Олеся Шевченко: "Я щаслива, бо зрозуміла, що факультет ветеринарної медицини НУБіП України – це моя мрія!"

Яку професію обрати для себе? До якого ВУЗу вступити? Ці та багато інших питань виникають перед кожним випускником загальноосвітнього навчального закладу, якого вже за шкільним порогом чекає непросте доросле життя та безліч випробувань. Адже подальше життя, майбутнє, та і вся доля, залежать від наступного кроку, від правильного вибору сьогоднішнього школяра, завтрішнього студента, а через кілька років – висококваліфікованого спеціаліста. Тож, вибір за кожним із нас…
Хочу розповісти про одну свою юну гостю, дівчинку, яка нещодавно вперше відвідала наш факультет ветеринарної медицини НУБіП України. Знайомтеся, сьогоднішня моя співрозмовниця – Олеся Шевченко. Вона виявилася не лише дуже цікавою і неординарною особою, а і прикладом для багатьох її ровесників, адже вже не один рік вимріювала свою майбутню професію. Саме тому я хотіла би поділитися з Вами нашими враженнями від знайомства та розмови.

- Олесю, розкажи, будь ласка, про себе.
- Мене звуть Шевченко Олеся, я – школярка, навчаюся у 10-му класі єдиної в м. Києві новітньої дистанційної школи «Оптіма». Що цікавого можу розповісти про себе і своє життя? Навіть не знаю… Я така, як і багато інших дівчат. Змалку люблю спорт, займаюся боксом та кікбоксингом. Люблю природу та все, що мене оточує. Особливо цікавлюся фотографією, можливостями зберегти й залишити у кадрі незвичайні митттєвості, красу довколишнього світу, знайомих і незнайомих мені людей. А ще, обожнюю все, що пов’язане зі здоровим способом життя! Адже вважаю, що найкрасивішою і найкращою людиною є здорова людина.
Свої канікули та всі вихідні я люблю проводити на фермі у батька. Найбільше люблю тварин, які живуть там, люблю їх доглядати, годувати і опікуватися їхніми малятами. Та і лікувати їх, коли виникає в цьому потреба. Ця любов має глибокі корені – з раннього дитинства люблю наших братів менших, найбільше тих тварин, які не мають своїх господарів і свого дому. А тому зазнають багато болю і страждань.

- Коли ти, Олесю, вперше відчула поклик душі до тварин та бажання допомагати їм?
- З дитинства мріяла стати хорошим ветеринарним лікарем. Адже мені не лише дуже подобається проводити час із тваринами та допомагати їм, а і хочеться знати все про їхнє життя, умови догляду, можливості надання першої допомоги. Та і вдома я маю двох домашніх улюбленців – Лучика та Жучка. Іхнє життєлюбство захоплює і надихає.
- То чому саме ветеринарія стала дитячою мрією?
- Як і кожна маленька дівчинка, я просто гралася ляльками, «лікувала» і «вчила» їх. Також у міру своїх дитячих можливостей любила турбуватися про двох пухнастих домашніх улюбленців нашої родини – кицьок. Була і для них лікарем та вчителем. Та одного весняного сонячного дня, ще кілька років тому, доля подарувала мені зустріч із Вами, Надіє Володимирівно, на той час вже студенткою факультету ветеринарної медицини НУБіПу України. Ви так захоплююче розповідали мені, маленькій дівчинці, про те, що звичайна медицина лікує людину, а ветеринарна – людство, звичайний лікар допомагає відновити і зберегти здоров’я, а ветеринарний – дарує надію на життя. Можливо саме тоді, ще підсвідомо, я і відчула, що маю допомагати жити тим, кого ми любимо – братам нашим меншим.

- Що найбільше вразило і запам’яталося тобі в нашому університеті?
- Після Вашого запрошення на екскурсію до НУБіПу на факультет ветеринарної медицини я вирішила, що готова побачити і зрозуміти те, що ще не так давно було для мене лише мрією.
В університеті першим мене зустрів із посмішкою на обличчі викладач Роман Романович Бокотько, який відразу ж розвіяв усі мої страхи про університетське життя. Під час екскурсії я помітила, що всі тут, як одна дружня родина. У мене склалося враження, що на факультеті викладачі та студенти не лише поважають один одного, а і допомагають та підтримують, як справжні друзі. Викладачі уважно прислухаються до думки студентів, аналізують їхні пропозиції, дискутують і разом шукають істину, ідучи в ногу з часом, разом розвивають науку. Величезне враження справив на мене Музей анатомії. Найбільше вразило й здивувало те, що екскурсію проводив сам доктор ветеринарних наук, професор Мельник Олег Петрович. Його розповідь була не просто захоплюючою, а і мотивуючою – змушувала думати, аналізувати, шукати цікаве і нове. В музеї налічується більше 1500 експонатів, кожен із них має свою історію. Всі анатомічні препарати зроблені за допомогою новітньої технології - пластинації (або полімерного бальзамування).

Також Шевченко Олеся відвідала Центр клітинних технологій у ветеринарній медицині, прослухала цікаву розповідь від завідувача лабораторії Савчука Тараса Любомировича. А самі деталі про те, як насправді культивуються клітини,  розповів к.в.н., асистент кафедри хірургії і патофізіології імені академіка І.О. Поваженка Бокотько Роман Романович. Під час екскурсії вона дізналася про те, що співробітники кафедри продовжують здійснювати дослідження згідно науково-дослідної тематики, котра завершилася ще у 2020 році. Ця тематика дуже цікава і важлива, адже стосувалася вивчення біологічних властивостей стовбурових клітин тварин. Тепер я знаю, що при кафедрі функціонує Центр клітинних технологій у ветеринарній медицині, який дає можливість проводити такі цікаві і важливі дослідження. У даний час у СО2-інкубаторах Центру культивуються стовбурові клітини тигра. Вони отримані з його постмортальної жирової тканини. А ще мені розповіли, що того тигра утримували у звичайному зоопарку, а після загибелі привезли на кафедру анатомії, гістології, патоморфології тварин імені академіка В.Г. Касьяненка для наукових та навчальних потреб. Знаючи наукові інтереси співробітників Центру, завідувач кафедри анатомії, гістології і патоморфології тварин ім. акад. В.Г. Касьяненка д.в.н., професор Олег Петрович Мельник запропонував скористатися такою нагодою та вперше в Україні виділити стовбурові клітини такої екзотичної тварини. І, що цікаво, це вдалося зробити успішно. Частково стовбурові клітини жирової тканини тигра науковці заморозили на І пасажі, іншу частину - продовжують культивувати далі. В недалекому майбутньому ці клітини будуть досліджені на предмет стабільності їх каріотипу та імунофенотипу при культивуванні.
Помітно було, що Олесі надзвичайно цікаво, вона захоплено слухала розповіді викладачів!

- І які висновки ти зробила, Олесю, після екскурсії до університету?
- Я щаслива, бо зрозуміла, що факультет ветеринарної медицини НУБіП України – це моя мрія! Познайомившись із такими цікавими та неординарними особистостями, я впевнилася, що праця людей цієї професії необхідна за будь-яких умов, у будь-які часи, у будь-якому суспільстві. Адже саме вчені-дослідники, аспіранти та студенти НУБіПу не лише досліджують, а і створюють нові технології, які зможуть покращити рівень ветеринарної медицини.
Тож, сумнівів у мене немає – я зроблю правильний вибір!

Стадник Надія,
аспірантка кафедри хірургії і патофізіології імені академіка І.О. Поваженка