Чому якісна освіта має бути доброчесною?

   16 березня 2021 року аспіранти та викладачі кафедри філософії та міжнародної комунікації гуманітарно-педагогічного факультету НУБіП України стали учасниками панельної дискусії «Якість освіти та академічна доброчесність: чому якісна освіта обов'язково передбачає доброчесність», що відбувалася у рамках Open Education Forum.

   Модератором заходу став проректор з науково-педагогічної роботи КНУ імені Тараса Шевченка Володимир Бугров, який представ спікерів заходу та означив проблеми винесенні на обговорення наукової спільноти. Зокрема, пан Бугров звернув увагу на те, що в сучасному освітньому середовищі надзвичайно гостро стоїть проблема якості освіти, проте наразі немає однозначного розуміння того, що таке якість освіти і яка стратегія її досягнення. З цим питання пан Бугров першим звернувся до керівника секретаріату НАЗЯВО Михайла Винницького.

   Відповідаючи на головне питання панельної дискусії, пан Михайло Винницький зауважив, що дати однозначну відповідь на поставлене запитання надзвичайно складно. Найчастіше якісною вважається освіта, що відповідає європейським критеріям, стандартам та рейтингам. Утім, як зауважив спікер, усе не так просто, адже рейтинги скаються на основі наукових досягнень науково-педагогічних працівників. Звісно, це не погано, утім подібний критерій не може гарантувати якості бакалаврської освіти.

   Не менш поширеним, як зауважив пан Винницький, є переконання у тому, що якісна освіта відповідає вимогам ринку праці. Проте така позиція дуже дискусійна з огляду на те, що багато людей протягом життя змінюють свою професію, а тому завдання якісної вищої освіти – підготувати випускника не до першої, а шостої роботи. За таких умов, головне завдання якісної освіти сформувати у випускників світогляд. Розмірковуючи на питанням якості, пан Винницький зауважив, що якість освіти – це не якась універсальна категорія. Вона виникає тільки у процесі децентралізації, тобто за умов коли кожна освітня програма має свої власні і, що важливо, оригінальні цілі, які постійно коригуються і уточняються у процесі обговорення зі стейкголдерами.
   Загалом погодився з зауваженням Михайла Винницького і віцепрезидент з бакалаврських програм Київської школи економіки Євген Стадний. Між тим, у своєму виступі він звернув увагу на те, що якісна освіта – це способи і умови навчання. Утім ними вона не обмежується, адже про якість освіти ми можемо говорити тільки за умови, якщо освіта випереджає час. Якісна освіта має бути орієнтована на вирішення проблем, що постають перед людством в цілому, адже вона закладає практику і етику сталого розвитку.

   Говорячи про якість освіти, пан Стадний звернув увагу на співвідношення якісної освіти та якісного навантаження здобувачів вищої освіти. Зокрема, він зауважив, що сьогодні часто зустрічаються випадки коли університети набирають надзвичайно сильних абітурієнтів, проте не здатні надати їм якісного навантаження. Завдяки цьому потенційно сильні абітурієнти протягом навчання різко сповзають униз. Якість освіти – це водночас і якість індивідуального навантаження. Втім, як зауважив спікер, тут одразу маємо ще одну проблему, адже за умови якісного навантаження сильних, середнього рівня здобувачі вищої освіти, яких зазвичай більшість, просідають. Вони не конкурентні у порівнянні з сильними, що звісно, не можна вважати якісною освітою. З огляду на це, підвів підсумок свого виступу пан Стадний, якість навантаження потрібно вміти підібрати відповідно до рівня здобувачів освіти та їхнього потенціалу.

   Не менш цікавим виявився й погляд на якість освіти, координатор Проєкту сприяння академічної доброчесності в Україні (2016-2020) Тараса Тимочко. Для окреслення цього питання він використав шведський досвід. Зокрема, пан Толочко зауважив, що для отримання якісної освіти необхідно три ключові речі: 1) вміння ефективно використовувати власні ресурси та досягнення власних цілей; 2) чітке розуміння орієнтації – на державні потреби чи на розвиток людства в цілому; 3) доступ до освіти – важливий чинник у питанні якості освіти. Розглядаючи та деталізуючи основні пункти своєї позиції, пан Тимочко зауважив, що необхідною умовою якісною освіти, є надання студентам чіткого бачення майбутнього. Це зумовлено тим, що цілі та професійні пріоритети змінюються кожні 10 років, а тому професійна респектабельність не може бути гарантом якісної освіти. Остання має бути орієнтована на накопичення людських ресурсів, інтелектуальний капітал, який з часом дасть можливість створювати щось нове. При цьому, як зауважив пан Тимочко, не варто ігнорувати того світоглядного чи ціннісного ядра, на тлі якого формується нове.

