Постковідне майбутнє вищої освіти та сталий розвиток: аналітичний огляд наукових публікацій з міжнародних видань
Ось уже більше року, як триває пандемія, спричинена Covid-19. Заклади вищої освіту у цілому світі перейшли на дистанційну та інколи змішану форму навчання. Однак питання, що ж буде з вищою освітою після завершення пандемії, залишається відкритим. Саме тому ми вирішили проаналізувати деякі статті з міжнародних видань на цю тематику і пропонуємо вам з ними ознайомитися.
Симона Ерінгфельд, лауреат премії магістерських робіт BERA у 2021 року за роботу "Переосмислення Посткороніального університету за допомогою підкасту: надії та страхи за майбутнє вищої освіти після Covid-19" у своїй статті “Вища освіта та її постковідне майбутнє: обнадійливі сподівання та тривожні побоювання в Кембриджському університеті під час Covid-19” відображає обнадійливі та тривожні настрої, що виникли в результаті пандемії, а також розкриває сподівання та побоювання щодо майбутнього, які мали і відчували студенти та науковці педагогічного факультету Кембриджського університету.
На початку статті Симона Ерінгфельд зазначає: “Коли почалася пандемія, мене зарахували до магістратури педагогічного факультету Кембриджського університету, де я мала можливість на власному досвіді відчути ці швидкі зміни і нововведення. До кінця березня 2020 р. студенти в основній своїй масі залишили свої кімнати у гуртожитках, а заняття перенесли до платформи Zoom. Студмістечко закрили, бібліотеки стали недоступними, а особистий контакт в студентських гуртожитках та кафетеріях практично звівся нанівець. Освітні та соціальні аспекти студентського життя були перенесені онлайн, причому більшість взаємодій відбувалося на екранах моніторів або засобом хмарних технологій”.
Для того, щоб зібрати ще більше інформації про стан нинішньої кризи та зосередитися на занепокоєннях, щодо майбутнього, дослідниця створила нову соціальну платформу Cambridge Quaranchats для обміну ідеями та досвідом щодо впливу Covid-19 у Кембриджському університеті. Це емоційний, яскравий аудіо журнал, який знаходиться у відкритому доступі за посиланням. Подкастові бесіди використовувались у приватних дослідницьких інтерв’ю зі студентами та викладачами, щоб наживо висвітлити роздуми про нові горизонти можливостей для університету у постковідний період. За чотири місяці подкаст прослухали слухачі з понад 50 країн більше, ніж 2000 разів.
У своїй статті Сімона Ерінгфельд представляє ключові висновки, зроблені на основі ряду приватних дослідницьких бесід, під час яких учасники експерименту висловлювали свої думки щодо ідеального (утопічного), а також небажаного (дистопічного) майбутнього перебігу дій в університеті у постковідний період.
Пандемія Covid-19 змусила нас загострити увагу на деяких основних питаннях, пов’язаних з вищою освітою, наголошує авторка статті. Одне з яких, наприклад, для чого потрібні університети? Що ми втрачаємо та що набуваємо в результаті переходу до онлайн-освіти? Кому належить простір університету, як він формує відчуття спільної справи та єдності, та яка роль належить закладу в процесі навчання, викладання та пізнання? Хоча ці питання не є новими, і онлайн-освіта вже стала невід’ємною частиною навчального процесу до пандемії, криза Covid-19 спричинила швидкі зрушення та загострила соціальну несправедливість у галузі вищої освіти.
Переоцінивши відповіді на ці питання, стверджує Сімона Ерінгфельд, стає можливим сприймати кризу як можливість для роздумів, яка полягає у переосмислення діяльності університету у постковідний період як більш всеосяжного, збалансованого та справедливого закладу.
Дистопії страху: маркетизація, розрізненість та соціальна ізоляція
У цій частині статті авторка статті відмічає, що коли мова заходить про дистопічні (небажані) бачення посткороніальної діяльності університету, чітко випливає один висновок: безапеляційні дані щодо захворюваності на Covid-19 змушують вдаватися до невідкладних заходів: до повного переходу до онлайн-навчання. Думки учасників різняться щодо переваг та якості онлайн-навчання, свідками якого вони стали під час пандемії.
Проте, найбільш поширеною дистопічною точкою зору щодо майбутнього університету як викладачів, так і студентів було цілковите переведення на дистанційне навчання, ізоляція від студентського містечка, а також неможливість очної співпраці з колегами та однолітками, відмічає дослідниця.
