Африканський спогад: Туніс і Україна – дипломатичний раут

У розпал осені відбувся дипломатичний прийом ініційовиний Посольством Республіки Туніс в Україні. Серед запрошених наші колеги, студенти і викладачі. Керівник гуртка "Юний журналіст" раніше бувала у Африці. Вероніка Чекалюк ділиться враженнями: "Мені довелося бути у складі офіційної делегації, коли відкривали Тиждень Культури за ініціативи Посольства України у Тунісі, відверто скажу, що Африка мене зачарувала екзотикою та красою культури, дивовижною Сахарою, де ми мандрували на верблюдах три доби й ночували простонеба.... Мені, як публіцисту-журналісту, було дуже цікаво познайомитися з графинею Анастасією Ширінською, ця жінка справила немовірне враження.... І ось минуло 16 років, а спогади живі, сьогодні з дипломатами ми згадали легендарну слов’янську жінку, котра підкорила тунісців і стала символом дружби між народами колишнього СРСР. Їй було майже сто років, коли ми познайомилися. Вона остання з тих, хто зійшов на берег Бізерти в далекому 1920 році. Княгиня Анастасія Ширинська жила у Тунісі, відмовившись від паспорта цієї країни, громадянства...

Капітанська донька, Анастасія народилася в 1912 році. Її предки по батькові аристократи, прабабусі й бабусі були окрасою придворних балів. Батько Олександр Манштейн, морський офіцер, командир есмінця «Жаркий», служив на Балтійському флоті. Сім’я переїжджала з порту в порт, а літо неодмінно проводила в Рубіжному під Лисичанськом на Донбасі.

Білий будинок з колонами дивився вікнами в старий парк, в них долітали пахощі бузку й черемхи, солов’їні трелі, а з Дінця доносилося квакання жаб. На старих фотографіях будинок все ще живе своїм узвичаєним життям дев’ятнадцятого століття... Високе і чисте небо. У нього здивовано вдивляється з колиски дитина. Грайливі промінці на зеленому листі, чудернацькі тіні на траві. Цей нетривкий і мінливий світ, у якому вона зробить свої перші невпевнені кроки.

— Я народилася в Рубіжному, — розповіла мені графиня, — і разом із спогадами успадкувала любов до цього краю — багатство, якого ніхто не може мене позбавити; силу, яка допомогла здолати безліч труднощів; здатність ніколи не відчувати себе обділеною долею. На чужині спогади про українське літо, шелест листя в старому парку, аромат степових квітів, срібні води Дінця стали уособленням далекої Батьківщини. А ще вірші, безліч яких знала напам’ять мама, допомогли не забути перші дитячі враження.

Згадуючи минуле, Анастасія пише, що у її свідомості життя складається з двох частин: до 1917 року і після...

25 грудня 1917 року маленька Настя з сім’єю залишила Петроград. В Україні — громадянська війна, а рідне Рубіжне, куди приїхали, їм уже не належить... Тож батько перевіз родину спочатку в Новоросійськ, а згодом — у Севастополь. Тунісці шанують цю вишукану жінку (тепер пам`ять про графиню). У Бізерті треба запитувати просто будинок Анастасії Ширинської. Її знають усі і називають «мадам учителька». Вона завжди давала приватні уроки французької мови, історії, математики. А ще навчала дітей переселенців рідної мови. Навіть мер Парижа Бертран Деланс був її учнем. Як зараз пригадую цей скромний одноповерховий будиночок № 4. Схожий він на наші приватні будинки передмістя. Саме тут ми пили чай 16 років тому..... Ніколи Анастасія не мала власного будинку. Все життя — наймані квартири, бо Бізерта, вірила, — це тимчасово. Та немає нічого більш тривалого, як тимчасове... Україну так і не побачила... Літня жінка надзвичайно одухотворена. Щось у її поставі є справді царственне. Сиве волосся ретельно укладене, на шиї — намисто. Але головне — постава. Так гордо тримають голову тільки аристократки і балерини. Незважаючи на вік, обличчя красиве із незвичайним сяйвом шляхетності. Такою вона померла...

День народження Анастасії Ширинської — свято всієї Бізерти. Листівки та квіти до пам’ятнику надходять зі всього світу. За усе життя лише чотири рази побувала Анастасія на Луганщині. Її дім тут, у Бізерті. А минуле — закарбувалося в серці, та книгах.... Графиня не відійде у вічність: вона повернеться у старий парк родового маєтку, «де вічне літо»:

Я повернуся,
і в заростях бузкових
Заливатися від щастя
буде соловей.
Я повернусь,
щоб зустріти в парку
Тіні дорогих
й близьких мені людей....

Світла пам`ять.

Вероніка Чекалюк,
доцент кафедри журналістики та мовної комунікації