.

     До його складу входили такі факультети: лісоінженерий з лісовим, лісоексплуатаційним, лісоекономічним відділеннями; лісотехнологічний з відділеннями механічної обробки деревини, лісохімічним, механізації і транспорту лісової промисловості. Також при ньому відкрили лісомеліоративний факультет, який у 1936 р. трансформувався в Київський лісогосподарський інститут (КЛГІ) з одним лісогосподарським факультетом, в якому навчалися близько 650 студентів, працювали 85 викладачів, серед яких 12 професорів (8 – доктори наук) та 19 доцентів.

 

 

Загальний вигляд інституту, 30-ті роки ХХ ст.