Пітер та Роза – студенти останнього курсу педагогічного факультету Кембриджського університету зазначають:
“Вся діяльність мого університету буде повністю зосереджена онлайн. Для мене це було б небажаним, оскільки я вважаю, що мені, студентові, необхідне аудиторне навчання. Я вважаю неправильним, або навіть негуманним, коли університети, встановлюють високі ціни на онлайн-навчання. Вчитися в Кембриджі лише дистанційно дуже лякає. Я думаю, що університетський досвід дуже важливий з точки зору спілкування, проживання на своїй території, далеко від батьків, здобуття самостійності… Отже, той факт, що університет повністю перейде на онлайн-навчання буде складно прийняти. Це буде жахливо!”
Пітер побоюється, що Covid-19 може вплинути на вищу освіту через масовість онлайн-курсів заради зручності, а не якості, де освіта все частіше продається студентам як споживачам на конкурентному ринку. Ось так він далі пояснює:
“Ідея полягає в тому, щоб зробити даний процес зручним для продажу. Саме це ми вже зараз практикуємо, але, на щастя, немає ще технології, яка б кількісно визначила обмежений досвід. (…) Я впевнений, що ви можете перетворити в грошовий еквівалент відвідування лекцій. Я також переконаний, що ви можете монетизувати вступ до якоїсь спільноти, або встановити плату за зустріч з друзями у кав’ярні. Це було б жахливо, тому я скажу просто: «Гаразд. Нам не вдалося. Ми все робили неправильно для освіти”.
Інші учасники, як зазначає дослідниця, висловили стурбованість тим, що економічна криза, яка виникне після пандемії, ймовірно, сильно вдарить по галузі вищої освіти, що призведе до значних скорочень бюджетів та можливого зростання витрат для студентів. При такому перебізі подій навчання у дистопічному університеті стане тільки дорожчим та менш доступним для студентів.
Однак, окрім цих страхів перед Covid-19, що призводять до подальшої комерції та маркетизації вищої освіти, інші учасники подкасту Сімона Ерінгфельд також висловили занепокоєння щодо зниження ролі університетів як місць соціалізації та самостійності особистості, як це зазначила Роза. Університет – це не просто середовище навчання, а й різноманітні громади й об’єднання за інтересами, спільність думок та формування особистості.
Аспірант Марк зазначає:
“Університетам дійсно відводиться неабияка роль у залученні вас до чогось. І це не обов’язково те, що ви отримуєте, відвідуючи заняття та будучи частиною колективу. Ви отримуєте це, займаючись спортом, приєднуючись до культурного гуртка чи відвідуючи заходи, які допомагають вам спілкуватися”.
Точка зору Марка, зауважує Сімона Ерінгфельд, представлена відповіддю на ключове запитання «для чого потрібні університети?». Адже втрата студмістечок ставить під загрозу завдання університету культурно розвивати студентів, що є ключовою складовою формування особистості та зміцнення університетської спільноти. На випадок повного переходу на онлайн-навчання, існує побоювання, що студентам, у разі вдосконалення своєї робочої зони хорошими камерами та мікрофонами, більше не потрібно буде залишати свій будинок, щоб навчатися в університеті.
Для того, щоб протидіяти маркетизації та продовжувати розвивати соціальні процеси, для університетів, як для конкретних місць здобування вищої освіти, де навчання відбувається у сталому форматі, у спільному просторі та в реальному часі, є надзвичайно важливим продовжувати існувати. Страх перед освітою як подією віртуальної реальності (VR), що замінює фізичну реальність, виявився одним із найстрашніших наслідків постковідного періоду, які учасники могли собі уявити на майбутнє. Пітер описує «жахливі» наслідки, на його думку:
“Уявіть, у кожного є справді гарні гарнітури, і віртуальний зв’язок в рази покращується. Тепер ми можемо повністю віддатися навчанню онлайн, тож ви прокидаєтесь вранці, надягаєте гарнітуру, а потім йдете до університету, відвідуєте лекції... У такий спосіб ви просто імітуєте рутину, оскільки ви знаєте, як виглядає життя насправді. Я думаю, що це найгірший сценарій. Думаю, якби навчання відбувалося саме так, як зараз, але онлайн, адже ви могли б просто зробити навчання онлайн дешевим, Кембриджський університет виглядав би як мережа чи файл. І навіть не буде будівлі університету, місця, де він знаходиться. Це здається мені найжахливішим. Я думаю, що це мої найстрашніші очікування“.
