МОЄ ЖИТТЯ. (80-річчю від дня народження Володимира Гречкосія присвячується)

2 квітня 2020, 16:03

МОЄ ЖИТТЯ.

(80-РІЧЧЮ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ)

Вісімдесят років – мало чи багато?
Це двадцять дев’ять тисяч двісті двадцять днів.
Неможливо кожний з них згадати,
Та за деякі події скажу я кілька слів.

Розповісти хочу про свій життєвий шлях,
І Гречкосіїв рід в цей день згадати,
Думкою полинути у юності краях,
Щоб стояли поруч батько й мати.

Народився в Києві я в році сороковім,
А через рік розпочалась уже й війна.
На Кіровоградщині, в селі Листопадовім
Пролетіла не одна моя весна.

Не забути бідність й труднощі ніколи,
Злиденне не легке моє життя.
Вчасно не пішов із друзями до школи,
Бо не мав я одягу й взуття.

Тут босоніж ходив я і трудивсь,
Молоді роки мої тут пролітали,
Згадую Гептурку й Велику Вись
І як в хатах кулацьких розуму навчали.

Восьмий і десятий у райцентрі в школі
Я на відмінно все опанував,
І у вісімнадцять років за велінням долі
Працювати у колгоспі став.

Рокам назад немає вороття,
Як пастушком й на конях був їздовим,
Здобув путівку в самостійне я життя,
Загартувався і до всього став готовим…

З довідника тоді дізнався,
Що у Мелітополі є ВУЗ.
На відмінно в школі я навчався,
По природі сам не боягуз.

В Умані не раз пропонували,
Щоб агрономом стати зміг,
Та не там набрав потрібні бали,
Поклик інженера переміг.

Вчився й розвантажував вагони,
У сирітській скруті тоді жив,
За стипендію і мозолясті тонни
Вперше шерстяний костюм купив.

Тут знання отримав і диплома,
Вдячний МІМСГу я й тепер.
Люблю землю і без агронома,
Та пишаюсь тим, що інженер.

Інженером РТП став працювати,
На Тернопільській землі приклав я руки.
До аспірантури мріяв поступати,
Прагнув ще з дитинства до науки.

Йшов в УСГА стежиною тернистою,
Трудився, доклавши розуму і рук,
Дорога не була барвистою
Та здобув я ступінь кандидата наук.

В тридцять три Віру взяв я за дружину,
Двох близнят-дівчат Всевишній дав,
В кожній з них гарну виховав людину,
І до праці змалку їх привчав.

Життя миттєво списує сторінки,
Доньки малими пили молоко,
Але сьогодні Надія – українка,
Датчанкою тепер Любов Клітко.

Мені, як батьку, хочеться сказати
Й підняти келих з легкої руки,
Щоб Данія і Україна – мати
Були як рідні сестри-близнюки.

Одружені доньки, у обох чудові діти
І ми, батьки, радіємо за них,
Готові щедро і з любов’ю їх зустріти,
Нехай завжди панує лад у сім’ях всіх.

Згадую в житті чимало кроків:
Дні були й сумні, ще більш щасливі…
Пролетіло вісімдесят років,
Сорок п’ять – на педагогічній ниві.

У мене Віра є, Надія і Любов,
А це ж в житті найбільше щастя,
Бо сили надає це знов і знов,
Що літ до ста прожити вдасться!

Володимир Гречкосій
31.03.2020 р.

МОЄ ЖИТТЯ. (80-річчю від дня народження Володимира Гречкосія присвячується)

Приймальна комісія

Ректорат