Дмитро Мельничук: «маємо всі шанси успішно пройти міжнародну акредитацію університету за стандартами США»

 Про можливості чільних американських університетів в Україні, та й на пострадянському просторі, мріє кожен виш. От тільки наскільки бажання співпадають з можливостями? Співставити це зважився Національний університет біоресурсів і природокористування України, ректор якого академік Дмитро Мельничук ініціював його акредитацію за освітніми і дослідницькими стандартами США. І ось - приємна новина: рішенням експертної комісії одного з центрів акредитації вищих навчальних закладів Сполучених Штатів офіційна процедура акредитації НУБіП України - поки що єдиного з українських вишів - продовжуватиметься в повному обсязі, і є всі шанси на її успішне завершення.

Хто сьогодні завмер у розвитку - той рухається назад

– Дмитре Олексійовичу, як відомо, університет успішно завершає національну акредитацію Міністерством освіти і науки України. Навіщо ж потрібна його повторна акредитація – вже за освітніми і дослідницькими стандартами США?

– Офіційний сертифікат акредитації українського університету за стандартами США - то фактичне визнання міжнародного статусу вишу. Це на пострадянському просторі робиться вперше і стане гарантією офіційного визнання диплому НУБіП України та його стабільності в усьому світі. Півроку ми знайомили американських експертів з документацією нашого університету: мали довести, що маємо шанси, аби пройти її успішно! В процесі цієї роботи експерти висловили багато зауважень і побажань стосовно покращення об’єктивних показників статусу і ефективності діяльності університету - як у рамках національної, так і світової освітянської мереж, надали багато інших рекомендацій, які ми вже успішно реалізували. І тепер університет проходитиме акредитацію в цілому - з усіма регіональними структурними підрозділами, а не лише базового університету, як це планувалося.

– Чи думали Ви про такий фінал на початку 90-х років, коли тільки-но підписували угоди про співпрацю з провідними університетами США і країн Європи?

 – Відверто кажучи, я відчував, що такий час настане, і знав, що відбудеться це не скоро і не само по собі. З самого початку ми обрали тактику прямих контактів з провідними університетами світу - вивчали їх сильні сторони, традиції, досягнення тощо. Вона виявилась найефективнішою серед інших можливих. Після реалізації шестирічного українсько-американського проекту у 1996 і 1998 роках університети штатів Айова і Луїзіана підписали з нашим університетом меморандуми про взаємовизнання системи освіти наших вишів. То був наш тріумф, який «відкрив ворота» університетів багатьох інших штатів - Огайо, Арканзасу, Південної і Північної Дакоти, Пенсільванії, Каліфорнії, Іллінойсу, Коннектикуту, Міссурі, Вермонту, Оклахоми, Мінесоти. Ці меморандуми відіграли величезну роль і у налагоджені контактів з такими університетами Європи і Азії, як колиска Нобелівських лауреатів - Гумбольдтський (Берлін), Природничих ресурсів і наук про життя (Австрія), Вагенінген (Голландія), Гентський (Бельгія), Токійський аграрний (Японія), Сеульський національний (Південна Корея) тощо. Більшість наших студентів, які навчалися і стажувалися тут, стали успішними бізнесменами, науковцями, урядовцями. Наприклад, тільки минулого року у рамках подібних програм за кордоном побували 700 студентів.

Все це враховувала нинішня експертна комісія. З огляду на це не можна не подякувати тодішньому і теперішньому керівництву нашої держави - Президенту України Леоніду Кучмі, прем’єр-міністрам Валерію Пустовойтенку, Віктору Януковичу, Миколі Азарову, головам Верховної Ради Івану Плющу, Олександру Ткаченку, Олександру Морозу, народним депутатам, міністрам аграрної політики і МОН, послам України в США та багатьом іншим, хто постійно сприяв цій роботі. Набутий досвід значною мірою було використано при розробці сучасної української системи освіти, яка закріплена Законом України «Про вищу освіту». Вона ж лежить і в основі Болонської угоди. І треба пам’ятати, що в ті часи умови для праці і реформ були набагато важчими, ніж зараз…

- У 1998 році за Вашою ініціативою на святкуванні 100-річчя університету було створено Всесвітній консорціум установ вищої аграрної освіти і досліджень, який Ви очолювали чотири роки, та й зараз лишаєтесь біля керма. Чи відіграло це якусь роль в акредитації, про яку йде мова?