Коли освіта зводиться до моделювання життя, замість діяльності, що вимагає фізичної присутності та взаємодії, університети стають «безіменними установами», які можна відвідувати лише віртуально. За словами Пітера, Кембриджський університет став би «мережею» або «файлом», розташованим на робочому столі, а не на мапі міста.
Утопії сподівань на краще: гнучкість, втілення та єдність
У цій частині статті авторка Сімона Ерінгфельд зазначає, що описуючи найоптимістичніші перспективи постковідної моделі навчання, часто вживається слово «відкритість», яке пов’язане з надією та сподіваннями на те, що університети стануть відкритим середовищем з доступними ресурсами та можливістю для широкого загалу бути задіяними в освітній процес. Бачення даної перспективи полягає у прагненні відновити більш інклюзивну систему вищої освіти, яка охоплює різноманітність форм навчання і розглядає університет як невід'ємну частину суспільства в цілому.
Еліза, одна з опитаних викладачок, зазначає «більше відкритих онлайн курсів, більше подкастів, більше записаних лекцій, більше відкритих доступів до Кембриджського університету» – це лише деякі позитивні фактори, які свідчать про те, що (частковий) перехід до онлайн-освіти втілюється досить вдало. Вона додає:
“Я насправді дуже хочу відновити обіди в університетській ідальні, спілкування з колегами та студентами, сесії до вечора, семінари, концерти ... Але я також хотіла б, щоб деякі види моєї роботи могли проходити в режимі онлайн, хотіла б мати можливість втілити все те, що мені вдалося зробити під час локдауну та ізоляції, оскільки вони стали частиною моєї «нової норми». І в цьому я бачу величезні переваги як для самої себе, так і для студентів”.
«Величезні переваги», на яких Еліза акцентує свою увагу, пише дослідниця, – це збільшення свободи та підтримки, зменшення стресу та тиску на роботу, наявність більше часу для самого себе. Змішаний підхід, що поєднує очне та дистанційне навчання для задоволення мінливих потреб студентів та викладачів, сильно приваблює учасників навчального процесу.
Незважаючи на ці зазначені позитивні фактори, пов'язані з онлайн-освітою, фізичні студмістечка навряд чи зникнуть з реального освітнього простору у посткороніальний період. Як уже зазначала Сімона Ерінгфельд у попередній частині статті про дистопію (негативні наслідки пандемії), учасники експерименту наголошували на важливості подальшого існування та розвитку реальних просторів, таких як навчальні кабінети, бібліотеки та їдальні, як для підтримки навчального процесу, так і для того, щоб не втратити почуття приналежності до освітньої спільноти. Фізичні кампуси, наголошує авторка, все ще підтримують взаємозв'язок між освітою та дослідженнями, і хоча в даний період онлайн-курси можуть бути у більш вільному доступі, вони не можуть замінити відкритих суспільних відносин у реальному часі і середовищі.
На питання, для чого нам взагалі потрібна освіта, чітко висловився Пітер:
“У нашій свідомості панує така думка, що якщо у вас є декілька дипломів про вищу освіту, то ви якийсь геній і заслуговуєте на краще положення у суспільстві. Але ви також особистість? Я маю на увазі не те, що у нас буде менше лауреатів Нобелівської премії, я говорю про те, що нам слід більше зосередитись на різнобічному розвитку особистості. Саме процес гуманізації – є основною прерогативою освіти. (…). Я вірю, що освітній процес вчить людей гуманному ставленню один до одного. (...) І зовсім нелогічно мати геніальний розум, але не знати, як діяти у складні часи, коли маєш зробити важкий вибір”.
Точка зору Пітера щодо обнадійливого майбутнього для освіти яскраво відображає його песимістичні побоювання, що університети можуть стати «не гуманними», встановлюючи високу плату на онлайн-навчання та перетворити вищу освіту на вигідний комерційний об’єкт.
