А ДУШІ НАШІ З БАТЬКІВЩИНИ НЕ ПРОЖЕНЕ Й ПЕКЕЛЬНИЙ ВИР ( ХВИЛИНА ПАМ`ЯТІ ЖЕРТВ ДЕПОРТАЦІЇ - КРИМСЬКИХ ТАТАР)

Які б радощі та натхненні миті не приносила весна, завждиу нашому житті нажаль поєднуються в одне русло як радісні, так і часом сумні, або й трагічні асоціації. Так наприклад День перемоги в нас перегукується із жалобою за десятками мільйонів невинних тому жертв, цьогорічні Великодні дати стали свідченням розгортання на теренах нашої країни жахливої вбивчої пандемії, тощо.

Однак цього року, у травні, ми не можемо не згадати ще одну, нажаль трагічну, історичну подію, яка закарбувалась у пам`яті нашого народу мабуть не менше ніж війна. А й справді, травень далекого 1944-го приніс чимало втрат, навіть при завершенні війни на теренах тодішньої УРСР. Цією трагедією стала насильницька депортація кримських татар з їхньої споконвічної Батьківщини, півострова Криму.

Історіографія у різні періоди по-різному оцінувала, і навіть часом виправдовувала, репресивні дії радянської «червоної машини терору», однак конструктивним залишається той факт, що ніхто і ніщо не змогли пояснити та виправдати нелюдський етнічний злочин, теракт та знищення цілої нації. Хоч на той момент Крим не входив іще до складу УРСР, та все ж співпереживання українців і татар, навіть на той момент, було надпотужним. Адже українці теж знали на собі всі жорстокості «червоного ката», а отже були братами «по долі» із багатьма сусідами та ентосами. Зокрема варто зазначити, що історичний шлях українців і татар із Криму був в ті часи ідентичний, адже і ті і інші спільно та узгоджено творили революції, будували свої незалежні держави та уряди, мали спільних ворогів і проблеми, а також разом терпіли відплату того, кому не хотіли коритись, хто наче б і марив відімстити тим народам за їхнє прагнення до ідентичності та самобутності.

З того часу вже пройшло аж 76 років, однак згадка ірани цієї трагедії мабуть не зникнуть ніколи у націй та держави. Сьогодні і наш коледж приєднується дистанційно до історичного марафону пам`яті та смути над тяжкістю та трагізмом наших співвітчизників, наших державних братів та сестер. Особливо пам'ять про ці страшні події травня 1944-го є актуальними у наш час, коли Крим став однією із найболючіших ран сучасної української історії, а кримські татари стали найміцнішими побратимами та ідейниками у нашій боротьбі за нашу та їхню Батьківщину. В цей час ми висловлюємо неабияку взаємність, толерантністю й близькість у стосунках етносів українців і татар, маючи також надію, що сучасні перепони лише зміцнять дружбу і братерство двох націй, хоч з різними мовами, релігіями, традиціями, походженням, та все ж з такою спільною єдиною ідеєю та родинним духом.

Тож в ці дні схилімо у скорботі голови, усією нашою дружньою родиною, помолившись за оті покалічені долі, знищене життя, скривджених дітей та жінок, ображений народ та принижене право на свою історію. Та навіть покалічені ударом спільного горя, закарбуймо цю єдність братерського різноманітного українського народу на подальші перемоги в ім`я нашої Батьківщини, аби ніколи жодні вороги своїми репресіями не змогли переламати дух братерства та свободи, зрештою, як і не змогли це зробити розстрілами і депортаціями тоді, у далекому 44-му. Та й не зможуть, бо дух нашої історичної свідомості, пам`яті та любові до свого воістину незламний. Не одна історія це вже довела. А ми, завжди матимемо це на замітку в своїх соціально-громадських повсякденних місіях.