МОЄ ЖИТТЯ. (80-річчю від дня народження Володимира Гречкосія присвячується)
МОЄ ЖИТТЯ. (80-річчю від дня народження Володимира Гречкосія присвячується)
2 квітня 2020, 16:03
МОЄ ЖИТТЯ.
(80-РІЧЧЮ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ)
Вісімдесят років – мало чи багато?
Це двадцять дев’ять тисяч двісті двадцять днів.
Неможливо кожний з них згадати,
Та за деякі події скажу я кілька слів.
Це двадцять дев’ять тисяч двісті двадцять днів.
Неможливо кожний з них згадати,
Та за деякі події скажу я кілька слів.
Розповісти хочу про свій життєвий шлях,
І Гречкосіїв рід в цей день згадати,
Думкою полинути у юності краях,
Щоб стояли поруч батько й мати.
І Гречкосіїв рід в цей день згадати,
Думкою полинути у юності краях,
Щоб стояли поруч батько й мати.
Народився в Києві я в році сороковім,
А через рік розпочалась уже й війна.
На Кіровоградщині, в селі Листопадовім
Пролетіла не одна моя весна.
А через рік розпочалась уже й війна.
На Кіровоградщині, в селі Листопадовім
Пролетіла не одна моя весна.
Не забути бідність й труднощі ніколи,
Злиденне не легке моє життя.
Вчасно не пішов із друзями до школи,
Бо не мав я одягу й взуття.
Злиденне не легке моє життя.
Вчасно не пішов із друзями до школи,
Бо не мав я одягу й взуття.
Тут босоніж ходив я і трудивсь,
Молоді роки мої тут пролітали,
Згадую Гептурку й Велику Вись
І як в хатах кулацьких розуму навчали.
Молоді роки мої тут пролітали,
Згадую Гептурку й Велику Вись
І як в хатах кулацьких розуму навчали.
Восьмий і десятий у райцентрі в школі
Я на відмінно все опанував,
І у вісімнадцять років за велінням долі
Працювати у колгоспі став.
Я на відмінно все опанував,
І у вісімнадцять років за велінням долі
Працювати у колгоспі став.
Рокам назад немає вороття,
Як пастушком й на конях був їздовим,
Здобув путівку в самостійне я життя,
Загартувався і до всього став готовим…
Як пастушком й на конях був їздовим,
Здобув путівку в самостійне я життя,
Загартувався і до всього став готовим…
З довідника тоді дізнався,
Що у Мелітополі є ВУЗ.
На відмінно в школі я навчався,
По природі сам не боягуз.
Що у Мелітополі є ВУЗ.
На відмінно в школі я навчався,
По природі сам не боягуз.
В Умані не раз пропонували,
Щоб агрономом стати зміг,
Та не там набрав потрібні бали,
Поклик інженера переміг.
Щоб агрономом стати зміг,
Та не там набрав потрібні бали,
Поклик інженера переміг.
Вчився й розвантажував вагони,
У сирітській скруті тоді жив,
За стипендію і мозолясті тонни
Вперше шерстяний костюм купив.
У сирітській скруті тоді жив,
За стипендію і мозолясті тонни
Вперше шерстяний костюм купив.
Тут знання отримав і диплома,
Вдячний МІМСГу я й тепер.
Люблю землю і без агронома,
Та пишаюсь тим, що інженер.
Вдячний МІМСГу я й тепер.
Люблю землю і без агронома,
Та пишаюсь тим, що інженер.
Інженером РТП став працювати,
На Тернопільській землі приклав я руки.
До аспірантури мріяв поступати,
Прагнув ще з дитинства до науки.
На Тернопільській землі приклав я руки.
До аспірантури мріяв поступати,
Прагнув ще з дитинства до науки.
Йшов в УСГА стежиною тернистою,
Трудився, доклавши розуму і рук,
Дорога не була барвистою
Та здобув я ступінь кандидата наук.
Трудився, доклавши розуму і рук,
Дорога не була барвистою
Та здобув я ступінь кандидата наук.
В тридцять три Віру взяв я за дружину,
Двох близнят-дівчат Всевишній дав,
В кожній з них гарну виховав людину,
І до праці змалку їх привчав.
Двох близнят-дівчат Всевишній дав,
В кожній з них гарну виховав людину,
І до праці змалку їх привчав.
Життя миттєво списує сторінки,
Доньки малими пили молоко,
Але сьогодні Надія – українка,
Датчанкою тепер Любов Клітко.
Доньки малими пили молоко,
Але сьогодні Надія – українка,
Датчанкою тепер Любов Клітко.
Мені, як батьку, хочеться сказати
Й підняти келих з легкої руки,
Щоб Данія і Україна – мати
Були як рідні сестри-близнюки.
Й підняти келих з легкої руки,
Щоб Данія і Україна – мати
Були як рідні сестри-близнюки.
Одружені доньки, у обох чудові діти
І ми, батьки, радіємо за них,
Готові щедро і з любов’ю їх зустріти,
Нехай завжди панує лад у сім’ях всіх.
І ми, батьки, радіємо за них,
Готові щедро і з любов’ю їх зустріти,
Нехай завжди панує лад у сім’ях всіх.
Згадую в житті чимало кроків:
Дні були й сумні, ще більш щасливі…
Пролетіло вісімдесят років,
Сорок п’ять – на педагогічній ниві.
Дні були й сумні, ще більш щасливі…
Пролетіло вісімдесят років,
Сорок п’ять – на педагогічній ниві.
У мене Віра є, Надія і Любов,
А це ж в житті найбільше щастя,
Бо сили надає це знов і знов,
Що літ до ста прожити вдасться!
А це ж в житті найбільше щастя,
Бо сили надає це знов і знов,
Що літ до ста прожити вдасться!
Володимир Гречкосій
31.03.2020 р.
31.03.2020 р.