Загалом, проведені Сімоною Ерінгфельд бесіди з учасниками навчального процесу у закладах вищої освіти Британії і Кембриджському університеті, засвідчили сподівання останніх на те, що університети стануть більш відкритими, доступними та соціально спрямованими, а також, що вища освіта більше заохочуватиме альтернативні знання та розширюватиме світогляд студентів. Були також певні конкретні побажання, на кшталт, створення більшої кількості навчальних віртуальних курсів, подкастів, матеріалів із відкритим доступом та записаних лекцій. Розробка даних ресурсів, як зазначила викладачка педагогічного факультету Еліза, дійсно була викликана пандемією. Відвідування семінарів та конференцій стало більш зручним завдяки віртуальним платформам. Багато університетів, включаючи Кембриджський, не мали іншого вибору, окрім як підлаштуватися і задовільнити мінливі потреби студентів та персоналу університету у цей надзвичайно складний час.
З бесід стало зрозуміло, що опитувані мають не одне бачення майбутнього освіти. Натомість, вони глибше розуміють складність процесу переходу до онлайн-освіти після пандемії. Хоча більшість учасників експерименту категорично вказали, що повністю онлайн-освіта є найгіршим наслідком пандемії, який вони могли собі уявити. Проте, повне повернення до допандемічної освітньої практики в студмістечку теж не бажане. Позитивне майбутнє освіти у постковідний період включає деякі передбачувані переваги онлайн-освіти, такі як підвищення рівня свободи та доступності. Замість твердої позиції за чи проти онлайн-освіти, змішані підходи до навчання є найбільш бажаними для учасників експерименту. Змішаним формам навчання потрібно буде приділяти особливу увагу, враховуючи те, що розрізненість, відсутність єдності виявились найбільш актуальними проблемами серед студентів і викладачів факультету.
І наостанок Сімона Ерінгфельд, зазначає, що поєднуючи дистанційну освіту з аудиторною, університети зможуть задовільнити різноманітні потреби студентів навчатися у зручний та безпечний для них спосіб (Simone Eringfeld. Higher education and its post-coronial future: utopian hopes and dystopian fears at Cambridge University during Covid-19 // Studies in Higher Education, 2021. 46:1. – pp. 146-157).
Вальтер Леал Фільо, професор Університету прикладних наук, що у Гамбург у своїй статті “COVID-19, сталий розвиток та вища освіта: на шляху до відновлення” описує загальний вплив COVID-19, особливо на тих, хто має відношення та пов'язаний з вищою освітою, а також висвітлює значення сталого розвитку в університетах.
В цілому, зазначає науковець, запровадження пандемії має серйозні економічні наслідки для всього світу. Різке скорочення ВВП практично у всіх країнах, всесвітня рецесія та застої у багатьох галузях економіки, таких як туристичний бізнес, сфера мистецтва та дозвілля, ресторанна справа і т.і. – лише декілька з них. Запроваджені локдауни підірвали бізнес діяльність, яка раніше була досить успішною, наприклад, організація конференцій, конгресів чи ярмарків, а також спортивних заходів, чисельність і частота проведення яких значно зменшилась.
Високий рівень безробіття в країнах зі слабкою економікою, який пов'язаний з COVID-19, також є наслідком пандемії, який продовжує негативно впливати на економіку даних країн. Але вплив COVID-19 має не лише економічний характер. Як показує автор статті, наслідки пандемії набули ширшого масштабу:
1. Навантаження на систему охорони здоров’я та медицину
Пандемія коронавірусу вплинула на медичну систему в країнах, обтяжила її масштабним стресом через захворюваність, і через це часто медична система вже просто не в змозі протидіяти існуючим захворюванням.
2. Проблеми соціально-економічного плану
Пандемія завдала шкоди існуючому бізнесу, зріс рівень безробіття, посилилась соціальна нерівність у суспільстві.
3. Зміни в усталеному способі життя
Зазнали значного впливу побутова та робоча сфери, найчастіше з негативними наслідками для них.
4. Потрясіння та шок
Втрати рідних у родинах призвело до масштабного стресу серед значної кількості людей.
5. Скорочення доходів
Зменшення рівня доходів поставили під загрозу добробут та нормальні умови життя мільйонів людей.
Водночас, як зауважує Вальтер Леал Фільо, пандемія також виявила серйозні слабкі місця в урядах та при формуванні політики у багатьох секторах. Що стосується сектору вищої освіти, криза, спричинена COVID-19, також серйозно вплинула на звичну діяльність в університетах та процеси, що в них відбуваються. Ряд закладів вищої освіти через зменшення кількості студентів змушений зменшити власні витрати, урізати бюджет на навчальні матеріали та скоротити персонал, щоб подолати наслідки безпрецедентного явища.