– Історія з цим консорціумом – унікальна і, на мій погляд, надзвичайно позитивна. Основною метою його створення було прискорення реформ в системі аграрної освіти і науки перш за все в країнах з перехідною економікою і державах, що розвиваються, а приводом - співпраця на той час Національного аграрного університету з рядом університетів США та країн Євросоюзу. Ми стартували створенням консорціуму, учасниками якого висловили бажання стати майже 500 університетів з більше ніж 130 країн світу. Першим президентом його став визнаний вчений і організатор вищої освіти світового масштабу - президент університету штату Айова Мартін Жишке, а я - президент-електом, інакше кажучи, наступним президентом. На зміну нам з часом прийшли Ченг Янпінг (Китай), Хосе Заглул (Коста-Ріка), Нік Гатеру Ванджохі (Кенія) і зараз - Філіп Шоке (Франція).

Основними результатами роботи консорціуму стала модернізація та уніфікація змін в навчальних планах і програмах ступеневої системи освіти, трансформація типових аграрних спеціальностей до ринкових умов. Звичайно, для когось здається незвичним, що сьогодні сучасна агропромислова і продовольча сфери є концентратом найсучасніших наукоємних технологій і техніки, а університету, який не має відповідних сучасних лабораторій, центрів, кафедр та факультетів, буде дуже складно розвиватися. До сказаного додались проблеми якості біоресурсів і об’єктів довкілля, сталого природокористування та безпечності життя. З усіма цими питаннями консорціум впорався, і зараз до нашої системи освіти серйозних зовнішніх нарікань немає. Це і є основний підсумок діяльності консорціуму. Сьогодні він трансформувався у Глобальну конфедерацію світових асоціацій університетів аграрних і природничих наук та наук про життя - одну з найбільших громадських навчально-наукових організацій світу. Відповідно формуються і її новий статут, завдання і т.д., є велика надія на її значну фінансову підтримку Світовим банком і ФАО ООН. Я маю честь залишатися і надалі її довічним почесним президентом.

Головне – стратегічне бачення загальних проблем

- Які ще особливості притаманні такому величезному університету, в якому об’єдналися більше 20 колишніх юридичних осіб - навчальних, дослідницьких і виробничих структур?

- Те, що за останню чверть віку в нас створено нові навчальні і дослідницькі лабораторії, кафедри, факультети, більше десяти дослідницьких інститутів тощо - не новина. Головним при цьому є ясне стратегічне бачення загальних проблем стосовно місії і цілей такого мегауніверситету, де зараз загалом працюють, навчаються, підвищують кваліфікацію тощо більше 60 тисяч осіб. Важливим є створення умов для самостійної діяльності кожної його структури, зберігаючи при цьому персональну відповідальність перед центром за наслідки наданої автономії. Ще однією важливою складовою є система горизонтальних і вертикальних зв’язків базового університету та його підрозділів у світовій і національній освітній, дослідницькій та інноваційній мережах тощо.

Детальніше? Місією нашого університету є продукування, зберігання, узагальнення і розповсюдження знань. Він зосереджує, перш за все, свою активність на науках про життя, стан і розвиток біоресурсів, стале природокористування (в першу чергу в процесі забезпечення сільгоспсировиною і продовольством), охорону навколишнього середовища з усім його біорізноманіттям і, нарешті, це наукове забезпечення якісного і безпечного життя людей. Стратегія виконання цього передбачає поліпрофільність спеціальностей університету (їх зараз маємо 45) та їх тісну інтеграцію. З цією метою в комплексі НУБіП України функціонують підрозділи, які представляють всі чотири рівні нашої освітньої акредитації і повинні працювати в системах їх індивідуальної та інтегрованої діяльності. Візьмемо за приклад підготовку агронома. Вона має здійснюватися, перш за все, залежно від його місць навчання і майбутнього працевлаштування. Хтось хоче стати агрономом для наукоємних організацій (вірусологом, біотехнологом, паразитологом і т.д.), хтось шукає себе у сфері галузевих технологій (агрономом зернових, овочевих чи інших видів культур тощо), ще хтось мріє стати агрономом-лікарем фітомедицини, ґрунтознавцем чи просто агрономом широкого профілю - фермером. В такому університеті, як наш, всього цього можна досягти.

Але врахуйте, що підготовка фахівців наукоємних спеціальностей – це, скажімо так, «штучний товар», професійний супровід і матеріально-технічне забезпечення якого часом досить складні і вартісні. А тепер подумайте про різноманітність і складність відповідних навчальних планів, програм, навчально-методичного забезпечення тощо. Якщо підготовку агрономів-фермерів можна проводити великими групами і зі значно меншими затратами (можна планувати і по 18 студентів на викладача), то для підготовки агронома-біотехнолога норматив навчального навантаження має бути не більшим 6:1 і т.д. Тому недаремно держава виділяє для таких університетів фінанси за індивідуальними нормативами. Я вважаю, що спроби ототожнити такі виші з усіма іншими - чи то по фінансах, чи за навчальними навантаженням і планами - смертельно небезпечна для крупних університетів і для погіршення стану науково-технічного прогресу в державі. Отже, слід ще раз обговорити питання про індивідуальні дипломи вишів.