   Підсумовуючи думки спікерів, модератор заходу Володимир Бугров зауважив, що якісна освіта – це освіта, яка відкриває можливість своїм випускникам влаштуватися на першу роботу та стати гідним громадянином своєї держави. Водночас із цим, пан Бугров окреслив новий вектор в обговоренні проблеми: Чому якісна освіта з необхідністю має бути доброчесною?
   Дискусія продовжилася за визначеним сценарієм, а тому першим окреслив своє бачення поставленої проблеми пан Михайло Винницький. Зокрема, він зауважив, що питання доброчесності – це питання довіри. Якісна освіта без довіри не можлива, адже освіта – це не послуга, а соціальне добро. Утім, досягнення доброчесності в освіті, на думку спікера, проблематизує перехідний період. Наразі в сучасній українській освіті відбувається перехід від регульованої освіти до децентралізації, який сповнений історичним спадком. І в цьому криється багато проблем. Зокрема, спікер звернув увагу на активне протистояння академічному плагіату у сучасному освітньо-науковому просторі. І це цілком позитивна тенденція, котра однак має ряд недоліків. Борці з академічним плагіатом прагнуть покарання недоброчесних науковців. Утім – це марна справа, яка не дасть жодного результату. Більш продуктивним, на думку пана Винницького, є створення «клімату нетерпимості» завдяки постійній просвітницькій роботі. В суспільстві має виробитися чітке розуміння наслідків недоброчесності, в тому числі й для розвитку освіти.

   Підсумовуючи, пан Винницький зауважив, що якісна освіта вибудовується на засадах довіри, а відтак і доброчесності.
   Живими та цікавими видалися роздуми пана Євгена Стадного з приводу академічної доброчесності, котра, на його думку, прокладає шлях легкої здобичі. Освіта, і тим паче якісна освіта – важка праця. А списування, котре починається зі шкільної лави, орієнтує дітей, а згодом і студентів на різного роду маніпуляції, вчить не напружуватися. Втім, таке переконання стало закономірним підсумком нашого історичного спадку. Ще менше десятиліття тому, місця масового скупчення були переповнені рекламою про швидкий усіх. Один/два дні тренінгів і все – ти успішний. Та чи буває так у реальному житті? Проте, продовжив свої роздуми пан Стадний, ця гонитва за хибним успіхом, стала однією з передумов недоброчесності. Не менш важливу роль, на думку спікера, відіграє низький рівень добробуту українського населення.
   Попри це, на думку пана Стадника, освітяни не повинні забувати, що доброчесність – це угода з совістю. Звісно, люди її часто порушують, знаходячи виправдання власним вчинкам: «я все зроблю, але завтра». Часто шукають винних у власних невдачах тощо. Все це є причиною недоброчесності – з собою та іншими. Побороти ці проблеми, на думку спікера, можна тільки в тому випадку, коли суспільство вважатиме недоброчесність неприпустимою. Тобто, коли ми забудемо про радянський спадок «стучать» і подумаємо про те, що доброчесність кожного з нас – це запорука нашої безпеки.

   Цікавими виявилися й роздуми Тараса Тимочко, які розмірковуючи про академічну доброчесність закцентував ще раз увагу на тому, що якісна освіта – це довіра, а довіра – це доброчесність. Відповідно, саме з огляду на це, формується роль НАЗЯВО, котре постає мультиплікатором довіри, спонукаючи учасників освітнього процесу до встановлення певних практик. Проте сьогодні це справжня проблема, адже суспільство опирається цим практикам, у тому числі й тому, що значна кількість чиновників демонструють не найкращі приклади. На думку пана Тимочка, у подоланні суспільного спротиву можуть допомогти стейкголдери, які допомагають освіті постійно вдосконалюватися та розвиватися. Крім того, всі учасники освітньої політики, в даному контексті мова йде про доброчесність, мають добре знати правила гри. Третім елементом імплементації доброчесності, як зауважив пан Тимочко, є зворотній зв'язок. Він допомагає виявити проблеми, які існують в освітньому процесі та відповідно усунути їх. Звісно, подібна діяльність має супроводжуватися свідомим прагненням до інституалізації доброчесності, а у перспективі своїй і репутації.

   Підсумовуючи власну позиції, Тарас Тимочко, зауважив, що якісна освіта не можлива без доброчесності, а над цим потрібно працювати. Доброчесність проблема комплексна і так її потрібно вирішувати.
   Тема панельної дискусії у присутніх викликала чимало запитань, на які намагалися відповісти спікери в онлайн-режимі. Та чи можна однією дискусією вирішити такі важливі для сучасної України проблеми як якісна освіта побудована на засадах доброчесності? Очевидно, що ні. Утім, безумовним досягненням панельної дискусії стала готовність усіх представників освітньо-наукового середовища до відвертої розмови, яка, поза будь-яким сумнівом, має важливу просвітницьку місію.

Світлана Сторожук,
професорка кафедри філософії та міжнародної комунікації