Пандемія COVID-19 та сталий розвиток: шлях до відновлення
Що ж стосується сталого розвитку, відмічає науковець, то пандемія показала, що багато чого можна досягти завдяки акценту саме на ньому. Багато університетів змогли зменшити споживання енергії та відходи від виробництва під час пандемії, тоді як інші використали час, щоб задуматися про діяльність в сфері сталого розвитку.
Оскільки останнім часом стрімко активізувалися зусилля, що направлені на відновлення, є унікальна можливість переосмислити деякі бізнес-моделі, які використовуються закладами вищої освіти, і, можливо, переглянути деякі види діяльності, з тим щоб зробити освітні заклади більш стійкими.
Вальтер Леал Фільо пропонує план із п’яти пунктів, яким заклади вищої освіти можуть скористатися:
1. Підготувати та впровадити організаційні стратегії на основі існуючих знань про те, як боротися з вірусом в рамках концепції сталого розвитку. Пріоритетним напрямком є запобігання поширення вірусу. У цьому руслі, на додаток до заходів, пов’язаних з дотриманням правил гігієни та соціальною дистанцією, важливо обміркувати та запровадити альтернативні способи споживання університетами таких ресурсів, як вода та енергоносії. Дані способи полягатимуть у скороченні споживання, зменшенні впливу на навколишнє середовище та зменшенні витрат.
2. Використовуйте інформацію про численні соціально-економічні наслідки COVID-19 для своїх навчальних курсів, пояснюйте її, обґрунтовуйте, обговорюйте зі студентами. От скажімо, запропонуйте студентам поміркувати над тим, наскільки неприйнятними зараз є певні дії, наприклад, споживання продуктів тваринного походження, нетермінові подорожі.
3. Дослідіть можливості розширення спектру міждисциплінарних досліджень щодо зв’язку COVID-19 та сталим розвитком. Трансформаційна сила досліджень може допомогти як подолати значні прогалини в знаннях, так і отримати зовнішнє фінансування на міждисциплінарні проекти, які, між іншим, можуть послабити тиск на бюджети університетів, багато з яких вже не в змозі забезпечити масштабне фінансування внутрішніх проектів.
4. Поміркуйте про шляхи зменшення викидів вуглецю у закладах вищої освіти, використовуючи екологічно чисті засоби, задля уникнення проблем в навчальній діяльності та міжнародній співпраці. Наприклад, велика кількість викидів СО2, пов’язана з енергоносіями, необхідними для живлення серверів для проведення онлайн-зустрічей, і вона може скоротитися за рахунок переходу до послуг інтернет-провайдерів, чиї сервери живляться відновлюваними джерелами живлення. Це простий, але ефективний крок.
5. Також мобілізуйте персонал та студентів не лише проводячи заходи, щоб захистити їх від вірусу, але й для того, щоб задуматися про власний внесок у їх стабільність та внесок у їхні установи. Наприклад, під час соціальної ізоляції або роботи з дому можна заохочувати персонал та студентів не користуватися пластиковою упаковкою, планувати потрібну кількість їжі, щоб уникнути харчових відходів, або заощаджувати вдома енергію.
Підсумовуючи, професор Леал Фільо наголошує, що майбутній успіх багатьох університетів у довгостроковій перспективі буде залежати не лише від того, як вони реагуватимуть на фінансові виклики, які постали перед ними через пандемію COVID-19, але й від того, як вони розглядають проблеми виживання та дієздатності (Leal Filho W. COVID-19, sustainable development and higher education: towards a recovery path // International Journal of Sustainability in Higher Education, 22 (1). 2020. – pp.138-141).
На завершення, слід зазначити, що якщо ви бажаєте отримати повний текст розглянутих вище статей, пишіть нам на електронну адресу [email protected].
Також пропонуємо скористатись послугою від нашої служби інформаційного моніторингу та отримувати сучасну наукову як із зарубіжних міжнародних електронних ресурсів (SCOPUS, EBSCO, Web of Science, DOAJ), так і українських періодичних видань та електронних баз даних, детальнаше – за посиланням.
Тетяна Кіщак,
директор наукової бібліотеки
Переклад здійснила Світлана Качмарчик,
доцент кафедри англійської філології