15 років Дню вишиванки

     У культурі практично будь-якого народу є речі, які яскраво відображають його особливу національну традицію. Вишиванка з давніх давен є основним елементом українського національного одягу. Вишиті візерунками сорочки – відображення цінностей, традицій, культури та історії нашого народу.

     Історія вишиванки своїми витоками сягає в незапам’ятні часи. Ще за свідченням знаменитого давньогрецького історика, географа і мандрівника Геродота, елементами вишиванки був прикрашений одяг скіфів, які проживали в наших землях в період VIII ст. до н. е. - IV ст. н. е. Знаменитий арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях також згадує про русів, які носили вишитий одяг. У ході сучасних досліджень, наприклад, на Черкащині були знайдені срібні бляшки з фігурками чоловіків, датування знахідок VI ст., дослідження яких показали ідентичність елементів одягу і орнаменту вишивки українського народного костюма XVIII-XIX ст. Загалом в Україні є близько сотні різних вишивальних технік. Серед найвідоміших – хрестик, гладь, низь, мереження, бігунець, плетіння.
     Дата проведення святкових заходів кожного року різна, адже відзначається День вишиванки в третій четвер травня. У 2021 р. – це 20 травня.

     День вишиванки не є офіційним святом. 15 років тому, тобто у 2006 р., студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк започаткувала акцію «Всесвітній день вишиванки». А поштовхом до реалізації ідеї та святкування стала вишиванка Ігоря Житарюка, яку він регулярно одягав на пари, як і чимало інших студентів.
     Дівчина запропонувала студентам одного дня одягнути вишиванки. На цю ініціативу відгукнулося декілька десятків студентів та викладачів факультету. Однак щороку масштаби святкувань зростали й нині День вишиванки відзначають також і за межами нашої держави.
     Як вже склалось, цього травневого дня люди намагаються вдягати національне вбрання на роботу, на навчання або ж, наприклад, на зустріч із друзями. Окрім того, за ініціативи тих же студентів, громадських та культурних діячів можуть проводитися концерти, хода, конкурси та ярмарки.

Цікаві факти про українську вишиванку

     Здавна для українців вишиванка відігравала не стільки функцію одягу, як була своєрідним оберегом від різного зла. Тому візерунки на сорочках та сукнях наносили на рукави, коміри і поділ.
     Своїми особливими узорами та поєднанням кольорів на вишиванках може похвалитися не лише кожен регіон України, а й навіть окремі села. Сорочки можуть відрізнятися за фасоном, кольором, візерунком.
     Узори вишивки загалом можна поділити на декілька груп: геометричні, рослинні, тваринні та антропоморфні (такий, що нагадує людину) орнаменти. Рослинні традиційно вишивали на жіночому вишитому одязі, геометричні – на чоловічому.
     Існує понад 250 швів, які базуються на 20-ти видах техніки вишивання. Найпопулярнішими є мережання, низь, гладь.
     Раніше вишивання було виключно жіночим заняттям. Перш ніж братися за роботу дівчина зазвичай постилася, молилася і мила руки.

     Надзвичайно тонка вишивка «білим на білому» на натільних сорочках була поширена серед європейської знаті й української шляхти.
     Нитки для вишиванок у техніці «білим по білому» готувались три роки.
     Неймовірно цікавим є факт, що підготовку до вишивки рукодільниці Полтавщини, звідки походить унікальна техніка «білим по білому», розпочинали за      3 роки до початку створення візерунку. І виткати полотно було найпростішим завданням. Головним, цікавим і найбільш довготривалим процесом ставало вибілювання ниток. Хімічних відбілювачів на кшталт сучасного хлору чи «Ванішу» не існувало. А хотілося ж отримати сліпучу білизну морозного візерунка. Тоді полтавські вишивальниці придумали цікаву річ: розстилати нитки на березі річок у найбільшу спеку. Так 4 стихії (вода-сонце-повітря-земля) заряджали нитки. Та й з практичної точки зору річка добре відбивала сонячні промені й пряжа природно вигорала до білосніжного відтінку.
     Тривалий час вишивка була своєрідною візиткою людини. За орнаментом і кольорами можна було дізнатися про її вік, сімейний стан, соціальний статус. Приміром, сорочку із вишитими квітами носили лише молоді дівчата. Нині ж вишивка виконує більше декоративну функцію.
     Рекордну кількість людей, одягнутих у вишиванки, було зафіксовано у День Незалежності в 2011 р. у місті Рівному. Згідно із Книгою рекордів України, на центральному Майдані тоді зібралося 6570 людей у вишиванках.
     Техніка хрестиком стала популярною лише у XIX ст. До 1860 р. популярними в Україні були низинка, верхоплут, козлик та інші види швів. Цікаво, але хрестик прийшов до українських вишивальниць із Європи. Популярністю та зацікавленістю вишивальниць різного віку техніка вишивки завдячує компанії «Товарищество Брокар і Ко», заснованій підприємцем Генрі Брокар. Цікавий факт: парфумоване мило, яке було одним із найбільш бюджетних товарів парфумерно-косметичних магазинів компанії, загортали у схеми-орнаменти вишивки хрестиком. Таке пакування, як і сам товар, було дуже популярним серед населення.

     Колір ниток для вишивки закріплювали тістом. Цікавий факт: до появи штучних анілінових барвників вишивальниці використовували виключно природні фарби у вигляді відварів, настоянок із трав, кори, квітів, соку плодів. Наприклад, усі відтінки жовтого отримували із пшеничної соломи. Цікаво, що аби тон був золотим, ці нитки запікали у житньому тісті. Термічна обробка у поєднанні з опарою закваски фіксували відтінок на віки.
     Велетенський мурал із дівчиною у вишиванці. На фасаді 18-поверхового житлового будинку на бульварі Лесі Українки в Києві австралійський художник Гвідо ван Хелтен намалював велетенський мурал (стінопис) – дівчину у вишиванці. Малюнок з’явився 28 жовтня 2015 р. Висота муралу становить 43 метри.

    Фільм про вишиванку. В Україні відзняли цілий документальний фільм про вишиванку «Спадок нації». Прем’єра відбулася 3 листопада 2016 р. Кінострічка розповідає про вишиванку як про духовну спадщину українського народу. Фільм показує різноманіття орнаментів з усіх регіонів України та історії людей, які розповідають про цінність й унікальність вишиванки для них. Режисером фільму є Олександр Ткачук, сценаристкою – Леся Воронюк, а науковим консультантом – український вчений-етнограф Олексій Доля. Дивіться, щоб надихнутися і, можливо, навіть обрати «свій» орнамент.

Марія Поливач,
директор музею історії НУБіП України