Недаремно ж у США, наприклад, вся тисяча університетів країни розділено на чотири категорії. Перша - це дослідницькі університети, яких всього 7-8 відсотків від загальної кількості. Це університети найвищого рівня, як правило федерального значення, мають в основному федеральні проекти і багатомільйонні бюджети. У них наявні практично всі спеціальності, а кількість студентів коливається від 30 до 100 тисяч, зосереджено більше 60 відсотків всіх фундаментальних досліджень країни і одночасно проводиться великий комплекс практичних досліджень та науково-інноваційних розробок. При них успішно функціонують наукові і технологічні парки, бізнес-інкубатори і т.д. У США навіть створена Асоціація дослідницьких університетів, яка виробила критерії, що регламентують доступ до неї з числа так званих навчально-дослідницьких університетів, яких приблизно 20 відсотків. У своїх правах вони схожі на дослідницькі, але менш різнопрофільні за спеціальностями, студентів є не більше 30 тисяч, а наукова діяльність зосереджується в основному на прикладних дослідженнях. Як правило, це університети рівня штату, що фінансуються в основному за рахунок його проектів. Вони також можуть мати статус дослідницьких, отримувати федеральні проекти і несуть пряму відповідальність перед губернатором за науковий супровід відповідних виробничих технологій, які практикуються у штаті, їх кадрове та інформаційне забезпечення. Як правило, навколо них формуються університетські об’єднання (комплекси, системи), куди входять всі навчальні і наукові установи штату на чолі з президентом головного університету. Третя категорія – це навчальні університети, яких переважна більшість. Працюють вони лише на освіту, кошти на фундаментальні та прикладні дослідження їм не виділяються, а творча активність зосереджується лише на впровадженні сучасних досягнень науково-технічного прогресу у виробничу сферу, за стан якої вони і відповідають. Четверта ж категорія - університети – лідери з числа професійних коледжів, які намагаються перейти в категорію навчальних університетів. Тут готують в основному бакалаврів.

Тож в процесі нашої акредитації передбачається, що Київський центр НУБіП України буде боротися за статус дослідницького університету, його Південний філіал «Кримський агротехнологічний університет» - навчально-наукового університету, Ніжинський і Бережанський агротехнологічні інститути – навчальних університетів, а коледжі, яких у нас 11, – коледжів у статусі університетів (або просто коледжів).

Підстави для впевненості

- Чи не страшнувато претендувати на статус дослідницького університету за американською шкалою?

- Будь-який конкурс може бути непередбачуваним. Але ми надіємося на позитивний результат, і для цього є достатньо підстав: Державні премії України в галузі науки і техніки нашим вченим присуджуються майже щороку, в рік приблизно маємо 350 патентів та 250-300 монографій, підручників і посібників. В нашому колективі працюють біля 40 академіків і член-кореспондентів, 350 докторів наук, більше 1000 кандидатів наук. Маємо 14 науково-дослідних інститутів і 3 науково-дослідні станції, 21 вчену раду по захисту дисертацій і т.д. Хіба це не підстава для такої впевненості?

Декілька слів про вертикальну і горизонтальну інтеграцію університетів у США. Перша передбачає взаємозв’язок і співпрацю різних їх категорій в межах університетських комплексів, починаючи з дослідницького вишу і до професійних коледжів, друга ж, як правило, - зовнішні зв’язки між університетами відповідних категорій. Це стосується, перш за все, взаємовизнання систем освіти, простіше кажучи - дипломів. Воно можливе лише по горизонталі: держава в цей процес не втручається, і кожен університет видає власний диплом. Взаємовизнання дипломів оформлюється у вигляді відповідних меморандумів між університетами. Якщо один з них, наприклад, член Асоціації дослідницьких університетів, визнав систему навчання вашого вишу, то й інші її члени будуть ставитися до вас з повагою і не змушуватимуть ваших випускників складати додаткові іспити з певних предметів, навчатися додатково тощо. Це ми відчули на власному прикладі: ще в кінці минулого століття університети штатів Айова і Луїзіана, які мають статус дослідницьких і великий авторитет в США, підписали з нами відповідні угоди про співпрацю, які пролонгуються ось уже майже 15 років.

Схожі вертикальні і горизонтальні зв’язки вже працюють і в НУБіП України, і це - великий плюс в цілому.

