«ХЛІБНИЙ МИР 9 ЛЮТОГО 1918» : ВИХІД УНР НА СВІТОВУ ДИПЛОМАТИЧНУ АРЕНУ

Попри те що антантівські кола намагалися схилити УНР на свій бік, на противагу їм виступали і інші міжнародно-політичні чинники. З перших днів свого існування УНР потрапила у вирій світової політики, ставши одним із найбільш притягальних об’єктів міжнародної дипломатії. Великий інтерес до України виявляли як країни Антанти так і держави Четверного союзу. Факт зіткнення з петроградським урядом слугував підставою для того, щоб спробувати обмежити перевагу радянсько-російської делегації, змусити її згодитися представляти не країну в колишніх імперських рамках, а виключивши з неї Польщу, Україну, Білорусь і країни Балтії. Однак представники Радянської Росії на переговорах згоджувалися на вилучення з-під свого впливу лише однієї Польщі.
Українське ж керівництво одразу приступило до вирішення проблеми війни і миру. Засіданням Малої ради більшістю голосів (29 проти 8) було ухвалено резолюцію, що передбачала звернення від імені УНР з пропозицією розпочати мирні переговори, довівши про це до відома нейтральних держав.
Згодом в Бересті відбулася неофіційна зустріч делегатів Центральної Ради з представниками Німеччини з питань підписання перемир’я.Та на шляху Центральної Ради у велику політику з’являвся конфлікт із “Совнаркомом”. Коли здійснення Україною права на самовизначення стало реальним, Смольний звинуватив Центральну Раду у розпалюванні в державі громадянської війни. Цей політичний конфлікт на кілька днів відволік увагу Києва від перемовин в Бересті-Литовському.

Лише 7(20) грудня 1917 Генеральний Секретаріят зміг заслухати звіт М. Левитського і Ю. Гасенка про поїздку до Берестя. Наступного дня, 8(21) грудня, вже на засідання Малої ради М. Левитський додав, що “німці бажають миру, але якого, про це ще не було розмови, і щоб на конференції були наші представники.”. Таким чином, майже всі представники військової верхівки Другого Німецького Рейху спонукали українське керівництво до самостійної участі в берестейському переговорному процесові щодо вироблення мирної угоди. Вже близько до півночі 9(22) грудня 1917 Мала рада заслухала оприлюднену О. Шульгиним ноту уряду УНР. У якій чітко було зазначено, що “Українська Народня Республіка в особі Генерального Секретаріяту стає на шлях самостійних міжнародних стосунків ”.
Вже 11(24) грудня 1917 Генеральний Секретаріят розглянув питання про відрядження урядової делегації на берестейські мирні переговори. Уже через дві доби — 13(26) грудня1917 у відповідь на ноту Генерального Секретаріяту з Берестя надійшла телеграма від уповноважених делегацій країн німецько-австрійського блоку із запрошенням представникам УНР взяти участь у мирних переговорах. 15(28) грудня 1917 VІІІ сесія Центральної Ради підтвердила безпосередню участь УНР у Берестейських мирних перемовинах і сформувала делегацію на чолі з генеральним секретарем торгівлі й промисловості Всеволодом Голубовичем. До її складу увійшли також секретар Ради народів, член Малої ради від УПСР Микола Любинський , голова фракції УПСР у Малій раді Олександр Севрюк , член Центральної Ради, лівий український есер Михайло Полоз і член Центральної Ради від УСДРП М. Левитський, економічним радником виступав доцент Київського комерційного інституту Сергій Остапенко. Саме ця делегація стала першою закордонною дипломатичною установою нової зовнішньополітичної служби України.

Центральні Держави охоче сприйняли появу української делегації на Берестейській мирній конференції. Українські дипломати у свою чергу звернули увагу західних колег на скрутне економічне становище УНР, яке унеможливлювало визнання договорів, укладених царською Россією. Крім того, Київ не мав наміру допускати втручання сторонніх до своїх внутрішніх справ, хоча й не виключав можливості формування з ними в майбутньому федерації. Зрештою, українська делегація висунула три вимоги до держав Антанти як передумову збереження з нею партнерських взаємин:
1) юридичне визнання незалежності України Антантою й призначення повноважних представників до Києва;
2) фінансова підтримка українського уряду;
3) пільги з боку Антанти в постачанні УНР товарною продукцією.
Але на всі вимоги відповідь була негативною, натомість зобов’язавши Генеральний секретаріат “не укладати окремого миру, навіть якщо УНР не може з фінансових міркувань вести війну”, а також “не вступати в економічні зносини з нашими ворогами”. На другому пленарному засіданні 28 грудня 1917 (10 січня 1918) А.Йоффе, виступив із промовою й наголосив, що “УНР починає теперішнім моментом своє міжнародне існування, яке вона втратила більш, ніж 250 років тому, і вступає в міжнародні зносини в цілім об’ємі своїх прав”.

Делегація УНР ще до полудня 26 січня (8 лютого) через спеціального кур’єра отримала відомості, що Центральна Рада напередодні залишила Київ, однак приховала інформацію до підписання в ніч на 27 січня (9 лютого) 1918 року Берестейського мирного договору між Українською Народньою Республікою, з одного боку, і Німецькою Імперією, Австро-Угорською Імперією, Царством Болгарією і Османською Імперією (Туреччиною) — з іншого.

Берестейський Мир складався з власне мирного договору (основного документа), 4-х додаткових договорів до нього — українсько-німецького, українсько-болгарського, українсько-турецького, українсько-австро-угорського й ряду таємних протоколів. Це був перший мирний договір Першої Світової війни, який клав край війні. На дипломатичному фронті досягалося одне із стратегічних завдань Української Революції. Водночас патріотично-демократичні сили одержували ще одину змогу продовжити процес українського державотворення, національного відродження.

Джерела:
1. Головченко В. І., Солдатенко В. Ф. Українське питання в роки Першої світової війни: Монографія. — К. : Парламентське видавництво, 2009. — 448 с.
2. Овсій І. О. Зовнішня політика України (від давніх часів до 1944 року): Навч. посібник. — 2-ге вид. — Київ: Либідь, 2002. - 240 с.
3. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B5...

Осипчук Ю.А.
студентка групи МВ-18002б спеціальності “Міжнародні відносини”.
Асатуров С. К., к.і.н., доцент кафедри міжнародних відносин і суспільних наук