- В світлі почутого напрошується висновок, що доведеться переробити практично всі підручники і посібники…

- Так і буде. І багато чого ми вже зробили. Те, що третина спеціальностей з 45 існуючих у нашому університеті зараз викладаються англійською мовою, – це також один з кроків до його міжнародного визнання. В майбутньому за всіма спеціальностями функціонуватимуть англомовні групи, розпочинається формування німецько- і французькомовних груп за окремими спеціальностями.

Взагалі, треба розуміти: сьогодні техніка, ферми, склади, переробні підприємства, взагалі все, що стосується агропромислового комплексу, – це техніка нового покоління. Тож, хочемо ми чи ні, але необхідно вивчати багато нових наук і технологій: геоінформаційні системи, найсучаснішу електроніку, гідравліку, комп’ютерні управляючі системи і т.д. І ми змушені якнайшвидше створювати нову матеріально-технічну навчальну базу - стендову і активно діючу, нові станції технічного сервісу, пов’язувати технології з екологічними, правовими і соціальними вимогами, вивчати світовий менеджмент і економіку, вміти працювати в умовах конкурентної ринкової економіки, криз і надзвичайних ситуацій тощо. Іншого виходу немає. Інакше залишиться тільки здавати землю в оренду.

- Наскільки мені відомо, зараз завершується створення наукового парку при НУБіП України…

- Так, і вже маємо першу новину в його роботі. Кілька днів тому, в присутності прем’єр-міністра Миколи Азарова і членів уряду, підписано угоду між НУБіП України і компанією «Амако» (США) про створення на базі навчально-дослідних господарств університету навчально-інноваційного українсько-американського центру сучасних техніки і технологій в АПК.

Подвійний диплом НУБіП України-Єльського університету

для українського студента – досяжна реальність

- Минулого року за Вашою ініціативою уряд України підготував звернення до відповідної українсько-американської комісії з проханням підтримати пропозиції вашого і Єльського університету США про створення на базі НУБіП України спільного Центру з питань радіаційної і біологічної безпеки...

- Сьогодні це питання практично розділилося на два: перше - створення міжнародного регіонального Східноєвропейського центру моніторингу пожеж в лісах Чорнобильської зони, офіс якого вже відкрито у нас, друге - Українсько-американського навчально-дослідницького центру екологічної і біологічної безпеки (Єльського університету США спільно з НУБіП України. – Ред.). Очікується, що майбутні випускники цього центру (інституту) отримуватимуть два дипломи - Єльського університету і НУБіП України. Приваблива перспектива для українських студентів, чи не правда? Це також має велике значення для позитивного завершення акредитації НУБіП України за стандартами США.

- Нонсенс, але в університеті, який дійсно має великі досягнення на міжнародному рівні, навчаються мало іноземців. В чому проблема?

- Треба, як то кажуть, зберігати обличчя. Навчати іноземців в бакалавратурі в середньому менш ніж за 3 тисячі доларів на рік, 4 тисяч - у магістратурі і 6 тисяч в аспірантурі – це, по-перше, збитково, і, по-друге, часто це халтурне навчання на примітивній навчально-технічній базі. Рано чи пізно це виявиться, і університет матиме проблеми уже іншого рівня. Деякі з українських вишів, смішно сказати, навчають і за… 600 доларів на рік! Ось туди і перебігають наші іноземні студенти через рік навчання: дипломи ж поки що у всіх однакові. Але то справа їх і Мінфіну. Я ж просто зазначу, що, наприклад, вартість навчання на бакалавраті дослідницького університету США – в середньому 30 тисяч доларів на рік, в аналогічних університетах країн Євросоюзу – 8-12 тисяч євро на рік.

- Університет в системі свого підпорядкування вже зараз нагадує американську модель. Рішеннями всіх трьох гілок державної влади йому надані статуси національного, автономного, дослідницького університету (як для базового), та й імідж університетського комплексу НУБіП України також дуже високий. Вас влаштовує такий статус?

- Не важко здогадатися, що будь яка-зміна статусу організації під час її акредитації, - не бажана. Для акредитаційного агентства буде незрозумілим перепідпорядкування чи зміна статусу. Адже з боку це виглядатиме, як позбавлення статусу автономного вишу за якусь крупну провину і призведе до регресивних наслідків у процесі визнання  університету. Отож, робити це, особливо зараз, не слід. Більше того, наш 17-річний досвід діяльності як самоврядного автономного вишу варто поширювати на інші гідні університети України, а не навпаки! На мою думку, на даний момент таких університетів, гідних автономії, в країні має бути мінімум 15. І гальмувати цей процес університетського руху до світових освітніх і дослідницьких стандартів - більш ніж небезпечно.

Бажано було б, щоб новий закон «Про вищу освіту» враховував згадані проблеми і забезпечив прогресивний рух українських вишів у тісній співпраці зі світовою спільнотою.